Головуючий у 1 інстанції - суддя Румілова Н. М.
Суддя-доповідач - Яманко В. Г.
Україна
Іменем України
18 лютого 2009 року справа № 2-а-93/08/0551
зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Яманко В. Г.
суддів: при секретарі судового засідання
Міронова Г. М. Нікуліна О. А. Білоус К. І.
за участю представників:
прокурор: від позивача:
не з'явився, ОСОБА_1. - особисто,
від відповідачів:
не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської Міської ради
на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області
від
4 листопада 2008 року
по адміністративній справі
№ 2-а-93/08 (суддя Румілова Н. М.)
за позовом
Прокурору Центрально-Міського району м. Горлівки в інтересах ОСОБА_1
до
1) Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської Міської ради 2) Головного управління державного казначейства України в Донецькій області
про
стягнення недоотриманої щорічної грошової допомоги на оздоровлення
Позивач звернувся 31 серпня 2005 року до Центрально-Міського районного суду м. Горлівки з позовною заявою (арк. справи 2-3а) до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про стягнення з відповідача недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 рік в сумі 1158 грн. 30 коп.
28 жовтня 2005 року позивач надав заяву про уточнення позовних вимог (арк. справи 10-12) виклавши їх наступним чином: «зобов'язати відповідача здійснити виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2002 - 2005 роки.»
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 8 листопада 2005 року (арк. справи 27-28) позовні вимоги Прокурору Центрально-Міського району м. Горлівки в інтересах ОСОБА_1. були задоволені повністю та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1. 4055 грн.
На підстав заяви відповідача (арк. справи 29) ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 2 грудня 2005 року (арк. справи 33) заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 8 листопада 2005 року було відмінено, постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 7 грудня 2005 року позовні вимоги Прокурору Центрально-Міського району м. Горлівки в інтересах ОСОБА_1. були задоволені повністю та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1. 4055 грн.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 21 березня 2006 року (арк. справи 82-84) апеляційна скарга відповідача була задоволена, постанова Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 7 грудня 2005 року скасована, в задоволенні позовних вимог Прокурору Центрально-Міського району м. Горлівки в інтересах ОСОБА_1. було відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2007 року (арк. справи 97-100) касаційна скарга прокурору Центрально-Міського району м. Горлівки була задоволена частково, постанова Апеляційного суду Донецької області від 21 березня 2006 року та постанова Центрально-Міського району м. Горлівки від 7 грудня 2005 року скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Ухвалою від 13 лютого 2008 року (арк. справи 107) судом першої інстанції було залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління державного казначейства України в Донецькій області.
Позивачем було надане уточнення позовних вимог (арк. справи 127-130) з вимогами зобов'язання першого відповідача здійснити виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2005 роки.
Постановою Центрально-Міського району м. Горлівки від 4 листопада 2008 року (арк. справи 137-138) позовні вимоги Прокурору Центрально-Міського району м. Горлівки в інтересах ОСОБА_1. були задоволені повністю та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1. були задоволені відносно першого відповідача та відмовлено в позовних вимогах відносно другого відповідача. Суд першої інстанції стягнув з Центрально - Міського УПСЗН Горлівської міської ради за рахунок Державного бюджету на користь ОСОБА_1. недоотриману суму допомоги на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005 роки на загальну суму 5078 грн. 20 коп., з якої за 2001 рік - 793 грн. 30 коп., за 2002 рік - 793 грн. 30 коп., за 2003 рік - 793 грн. 30 коп., за 2004 рік - 1158 грн. 30 коп., за 2005 рік - 1540 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач під час судового розгляду просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін.
Прокурор та відповідач про час, місце та дату судового розгляду були повідомлені належним чином, проте своїм правом бути присутніми на судовому розгляді не скористалися.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
ОСОБА_1. віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та до з 1 травня 2001 року по 19 квітня 2004 року був інвалідом 3 групи, з 19 квітня 2004 року є інвалідом 2 групи, що підтверджено посвідченням, довідками МСЕК (арк. справи 7, 132, 133).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач за період 2001 - 2005 роки виплачував йому компенсацію на оздоровлення, в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно довідки відповідача (арк. справи 131) позивачу було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2001 рік - 21 серпня 2004 року в сумі 26 грн. 70 коп., за 2002 рік - 21 серпня 2004 року в сумі 26 грн. 70 коп., за 2003 рік - 27 квітня 2004 року в сумі 26 грн. 70 коп., за 2004 рік - 21 грудня 2004 року в сумі 26 грн. 70 коп., за 2005 рік - 6 жовтня 2005 року в сумі 120 грн.
Частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІ групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-VI постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України N 44.
Колегія суддів, з огляду на наведену постанову Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687, зазначає, що не приймає доводів скаржника стосовно того, що управління праці та соціального захисту з моменту набуття законної сили вказаною постановою не є належними відповідачами в справах щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.
Крім того, скаржник посилається як на підставу виплат на підпункт «є» пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою була встановлена виплата щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 2 групи в розмірі 2670 тис. крб. (26 грн. 70 коп.), інвалідам 3 групи в розмірі 2150 тис. крб. (21 грн. 50 коп.). Вказана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1995 року № 373/95-ВР, яка визначала одночасно з бюджетом конкретний план дій лише на 1996 рік. Крім того, підпункт "є" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562.
Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам 2 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 120 грн.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що вищенаведені постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 та № 562 від 12 липня 2005 року були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на ці постанови апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2001 - 2003 рік підлягають задоволенню, оскільки функції по нарахуванню та виплаті такої допомоги були набуті відповідачем 14 листопада 2003 року, тому виплачені відповідачем після зазначеної дати суми щорічної допомоги на оздоровлення підлягають перерахуванню.
Статтею 89 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27 листопада 2003 року № 1344-IVвстановлений наступний розмір мінімальної заробітної плати: на період з 1 січня 2004 року по 31 серпня 2004 року - 205 грн., на період з 1 вересня 2004 року по 31 грудня 2004 року - 237 грн.
Позивачу було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2001 рік - 21 серпня 2004 року в сумі 26 грн. 70 коп., за 2002 рік - 21 серпня 2004 року в сумі 26 грн. 70 коп., за 2003 рік - 27 квітня 2004 року в сумі 26 грн. 70 коп., за 2004 рік - 21 грудня 2004 року в сумі 26 грн. 70 коп., тому з огляду на те, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, сума недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення складає:
- за 2001 рік, як інваліду 3 групи, 793 грн. 30 коп.(205 грн. х 4 - 26 грн. 70 коп.),
- за 2002 рік, як інваліду 3 групи, 793 грн. 30 коп.(205 грн. х 4 - 26 грн. 70 коп.),
- за 2003 рік як інваліду 3 групи, 793 грн. 30 коп. (205 грн. х 4 - 26 грн. 70 коп.),
- за 2004 рік як інваліду 2 групи, 1158 грн. 30 коп. (237 грн. х 5 - 26 грн. 70 коп.), як і було правильно було визначено судом першої інстанції.
За 2005 рік відповідачем позивачу, як інваліду 2 групи, щорічну допомогу на оздоровлення було виплачено 6 жовтня 2005 року в сумі 120 грн., тому сума недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 рік складає 1540 грн. (332 грн. х 5 - 120 грн., де 332 грн. - це мінімальний розмір заробітної плати встановлений на період з 1 вересня 2005 року по 31 грудня 2005 року статтею 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»), як і було правильно визначено судом першої інстанції.
Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Колегія суддів зазначає, що оскільки предметом спору є виплата допомоги на оздоровлення інваліду спочатку 3, а потім 2 групи 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до спірних правовідносин застосовуються приписи частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Так, пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. Пунктом 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
З врахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що з врахуванням приписів статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлює залишення постанови суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської Міської ради на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 4 листопада 2008 року по адміністративній справі № 2-а-93/08 - залишити без задоволення.
Постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 4 листопада 2008 року по адміністративній справі № 2-а-93/08 - без змін.
Ухвала складена в повному обсязі, підписана колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошена в судовому засіданні 18 лютого 2009 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
Головуючий: /підпис/ В.Г.Яманко
Судді /підпис/ Г.М.Міронова
/підпис/ О.А.Нікулін