Справа: № 2а-3843/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.
Іменем України
24 вересня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Гусак О.О. Богатова Ю.М. Феніок А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» до Іванівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В серпні 2012 року ТОВ «Торговий дім «Бондарев» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Іванківської МДПІ Київської області в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.03.2012 № 00000102300, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 259 251,00 грн., з яких: 204 500,00 грн. - за основним платежем, 54 751 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Іванківської міжрайонної державної адміністрації 18.05.2004, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 26.05.2004 за № 325, перебуває на обліку Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області та є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про платника податку на додану вартість від 28.05.2004 № 200009511 (а.с.12-13).
Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: здавання в оренду нерухомого майна.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Санабрія» є юридичною особою, що зареєстрована Печерською районною державною адміністрацією у м. Києві 16.08.2010 за № 10701020000040918, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 17.08.2010 за № 57084, перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Печерському районі м. Києва.
02 березня 2012 року співробітниками Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо правильності обчислення податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Санабрія» за період з 01.05.2011 по 31.10.2011.
В ході проведення перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем положень підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість у розмірі 204 500,00 грн., в тому числі за червень 2011 року 95 000,00 грн., за липень 2011 року 21 100,00 грн., за серпень 2011 року 50 000,00 грн. та за вересень 2011 року 38 400,00 грн. та пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, в результаті чого встановлено нікчемність правочинів по операціях з придбання послуг між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ «Санабрія».
За результатами проведеної перевірки посадовими особами податкового органу був складений Акт про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «ТД «Бондарев» від 02.03.2012 № 163/23/32783520 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2012 № 00000102300, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 259 251,00 грн., з яких: 204 500,00 грн. - за основним платежем, 54 751 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Торговий дім «Бондарев» та ТОВ «Санабрія» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди. Таким чином, позивачем неправомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених позивачем контрагенту у складі ціни послуг, наданих ТОВ «Санабрія», що в свою чергу, призвело до заниження податку на додану вартість.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV, Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року № 436-IV, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19 серпня 1999 року № 996-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну території України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезення таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримані послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2. статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг.
У відповідності до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п.198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.2 статті 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Відповідно до п. 201.1, 201.6 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Частинами 2 та 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.
Отже, наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування таких за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.
Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 04.07.2011 між ТОВ «Торговий дім «Бондарев» та ТОВ «Санабрія» був укладений Договір підряду на проведення проектних робіт № 04/07-11, відповідно до якого останнє взяло на себе зобов'язання розробити та передати позивачу проектну документацію по збільшенню площі приміщення за адресою: вул. Незалежності 3, м. Бровари, Київська область.
Відповідно до пункту 1.3. Договору, види і зміст робіт щодо розробки документації Підрядником (ТОВ «Санабрія»), вимоги щодо виконання основних етапів таких робіт визначаються Додатком № 1 до вказаного Договору.
Однак, представником позивача не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції зазначеного Додатку №1 до Договору підряду на проведення проектних робіт № 04/07-11.
Згідно із пунктом 2.1. Договору, загальна ціна робіт щодо розробки документації підрядником становить 800 000,00 грн.
Як зазначено представником позивач, результатом виконання вказаного договору є проект землеустрою, розроблений ТОВ «Санабрія», отримання відповідних висновків, необхідних для виготовлення проектної документації, присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці.
На підтвердження дійсного виконання господарської операції позивачем було надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.07.2011 № ОУ-0000619, згідно якого, ТОВ «Санабрія» надало позивачу такі послуги: послуги по виготовленню кадастрового плану; проведення топографічної зйомки об'єкту, узгодження.
Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції роботи по виготовленню кадастрового плану, проведенню топографічної зйомки можуть бути виконані лише юридичною особою, яка має відповідну ліцензію на проведення робіт із землеустрою, що видається Державним комітетом України із земельних ресурсів.
Твердження позивача, що лише відсутність ліцензії у ТОВ «Санабрія» не виключає можливості підприємства замовити такі послуги у іншої юридичної особи є безпідставними, оскільки отримана послуга не є придбанням послуг з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності у розумінні статті 198 Податкового Кодексу та не дає позивачу права на формування податкового кредиту.
Відповідно до Договору про надання послуг № 18/08/-1 від 18.09.2010 укладеного між ТОВ «Торговий дім «Бондарев» та ТОВ «Санабрія», останнє взяло не себе зобов'язання провести пошук потенційних орендарів (третіх осіб) на приміщення позивача (замовника), провести попередні переговори із третіми особами щодо укладання замовником договорів на оренду, надати замовнику і узгодити із ним проекти договорів між замовником і третіми особами, забезпечити замовника аналітичною інформацією про третіх осіб у письмовій або усній формі.
Відповідно до пункту 3.1. Договору, замовник сплачує виконавцю (ТОВ «Санабрія») винагороду у розмірі 230 400,00 грн. протягом 90 днів з моменту укладання Договору між замовником та третьою стороною.
