ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
02 жовтня 2013 року Справа №913/2245/13
Провадження №32/913/2245/13
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Луганськ, код НОМЕР_1
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Луганськ, код НОМЕР_2
про стягнення 68763,54 грн.
Суддя: Паляниця Ю.О.
Секретар судового засідання: Антонова І.В.
У засіданні брали участь:
від позивача: ОСОБА_3 - по дов.
від відповідача: не з'явився
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Луганськ звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Луганськ про стягнення грошових коштів в сумі 68763,54 грн., а саме: основного боргу в сумі 60798,44 грн., пені - 6614,12 грн., 3% річних - 1350,98 грн.
У судовому засіданні 02.10.2013р. позивач надав розрахунки, за змістом яких пеня та 3% річних становлять 4128,04 грн. і 1230,56 грн. відповідно.
Одночасно, заяву про зменшення позовних вимог згідно із ст.22 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з наданими розрахунками представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не представив, внаслідок чого господарським судом розглядаються вимоги позивача, які викладені у позовній заяві.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №4 від 04.10.2012р. в частині проведення оплати товару, що стало підставою для нарахування пені та 3% річних.
Відповідач в судові засідання не з'явився, витребуваних судом документів не представив. Одночасно, за висновками суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи з урахуванням наступних обставин.
За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Згідно із ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
За правилами ч.4 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в Єдиному державному реєстрі повинні міститися, зокрема, відомості про місце проживання фізичної особи - підприємця.
За змістом виписки серії ААВ №748920 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1. Аналогічні відомості щодо місця проживання відповідача містить копія паспорту НОМЕР_3 ОСОБА_2.
Крім того, у позовній заяві зазначено про наступну адресу відповідача: м.Луганськ, вул.Демьохіна, 27/30.
На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано процесуальні документи з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Ухвала про порушення провадження по справі від 27.08.2013р. направлена судом за адресами відповідача була повернута відділеннями поштового зв'язку з позначкою «За закінченням терміну зберігання».
У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, які наявні у матеріалах справи, в тому числі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач у судові засідання 11.09.2013р., 02.10.2013р. не з'явилися, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно із ст.712 вказаного нормативно-правового акту за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками (ст.266 зазначеного Кодексу України).
Як свідчать матеріали справи, 04.10.2012р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір №4, у відповідності до п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити плитну продукцію (товар), а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором, згідно рахунку-фактури, виставленого на підставі заявки покупця на окрему партію товару.
За приписами п.2.1, п.2.2 вказаного правочину ціна договору на момент його підписання за домовленістю сторін орієнтовно становить 50000 грн. без ПДВ та може змінюватись в процесі виконання договору сторонами. Остаточна ціна партії товару визначається постачальником в рахунку-фактурі після надходження заявок покупця.
У відповідності до п.9.1 договору №4 від 04.10.2012р. сторони узгодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013р., а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
За правилами ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Тобто, враховуючи зміст вказаних статей, при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором поставки, позивачем має бути доведено, в тому числі, факт поставки відповідачу товару за договором, невиконання якого є підставою позовних вимог, а також настання строку виконання покупцем за договором обов'язку стосовно оплати придбаного товару.
У відповідності до п.3.2, п.3.2.1 договору №4 від 04.10.2012р. постачання товару здійснюється відповідно до заявки покупця. Оформлення та надсилання заявки на партію товару здійснюється покупцем при виникненні необхідності в товарі. В заявці на постачання товару покупець вказує умову постачання.
Як свідчать матеріали справи, в період з жовтня по грудень 2012 року відповідачем було надано замовлення на поставку товару на загальну суму 60798,44 грн., за змістом яких поставка здійснюється на умовах самовивозу (товарний кредит).
За поясненнями позивача, вказані замовлення заносяться Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремік ЛТД» до електронної бази Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (на підставі договору про надання послуг від 01.09.2010р.) зі слів покупця та зберігаються в електронній формі.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що п.3.2, п.3.2.1 договору №4 від 04.10.2012р. не встановлюють вимоги щодо обов'язкової письмової форми замовлення покупця, враховуючи, що відповідачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростовано факту надання відповідних замовлень, вказані документи приймаються господарським судом в якості доказу оформлення відповідачем замовлень на загальну суму 60798,44 грн.
Пунктом 3.1 договору №4 від 04.10.2012р. визначено, що постачання товару здійснюється на умовах (згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс 2000), які застосовуються на вибір покупця, а саме: склад постачальника (п.3.1.1) склад покупця (п.3.1.2).
За поясненнями позивача, які в силу вимог ст.32 Господарського процесуального кодексу України є доказами у справі, поставка здійснювалась шляхом самостійного вивозу покупцем товару зі складу постачальника. Відомості щодо самовивозу товару також містяться у замовленнях покупця.
