Головуючий у 1 інстанції - суддя Румілова Н. М
Суддя-доповідач - Яманко В. Г.
Україна
Іменем України
20 лютого 2009 року справа № 2-а-88/08/0551
зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Яманко В. Г.
суддів: при секретарі судового засідання
Міронова Г. М. Юрченко В. П. Козловій О. М.
за участю представників:
від позивача:
не з'явився, повідомлені належним чином,
від відповідачів:
не з'явився, повідомлені належним чином,
розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу
Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, м. Горлівка
на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки
від
21 листопада 2008 року
по адміністративній справі
№ 2-а-88/08 (суддя Румілова Н. М.)
за позовом
ОСОБА_1, м. Горлівка
до
1) Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, м. Горлівка, 2) Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області
про
визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення
Позивач звернувся 15 лютого 2008 року до Центрально-Міського районного суду м. Горлівки з позовною заявою (арк. справи 2-4) до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради (далі по тексту - Центрально-Міське УПСЗН Горлівської міської ради) про визнання дій неправомірними, стягнення з відповідача недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006-2007 роки в сумі 3610 грн., зобов'язання відповідача в подальшому здійснювати виплату щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до розміру мінімальної заробітної плати.
Ухвалою від 24 березня 2008 року (арк. справи 26 ) Центрально-Міський районний суду м. Горлівки залучив до участі у справі в якості співвідповідача - Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області.
Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 21 листопада 2008 року (арк. справи 56 - 57) позовні вимоги ОСОБА_1. були задоволені частково. Суд першої інстанції визнав неправомірною відмову Центрально-Міського УПСЗН Горлівської міської ради в здійсненні донарахування розміру компенсаційних виплат щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, стягнув з Центрально-Міського УПСЗН Горлівської міської ради недоотриману суму допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі 1980 грн. на користь ОСОБА_1. за рахунок коштів Державного бюджету України, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Сторони про час, місце та дату судового розгляду були повідомлені належним чином, своїм правом бути присутніми на судовому розгляді не скористалися.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги відповідача.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
ОСОБА_1 віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та є інвалідом 2 групи, що підтверджено посвідченням, довідками МСЕК (арк. справи 5, 8-9).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач за період 2006 - 2007 роки виплачував йому компенсацію на оздоровлення, в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно довідки відповідача (арк. справи 13) позивачу було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 рік - 14 червня 2006 року в сумі 120 грн., за 2007 рік - 16 квітня 2007 року в розмірі 120 грн.
Частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІ групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-VI постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України N 44.
Колегія суддів, з огляду на наведену постанову Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687, зазначає, що не приймає доводів скаржника стосовно того, що управління праці та соціального захисту з моменту набуття законної сили вказаною постановою не є належними відповідачами в справах щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.
Крім того, скаржник посилається, постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам 2 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 120 грн.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що вищенаведена постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року була прийнята всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на ці постанови апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Дія абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати була зупинена згідно з пунктом 37 статті 77 Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року N 3235-IV та ця норма Конституційним судом України неконституційною не визнавалася, тому дії відповідача щодо відмови позивачу в виплаті допомоги на оздоровлення, виходячи з 5 мінімальних заробітних плат за 2006 рік є обґрунтованими, а висновок суду першої інстанції про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2006 рік є правильним.
При визначенні щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік апеляційний суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким було зупинено на 2007 рік дію частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок чого положення статті 48 підлягають застосуванню у 2007 році у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виплата повинна була здійснюватися в порядку, встановленому абзацом 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За даними відповідача позивачу щорічна допомога на оздоровлення за 2007 рік була виплачена, як інваліду 2 групи, 16 квітня 2007 року в розмірі 120 грн., тому, сума недоплаченої позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік складає 1980 грн. (420 грн. х 5 - 120 грн., де 420 грн. - це мінімальний розмір заробітної плати встановлений на період з 1 квітня 2007 року по 30 червня 2007 року статтею 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-V), як і було правильно визначено судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене та наявність в матеріалах справи звернень позивача до першого відповідача з заявою про виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, відповіді першого відповідача про відмову у здійсненні такої виплати, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання неправомірною відмову першого відповідача у здіснення виплати позивачу недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік.
Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції справа була розглянута з порушенням двомісячного терміну, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, проте враховуючи що дане порушення не призвело до невірного вирішення справи по суті, відсутні підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що з врахуванням приписів статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлює залишення постанови суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 201, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 21 листопада 2008 року по адміністративній справі № 2-а-88/08 - залишити без задоволення.
Постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 21 листопада 2008 року по адміністративній справі № 2-а-88/08 - без змін.
Ухвала складена в повному обсязі, підписана колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошена в судовому засіданні 20 лютого 2009 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення.
Головуючий: /підпис/ В.Г.Яманко
Судді /підпис/ Г.М.Міронова
/підпис/ В.П.Юрченко
З оригіналом згідно: