73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
01 жовтня 2013 р. Справа № 923/1264/13
Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Черковій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Міського комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона", м.Херсон
до: Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго", м.Херсон
про припинення дій, які порушують право
за участю представників:
позивача - Дунаєв М.І. представник за дов.№01-04-08/2257 від 24.10.2012р.
відповідача - Литош В.О. представник за дов. №07/2399-12 від 28.12.2012р.
Міське комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона" (позивач) звернулось до господарського суду з позовом про зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" (відповідача) припинити дії щодо відключення позивача від системи електропостачання.
Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
14.05.2003 р. між ПАТ «ЕК «Херсонобленерго» (надалі - Відповідач) і МКП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» (надалі - Позивач) було укладено Договір про постачання електричної енергії № 591.
У відповідності до умов вищезазначеного Договору, Постачальник (ПАТ "ЕК "Херсонобленерго") продає електричну енергію Споживачу (МКП "ВУВКГ") для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Юридична природа прав суб'єктів господарювання у сфері електроенергетики ґрунтується на загальній концепції договірних засад, закладеній у цивільному законодавстві. Зазначена позиція знайшла своє відображення в рішенні Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2002 від 12.02.2002 р. за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» (справа про електроенергетику), які полягають в системному аналізі конституційних норм законодавства, згідно якого статтею 13 Конституції України визначено зобов'язання держави забезпечувати соціальну спрямованість економіки в інтересах як людини, так і суспільства, що має особливе значення для електроенергетичної галузі, оскільки електрична енергія споживається в усіх сферах економіки та населенням. В частині першій статті 41 Конституції України сформульовано загальні правомочності власника щодо належного йому майна. Правовий же режим власності відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України визначає Закон України "Про власність" та інші законодавчі акти. Отже, йдеться про законодавче врегулювання договірних відносин, яке створює рівні умови господарювання для всіх учасників енергоринку.
Тож, між Позивачем та Відповідачем відповідно до ст. 275 ГК України, ст. 714 ЦК України, склалися цивільно-правові відносини з постачання електричної енергії через приєднану мережу.
Згідно п. 3. Додатка № 2 до Договору № 591 від 14.05.2003 р. рахунок на оплату електричної енергії має бути оплачений споживачем протягом 5-ти операційних днів від дня отримання споживачем рахунку постачальника електричної енергії.
Відповідно до змісту п. 7. Додатка № 2 до Договору № 591 від 14.05.2003 р., у разі несплати рахунків споживачем, виставлених відповідно до цього договору, протягом 5 днів, постачальник електричної енергії має право відключити споживача або обмежити його споживання до рівня аварійної броні електропостачання у порядку, визначеному п. 6.1.3. цього Договору.
У відповідності до п.7.5. Правил користування електричною енергією, постачальник електричної енергії (електропередавальна організація або основний споживач за погодженням постачальника електричної енергії) зобов'язаний попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії (передачу або спільне використання технологічних електричних мереж), у тому числі на виконання припису представника відповідного органу виконавчої влади, а тому числі і у разі несплати рахунків, відповідно до умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами.
Як встановлено в судовому засіданні та не заперечується Позивачем, станом на 30.08.2013 року у останнього виникла заборгованість у розмірі 4 746 278,14 грн. Відповідно до п. п. 2, 3 Порядку обмеження електроспоживання споживачів до рівня екологічної броні електропостачання або повного припинення їм електропостачання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 93 28.01.2004 р., енергопостачальник не пізніше ніж за три робочі дні до дати припинення електропостачання надсилає споживачам письмове попередження, а споживач після отримання попередження про припинення електропостачання повинен вжити заходи до усунення причин, що викликали необхідність застосування до нього таких дій.
30 серпня 2013 року Відповідачем було направлено попередження про припинення постачання електроенергії Позивачу за вих № 34/2446.
