04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"30" вересня 2013 р. Справа№ 64/175
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Жук Г.А.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: Єременко В.Б. - довіреність № 09-32/676 від 31.10.2011 року,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж ТВМ" на рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2013 року
у справі № 64/175 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж ТВМ"
до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний промислово- інвестиційний банк"
про визнання недійсним договору № 8 від 25.01.2008 року про
відкриття мультивалютної кредитної лінії -
У липні 2011 року ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ „Акціонерний промислово-інвестиційний банк" про визнання недійсним договору № 8 від 25.01.2008 року про відкриття мультивалютної кредитної лінії.
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.08.2013 року (повний текст рішення підписано 09.08.2013 року) у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
ПАТ „Акціонерний промислово-інвестиційний банк" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2013 року - без змін.
Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року для розгляду справи № 64/175 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Жук Г.А., Мальченко А.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 30.09.2013 року.
Представник позивача в судове засідання, яке відбулося 30.09.2013 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Згідно п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Колегія суддів виходить з того, що представники сторін мали можливість надати необхідні докази та сформулювати свою позицію відносно спору, поданих матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги та вирішення спору по суті. Неявка позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача проти доводів позивача викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив суд апеляційну скаргу ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2013 року - без змін.
У судовому засіданні, яке відбулось 30.09.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2013 року - залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи, 25.01.2008 року між ЗАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого є відповідач (Банк) та ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" (Позичальник) було укладено Кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 8 (Договір).
Згідно із п. 2.1. Договору Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит шляхом відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати еквівалент 4 081 200,00 грн. з можливістю кредитування в ЄВРО в розмірі 377 000,00 євро.
Відповідно до п. 2.2. Договору датою остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів визначено 22.12.2010 року.
Пунктом 2.3. Договору встановлено, що кредит надається на виробничі потреби.
Згідно із п. 3.2. Договору проценти за користування кредитом нараховуються Банком на суму фактичного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються Позичальником виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі:
- 16% річних за кредитом, наданим у гривні.
- 11,5% річних за кредитом, наданим в ЄВРО.
Пунктом 3.8. Договору передбачено, що Банк та Позичальник вносять зміни до Договору щодо відповідного розміру процентів з користування кредитом у випадку настання будь-якої з наступних змін щодо умов, які існували на момент укладення договору:
- збільшення розміру облікової та/або ломбардної ставки та/або ставки рефінансування Національним банком України,
- зниження вартості української гривні по відношенню до долара США більш ніж на 5 %,
- збільшення рівня інфляції,
- збільшення ставки LIBOR.
Зміни повинні бути внесені шляхом укладання окремого договору.
Договором № 1/58 від 22.04.2008 року про внесення змін до Договору були внесені зміни у п. 3.2. кредитного договору та встановлено процентні ставки на рівні:
- 19% річних за кредитом, наданим у гривні.
- 13% річних за кредитом, наданим в ЄВРО.
Договором № 2/148 від 14.07.2008 року про внесення змін до Договору були внесені зміни у п. 3.9. кредитного договору. Згідно внесених змін зобов'язання Банку з надання кредиту виникає після оформлення договорів забезпечення майнових прав на грошові кошти та обладнання.
Договором № 3/195-1 від 03.11.2008 року про внесення змін до Договору були повторно внесені зміни у п. 3.2. кредитного договору та встановлено процентні ставки на рівні:
- 19% річних за кредитом, наданим у гривні.
- 15% річних за кредитом, наданим в ЄВРО.
Договором № 5/58 від 28.09.2009 року про внесення змін до Договору були внесені наступні зміни:
1. у п. 3.2. встановлено наступні процентні ставки:
- 19% річних за кредитом, наданим у гривні.
- 13% річних за кредитом, наданим в ЄВРО.
2. відповідно до п. 2.1. ліміт кредитування встановлено у розмірі 1 199 377,32 грн. та 377 000,00 євро.
3. у п. 2.2. датою повернення кредиту визначено 22.12.2012 року.
Відповідно до п. 6.1. Договору визначено, що Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем було укладено спірний договір під впливом тяжких обставин на невигідних умовах у зв'язку із тим, що він потребував коштів з метою підтримання виробничого процесу аби уникнути зупинення господарської діяльності та запобігання банкрутству підприємства.
