Головуючий у 1 інстанції - суддя Наумик О. О.
Суддя-доповідач - Яманко В. Г.
Україна
Іменем України
18 лютого 2009 року справа № 2-а-172/08/0534
зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Яманко В. Г.
суддів: при секретарі судового засідання
Міронова Г. М. Нікулін О. А. Білоус К. І.
за участю представників:
від позивача:
не з'явився, надане клопотання про розгляд справи за відсутності позивача,
від відповідачів:
не з'явився, надане клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу
Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, м. Горлівка
на постанову Микитівського районного суду м. Горлівки
від
2 грудня 2008 року
по адміністративній справі
№ 2-а-172/08 (суддя Наумик О. О.)
за позовом
ОСОБА_1 м. Горлівка
до
Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, м. Горлівка
про
визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої щорічної грошової допомоги на оздоровлення
Позивач звернувся 23 жовтня 2008 року до Микитівського районного суду м. Горлівки з позовною заявою (арк. справи 1-5) до Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради (далі по тексту - Микитівське УПСЗН Горлівської міської ради) про визнання дій неправомірними, стягнення з відповідача недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2007 роки в сумі 9086 грн. 50 коп., зобов'язання відповідача в подальшому здійснювати виплату щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до розміру мінімальної заробітної плати.
Постановою Микитівського районного суду м. Горлівки від 2 грудня 2008 року (арк. справи 40-42) позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Суд першої інстанції визнав неправомірними дії Микитівського УПСЗН Горлівської міської ради щодо відмови в перерахунку та виплаті на користь ОСОБА_1 недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2003-2005, 2007 роки, стягнув з Микитівського УПСЗН Горлівської міської ради за рахунок Державного бюджету на користь ОСОБА_1 недоотриману суму допомги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 року у сумі 5459 грн. 90 коп., в задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Сторонами було заявлено клопотання про розгляд справи за відсутністю їх представників.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги відповідача.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
ОСОБА_1 до 9 березня 2004 року був віднесений до 2 категорії, з 9 березня 2004 року віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та з 9 березня 2004 року по 27 вересня 2004 року був інвалідом 3 групи, з 27 вересня 2004 року є інвалідом 2 групи, що підтверджено посвідченням, довідками МСЕК, довідками відповідача (арк. справи 6, 8, 12).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач за період 2001 - 2007 роки виплачував йому компенсацію на оздоровлення, в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно довідки відповідача (арк. справи 12) позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2001-2002 роки - 16 серпня 2004 року в сумі 53 грн. 40 коп., 2003 рік - 28 квітня 2004 року в сумі 26 грн. 70 коп., як особі, яка постраждала від ЧАЕС, інваліду 3 групи, за 2004 рік - 27 вересня 2004 року в сумі 21 грн. 50 коп., як інваліду 2 групи: за 2004 рік - 5 грн. 20 коп., за 2005 рік - квітень 2005 року в сумі 26 грн. 70 коп., за 2006 рік - 21 червня 2006 року в сумі 120 грн., за 2007 рік - 26 лютого 2007 року в розмірі 120 грн.
Частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІ групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, інвалідам ІІІ групи - чотирьох мінімальних заробітних плат, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-VI постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України N 44.
Колегія суддів, з огляду на наведену постанову Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687, зазначає, що не приймає доводів скаржника стосовно того, що управління праці та соціального захисту з моменту набуття законної сили вказаною постановою не є належними відповідачами в справах щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.
Крім того, скаржник посилається як на підставу виплат на підпункт «є» пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою була встановлена виплата щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 2 групи в розмірі 2670 тис. крб. (26 грн. 70 коп.), інвалідам 3 групи в розмірі 2150 тис. крб. (21 грн. 50 коп.). Вказана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1995 року № 373/95-ВР, яка визначала одночасно з бюджетом конкретний план дій лише на 1996 рік. Крім того, підпункт "є" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562.
Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам 2 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 120 грн., інвалідам 3 групи - 90 грн.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що вищенаведені постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 та № 562 від 12 липня 2005 року були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на ці постанови апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2000 - 2003 рік підлягають задоволенню, оскільки функції по нарахуванню та виплаті такої допомоги були набуті відповідачем 14 листопада 2003 року, тому виплачені відповідачем після зазначеної дати суми щорічної допомоги на оздоровлення підлягають перерахуванню.
Статтею 89 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27 листопада 2003 року № 1344-IVвстановлений наступний розмір мінімальної заробітної плати: на період з 1 січня 2004 року по 31 серпня 2004 року - 205 грн., на період з 1 вересня 2004 року по 31 грудня 2004 року - 237 грн.
Позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2001-2002 роки - 16 серпня 2004 року в сумі 53 грн. 40 коп., 2003 рік - 28 квітня 2004 року в сумі 26 грн. 70 коп., тому з огляду на те, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, сума недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення складає:
- за 2001 рік (16.08.2004) 998 грн. 30 коп.(205 грн. х 5 - 26 грн. 70 коп.),
- за 2002 рік (16.08.2004) 998 грн. 30 коп.(205 грн. х 5 - 26 грн. 70 коп.),
- за 2003 рік (28.04.2004) 998 грн. 30 коп. (205 грн. х 5 - 26 грн. 70 коп.).
Позивачу, як особі, яка постраждала від ЧАЕС, інваліду 3 групи, за 2004 рік - 27 вересня 2004 року в сумі 21 грн. 50 коп., проте зі зміною інвалідності на 2 групу, відповідачем за 2004 рік в листопаді 2004 року було доплачено позивачу 5 грн. 20 коп., тому сума недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення складає за 2004 рік 1158 грн. 30 коп. (237 грн. х 5 - 26 грн. 70 коп.).
Таким чином, судом першої інстанції здійснений вірний розрахунок недоплаченої позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004 роки.
За 2005 рік відповідачем позивачу, як інваліду 2 групи, щорічну допомогу на оздоровлення було виплачено в квітні 2005 року в сумі 26 грн. 70 коп., тому сума недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 рік складає 1423 грн. 30 коп. (290 грн. х 5 - 26 грн. 70 коп., де 290 грн. - це мінімальний розмір заробітної плати встановлений на період з 1 квітня по 30 червня 2005 року статтею 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»), як і було правильно визначено судом першої інстанції.
Дія абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати була зупинена згідно з пунктом 37 статті 77 Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року N 3235-IV та ця норма Конституційним судом України неконституційною не визнавалася, тому дії відповідача щодо відмови позивачу в виплаті допомоги на оздоровлення, виходячи з 5 мінімальних заробітних плат за 2006 рік є обґрунтованими, а висновок суду першої інстанції про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2006 рік є правильним.
При визначенні щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік апеляційний суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким було зупинено на 2007 рік дію частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок чого положення статті 48 підлягають застосуванню у 2007 році у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виплата повинна була здійснюватися в порядку, встановленому абзацом 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За даними відповідача позивачу щорічна допомога на оздоровлення за 2007 рік була виплачена, як інваліду 2 групи, 26 лютого 2007 року в розмірі 120 грн., тому, сума недоплаченої позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік складає 1880 грн. (400 грн. х 5 - 120 грн., де 400 грн. - це мінімальний розмір заробітної плати встановлений на період з 1 січня 2007 року по 31 березня 2007 року статтею 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-V), як і було правильно визначено судом першої інстанції.
Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.
З врахуванням викладеного, наявності в матеріалах справи доказів звернення позивача до відповідача з вимогами про виплату недоплаченої допомоги на оздоровлення, відповідей відповідача на такі звернення про відмову в задоволенні вимог позивача, колегія суддів зазначає про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу в перерахунку та виплаті позивачу недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2001-2005, 2007 роки.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Також, колегія суддів зазначає, що оскільки предметом спору є виплата допомоги на оздоровлення учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду 2 групи, до спірних правовідносин застосовуються приписи частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Так, пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. Пунктом 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану постанову з порушенням матеріального права в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за рахунок коштів Державного бюджету України за 2001, 2002 роки, що з врахуванням приписів статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлює зміну постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, м. Горлівка на постанову Микитівського районного суду м. Горлівки від 2 грудня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-172/08 - задовольнити частково.
Постанову Микитівського районного суду м. Горлівки від 2 грудня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-172/08 - змінити.
Замінити в абзаці 2 резолютивної частини Микитівського районного суду м. Горлівки від 2 грудня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-172/08 вислів «за 2003-2005, 2007 роки» висловом «за 2001-2005, 2007 роки».
Викласти абзац 3 резолютивної частини постанови Микитівського районного суду м. Горлівки від 2 грудня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-172/08в наступній редакції:
«Стягнути з Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, м. Горлівка на користь ОСОБА_1недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2001-2005, 2007 роки на загальну суму 7456 грн. 50 коп., з якої за 2001 рік - 998 грн. 30 коп., за 2002 рік - 998 грн. 30 коп., за 2003 рік - 998 грн. 30 коп., за 2004 рік - 1158 грн. 30 коп., за 2005 рік - 1423 грн. 30 коп., за 2007 рік - 1880 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України.»
В іншій частині постанову Микитівського районного суду м. Горлівки від 2 грудня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-172/08 залишити без змін.
Постанова складена в повному обсязі, підписана колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошена в судовому засіданні 18 лютого 2009 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
Головуючий: /підпис/ В.Г.Яманко
Судді /підпис/ Г.М.Міронова
/підпис/ О.А.Нікулін