Однак, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували факт оплати за вказані послуги. Таких доказів не було надано і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
На підтвердження дійсності вчинення господарської операції позивачем було надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2011 № ОУ-0000766, звіт від 30.09.2011 про виконані послуги згідно Договору № 18/08/-1 від 18.09.2010 та Договір оренди нерухомого майна № 06/10-1 від 06.10.2011.
Проте, вказаний акт здачі-прийняття послуг не дає змоги визначити структуру наданих послуг та не містить інформації про деталізований перелік послуг, кількість витрачених годин на виконання, кількість людей залучених до виконання; не вказано часовий проміжок надання послуг із зазначенням дати та години виконання; не описано умови в яких вони надавались.
Загальна інформація про послуги, зазначені у акті здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), не дає змоги визначити обсяг виконаних робіт ТОВ «Санабрія».
Крім того, у позивача відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що пошук орендаря здійснювало саме ТОВ «Санабрія» (відсутні будь-які угоди, укладені між позивачем, ТОВ «Санабрія» та орендарем).
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду про безтоварність господарських операцій, тобто лише документальне оформлення відповідних господарських відносин.
Згідно Договору маркетингових послуг від 25.05.2011 № 25/05-1, TOB «Санабрія» взяло не себе зобов'язання провести маркетингове дослідження на тему «Огляд комерційної нерухомості м. Києва запівріччя 2011 року».
Відповідно до пунктів 5.1., 5.2 Договору, вартість робіт буде вказано в рахунках, виписаних виконавцем (ТОВ «Санабрія») замовнику (позивач), які є невід'ємною частиною договору; всі проведені роботи будуть передаватись актами здачі-прийняття.
Однак, в матеріалах справи відсутні та представником позивача не надані жодні докази існування рахунків, виписаних ТОВ «Санабрія» та передбачених вказаним Договором.
Наявність маркетингового дослідження, акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2011 № ОУ-0000504 та банківської виписки від 13.09.2011, відповідно до якої, за вказані послуги позивачем було сплачено кошти у розмірі 300 000,00 грн. не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не дають змоги визначити структуру наданих послуг та не містять інформації про деталізований перелік послуг, кількість витрачених годин на виконання, кількість людей залучених до виконання; не вказано часовий проміжок надання послуг із зазначенням дати та години виконання; не описано умови в яких вони надавались.
Відповідно до Договору № 19/05-1 від 19.05.2011, ТОВ «Санабрія» взяло не себе зобов'язання здійснити послуги юридичного характеру по перереєстрації ЗАТ «Торговий Дім «Бондарєв».
Згідно із пунктом 2.1. Договору, вартість послуг визначається в акті здачі-прийняття послуг, який є невід'ємною частиною даного договору.
Як на доказ здійснення господарської операції позивачем було надано акт здачі-прийняття від 30.06.2011 № ОУ-0000497, згідно якого, загальна вартість послуг склала 570 000,00 грн. та звіт виконаних робіт № 1/11 від 30.06.2011, відповідно до якого ТОВ «Санабрія» надало позивачу такі послуги підготовка проектів повідомлень про викуп акцій, підготовка проекту договору викупу акцій, підготовка проекту порядку денного загальних зборів ЗАТ «ТД Бондарев», повідомлення акціонерів про реорганізацію товариства, підготовка необхідного пакету документів для подання державному реєстратору інформації щодо припинення акціонерного товариства та державної реєстрації правонаступника, представництво ЗАТ «ТД Бондарев» в судах.
Однак, зазначений Акт здачі-прийняття послуг не дає змоги визначити структуру наданих послуг та не містить інформації про деталізований перелік послуг, кількість витрачених годин на виконання, кількість людей залучених до виконання; не вказано часовий проміжок надання послуг із зазначенням дати та години виконання; не описано умови в яких вони надавались.
Крім цього, згідно податкової звітності у ТОВ «Санабрія» відсутні виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, трудові ресурси, основним видом діяльності ТОВ «Санабрія», згідно довідки з ЄДР, є неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, оптова торгівля паливом, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, що є підставою вважати, що ТОВ «Санабрія» ніяким чином не могло виконати вказані послуги.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні договорів, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту за відсутності наміру надавати послуги, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказані договори є нікчемними відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.
Таким чином, висновки податкового органу щодо порушення ТОВ «Торговий дім «Бондарев» положень підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість у розмірі 204 500,00 грн., в тому числі за червень 2011 року 95 000,00 грн., за липень 2011 року 21 100,00 грн., за серпень 2011 року 50 000,00 грн. та за вересень 2011 року 38 400,00 грн. та пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України є правомірними, а позовні вимоги ТОВ «Торговий дім «Бондарев» - безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків
Повний текст ухвали складено та підписано - 30.09.2013
Головуючий суддя Борисюк Л.П.
Судді: Петрик І.Й.
Собків Я.М.