Таким чином, позивач вважає, що спірний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, ст. 203, ст. 233 ЦК України, що в силу приписів ст. 215 ЦК України веде до визнання Кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 8 від 25.01.2008 року недійсним.
На підтвердження фінансового стану підприємства на момент укладення кредитного договору позивач надав копії фінансових звітів та балансів підприємства за період з 2007 по 2009 роки включно.
Враховуючи значний обсяг документів, які стосуються визначення економічних показників господарсько-фінансової діяльності позивача у відповідні періоди, а також те, що для оцінки цих документів були потрібні спеціальні економічні знання, судом було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 10280/10727/12-45 від 23.11.2012 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз:
- встановити якими були економічні показники (ліквідність, платоспроможність та прибутковість) господарсько-фінансової діяльності ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" станом на 25.01.2008 року, станом на 22.04.2008 року, станом на 03.11.2008 року, станом на 28.09.2009 року не видається за можливе, так як ці дати не є звітними і фінансова звітність на ці дати не складається;
- економічні показники (ліквідність, платоспроможність прибутковість) ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" станом на 31.12.2007 року, 31.03.2008 року, 30.09.2008 року, 30.09.2009 року найближчі звітні дати до 25.01.2008 року, 22.04.2008 року, 03.11.2008 року, 28.09.2009 року, розраховуються на підставі даних фінансової звітності товариства (баланси та звіти про фінансові результати), які формуються за результатами господарсько-фінансової діяльності підприємства;
- встановити яким було фінансове становище ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" в частині платоспроможності/неплатоспроможності станом на 25.01.2008 року, станом на 03.11.2008 року, станом на 28.09.2009 року на видається за можливе, так як ці дати не є звітними і фінансова звітність на ці дати не складається.
Також, експертним шляхом було встановлено, що ТОВ „Спецмонтаж ТВМ" станом на 31.12.2007 року, 31.03.2008 року, 30.09.2008 року, 30.09.2009 року в змозі виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок усіх своїх активів, тобто воно було платоспроможним.
Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, що висновок експерта не містить інформації щодо ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення позивача до банкрутства.
При цьому місцевим господарським судом взято до уваги, що висновок експерта - це думка спеціаліста, яку він висловив з приводу поставленого питання і може бути врахована судом в сукупності з іншими доказами.
Як вбачається із матеріалів справи, при укладанні Кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 8 від 25.01.2008 року позивач підтвердив згоду його з умовами, про що свідчить завірений печаткою підпис уповноваженої особи - директора Гаврюшенка Р. М.
На виконання умов Договору відповідач надав позивачу кредитні кошти, які останній належним чином отримав та використав на власні потреби.
Положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини 4 пункту 2.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За приписами ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Згідно з частиною 3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на статтю 233 ЦК України не приймаються судом до уваги, оскільки положення даної статті передбачає можливість визнання недійсними правочинів (договорів), вчинених особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Укладення таких правочинів мають ваду волі, оскільки їх формування здійснюється за таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змушує особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.
Під тяжкими обставинами необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми. Для кваліфікації правочину за ст. 233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов. Законодавець визначає для визнання договору недійсним за кваліфікацією статті 233 Цивільного кодексу України, вчинення такого договору в крайнє скрутному фінансовому становищі та під впливом тяжкої обставини.
Посилаючись на частину 1 статті 233 Цивільного кодексу України необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
Однак, позивачем не було доведено факту збігу тяжких для нього обставин та наявність їх безпосереднього зв'язку із його волевиявленням вчинити правочин на вкрай невигідних умовах, також не доведено, що за відсутності тяжких обставин позивач взагалі або на зазначених умовах не уклав би такий правочин.
Таким чином, вірним є висновок місцевого господарського суду, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують те, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним.
Більше того, як вірно встановлено судом першої інстанції, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Окрім того, позивач не довів того, що на момент укладення кредитного договору фінансове становище позивача було скрутним, а також того, що кредит позивач отримував під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, а відтак позивачем не наведено суду підстав для визнання недійсним спірного договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання недійсним Кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 8 від 25.01.2008 року є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи скаржника не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецмонтаж ТВМ" на рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2013 року у справі № 64/175 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2013 року у справі № 64/175 залишити без змін.
3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.
4. Справу № 64/175 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписано 07.10.2013 року.
Головуючий суддя Остапенко О.М.
Судді Жук Г.А.
Мальченко А.О.