У вказаному попередженні зазначалося, що у разі несплати рахунків відповідно до умов, передбачених у договорах про постачання електричної енергії до 05.09.13 р., ПАТ "ЕК "Херсонобленерго" зобов'язане припинити електропостачання з відключенням всіх об'єктів споживача відповідно до умов договору, Закону України "Про електроенергетику", ПКЕЕ . Також, в них ставилась вимога вжити необхідних заходів для усунення причин відключення, вказаних у попередженні, виконати обмеження електропостачання власних електроустановок.
Більш того, листом вих. № 39/2997 від 30.08.13 року відповідачем повідомлено Держенергонагляд в Херсонській області про стан розрахунків Позивача з енергопостачальником та повідомлено про припинення його електропостачання.
Аналогічний лист за вих. № 39/2998 від 30.08.13 р. було направлено на адресу Т.в.о. міського голови м. Херсона, якою зазначений лист отримано того ж дня.
У відповідності до ст. 26 Закону «Про електроенергетику», споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України.
Споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. За умови неповної оплати за спожиту електричну енергію споживач зобов'язаний обмежити власне електроспоживання до рівня екологічної броні або повністю його припинити в разі відсутності такої.
Таким чином, споживачі електроенергії зобов'язані додержуватися вимог договору про постачання електроенергії, а саме оплачувати її вартість виключно грошовими коштами та нести відповідальність за порушення договору та Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України № 28 від 31.07.1996 р.
Оскільки, споживачами електроенергії не було виконано умови договорів про постачання електроенергії щодо сплати платежів за спожиту електроенергію в обсягах і в строк визначений в договорах, то у відповідності до умов договорів та на підставі розділу 7 Правил користування електричною енергією та Закону України «Про електроенергетику» Відповідач мав право припинити постачання електричної енергії, тобто, як різновиду товару.
Позивач зазначає, що своїми діями із відключення МКП «Виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона», відповідач порушує його право на безперебійне постачання електричної енергії, посилаючись на ст. 6 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання». При цьому Позивач приходить до такого висновку виходячи з наступного.
Так, Відповідно до п. 3.1. Статуту, МКП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона» є підприємством створеним з метою забезпечення громадських та особистих потреб шляхом здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг водопостачання та водовідведення юридичним та фізичним особам, населенню міста. Експлуатація підземного водоносного горизонту. Виробництво та постачання питної води, технічної води; прийняття та транспортування стічних вод, їх очищення.
Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямований на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.
Положення статті 6 зазначеного Закону передбачають, що державна політика у сфері питної води та питного водопостачання будується на принципах, в тому числі й заборони відключення об'єктів питного водопостачання та водовідведення від системи енерго-, газо-, теплопостачання як об'єктів життєзабезпечення і стратегічного значення.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
А отже, на думку Позивача, приписи ст. 6 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» мають перевагу над умовами Договору та іншими актами законодавства, оскільки принцип державної політики, встановлений зазначеною нормою, підлягає обов'язковому застосуванню до Відповідача.
Проте суд не може погодитись з такими висновками Позивача виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10.01.02 р. № 2918 (Закон № 2918), дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.
Стаття 6 Закону № 2918 визначає принципи державної політики у сфері питної води та питного водопостачання, одним з яких є заборона відключення об'єктів питного водопостачання від систем енерго-, газо-, теплопостачання як об'єктів життєзабезпечення і стратегічного призначення.
Принципи державної політики у сфері питної води та питного водопостачання є засадами будівництва державної політики у цій сфері, тобто засади на яких необхідно будувати свої дії органам виконавчої влади та місцевого самоврядування по створенню умов діяльності підприємств, що здійснюють питне водопостачання.
Відповідно до вимог ст. 4 Закону № 2918, суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання є: органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання; підприємства питного водопостачання; споживачі питної води.
Отже, ПАТ «ЕК «Херсонобленерго» не є суб'єктом правовідносин, на яких поширюється дія Закону 2918, окрім як споживач питної води.
До того ж, принципи державної політики у сфері водопостачання не є нормою, яка забороняє саме енергопостачальнику припинення постачання електроенергії підприємствам водопостачання, які порушують умови договору та мають заборгованість за спожиту електроенергію.
З аналізу Закону № 2918 слідує, що саме на позивача, як суб'єкта відносин у сфері питної води та питного водопостачання, цим Законом покладено обов'язок недопущення відключення об'єктів питного водопостачання від систем енергозабезпечення, в тому числі шляхом забезпечення своєчасної сплати коштів за закуплені енергоресурси відповідно до договірних умов з їх постачальниками, або шляхом організації забезпечення об'єктів питного водопостачання електричною енергією від інших альтернативних джерел, в тому числі закупівлі її на ринку оптової електроенергії за нерегульованим тарифом, тощо.
Твердження позивача про те, що приписи ст. 6 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» мають перевагу над умовами Договору та іншими актами законодавства, оскільки принцип державної політики, встановлений зазначеною нормою, підлягає обов'язковому застосуванню до позивача, спростовуються висновком системного аналізу конституційних норм в рішенні Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2002 від 12.02.2002 р., з якого чітко слідує, що оскільки електроенергетика має стратегічне значення для стабільного функціонування економіки держави, засади організації та експлуатації енергосистем відповідно до пункту 5 частини першої статті 92 Конституції України визначаються виключно законом, яким сьогодні є Закон України "Про електроенергетику". Він окреслює правові, економічні та організаційні основи функціонування комплексу підприємств, що мають статус юридичних осіб та здійснюють виробничу, розподільчу, іншу діяльність з метою отримання прибутку на енергоринку. Тому юридична природа прав суб'єктів господарювання у цій сфері базується на загальній концепції договірних засад, закладеній у цивільному законодавстві.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про електроенергетику", одними із принципів державної політики в електроенергетиці, зокрема, є забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики та забезпечення відповідальності енергопостачальників та споживачів.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про електроенергетику" енергопостачальники мають право за умови неповної оплати споживачем спожитої електричної енергії обмежити його електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або за відсутності такої повністю припинити електропостачання споживачу.
Частиною 8 ст. 26 Закону та підпункту 3 пункту 10.2. ПКЕЕ за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію, споживач зобов'язаний обмежити власне електроспоживання до рівня екологічної броні або повністю його припинити у разі відсутності такої.
Порядок обмеження електроспоживання споживачів до рівня екологічної броні електропостачання або повного припинення їм електропостачання встановлюється КМ України. Так, відповідно до п.2, 3 Порядку обмеження електроспоживання споживачів до рівня екологічної броні електропостачання або повного припинення їм електропостачання (надалі Порядок), затвердженого постановою КМУ № 93 від 28.01.2004р., енергопостачальник не пізніше ніж за 3 робочих дні до дати припинення електропостачання надсилають споживачам письмове попередження, а споживач після отримання попередження про припинення електропостачання повинен вжити заходи до усунення причин, що викликали необхідність застосування щодо них таких дій.
Згідно п. 6 зазначеного Порядку енергопостачальник не несе відповідальності за можливі наслідки, пов'язані з припиненням електропостачання.
Таким чином, суд не може погодитись з позивачем, що направлення відповідачем повідомлення про припинення електропостачання, яке на його думку є свідченням початку дій із відключення Споживача від електромереж, порушує права МКП "ВУВКГ" на безперебійне постачання електричної енергії.
Тож, ПАТ «ЕК «Херсонобленерго» у відповідності до умов договору № 591 від 14.05.2003 р., ст. 26, 27 Закону України "Про електроенергетику", пункту 7, 10 "Правил користування електричною енергією", "Порядку обмеження електроспоживання споживачів до рівня екологічної броні електропостачання або повного припинення їм електропостачання", правомірно направив повідомлення про застосування до МКП санкції за порушення договірних зобов'язань по оплаті спожитої електроенергії.
За таких обставин, в задоволені позову має бути відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 07.10.2013 р.
Суддя В.В.Людоговська