Крім того, п.3.1.2 договору №4 від 04.10.2012р., який підписано позивачем та відповідачем, не містить даних щодо адреси складу покупця, на який має здійснюватись поставка, внаслідок чого суд дійшов висновку, що сторони домовились здійснювати та здійснювали поставку на умовах п.3.1.1 договору №4 від 04.10.2012р.
Наразі, за змістом п.3.1.1 вказаної угоди місце постачання товару - склад постачальника за адресою: м.Луганськ, пер.2-й Ракетний, 1а. Зобов'язання постачальника вважаються виконаними, коли товар завантажений в транспортний засіб покупця в місці постачання.
Частиною 2 ст.266 Господарського кодексу України встановлено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із п.1.1 договору №4 від 04.10.2012р. найменування та асортимент товару визначається накладною. Сторони домовились, що накладна на товар має статус специфікації за даним договором.
Як свідчать матеріали справи, з жовтня по грудень 2012 року сторонами було оформлено видаткові накладні на загальну суму 60798,44 грн., а саме: №5878 від 30.10.2012р. на суму 2428,36 грн., №5867 від 30.10.2012р. на суму 1943,42 грн., №6008 від 02.11.2012р. на суму 471,75 грн., №6294 від 07.11.2012р. на суму 6984,44 грн., №6348 від 08.11.2012р. на суму 1295,62 грн., №6474 від 12.11.2012р. на суму 323,90 грн., №6549 від 13.11.2012р. на суму 4497,89 грн., №6550 від 13.11.2012р. на суму 1440 грн., №6570 від 14.11.2012р. на суму 5327,81 грн., №6569 від 14.11.2012р. на суму 12858,90 грн., №6688 від 16.11.2012р. на суму 31,45 грн., №6917 від 20.11.2012р. на суму 577,50 грн., №6986 від 21.11.2012р. на суму 10078,72 грн., №7017 від 22.11.2012р. на суму 440,30 грн., №7203 від 27.11.2012р. на суму 11000,31 грн., №7324 від 28.11.2012р. на суму 786,25 грн., №7489 від 01.12.2012р. на суму 311,82 грн.
Вказані первинні документи підписані представниками постачальника та покупця без зауважень та заперечень, а визначені у них найменування, кількість, асортимент, ціна продукції співпадають з даними замовлень покупця за аналогічний період.
З боку відповідача факт прийняття товару на загальну суму 60798,44 грн. саме на виконання умов договору №4 від 04.10.2012р. не спростований. При цьому, доказів існування між сторонами інших договірних відносин з поставки плитної продукції до матеріалів справи не представлено. Наразі, судом також враховано, що переданий на підставі видаткових накладних за період з жовтня по грудень 2012 року товар відповідає предмету укладеного між сторонами договору.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, за висновками суду, позивачем доведено належними та допустимими у розумінні норм ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами факт передання відповідачу товару на загальну суму 60798,44 грн. за договором №4 від 04.10.2012р.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Виходячи зі змісту п.4.1, п.4.2 договору №4 від 04.10.2012р. покупець здійснює 100% передоплату вартості товару по кожній поставці згідно виставленого рахунку-фактури шляхом переказу грошових коштів до каси постачальника. По домовленості сторін покупець має право здійснювати оплату партії товару протягом 10 календарних днів з дня отримання товару покупцем при наявності письмової згоди постачальника.
За поясненнями позивача, які в силу вимог ст.32 Господарського процесуального кодексу України є доказами у справі, за домовленістю сторін оплата партій товару мала здійснюватись протягом 10 календарних днів з дня отримання товару покупцем на підставі п.4.2 договору №4 від 04.10.2012р. Вказані обставини також підтверджуються змістом заявок відповідача, у відповідності до яких умовами поставки визначено - товарний кредит.
За таких обставин, приймаючи до уваги п.4.2 договору №4 від 04.10.2012р., враховуючи дати складання видаткових накладних за період з жовтня по грудень 2012 року на суму 60798,44 грн., господарським судом встановлено, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати за вказаним правочином та накладними настав.
Наявність заборгованості в сумі 60798,44 грн. перед позивачем відповідач особисто засвідчив у розписці від 26.03.2013р. (а.с.36).
Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача на підставі норм ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростовані, всупереч умовам укладеного договору і положенням ст.ст.526, 692 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 за одержаний товар не розрахувався.
Належних та допустимих доказів часткового або повного погашення визначеної позивачем заборгованості до матеріалів справи не представлено.
Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №4 від 04.10.2012р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за договором обов'язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 60798,44 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).
Згідно із п.6.4 договору №4 від 04.10.2012р. за порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі 3% від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Одночасно, ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин, з огляду на те, що погоджена позивачем та відповідачем у договорі №4 від 04.10.2012р. ставка пені перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, з огляду на вимоги ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» позивачем при здійсненні розрахунку пені правомірно застосована подвійна облікова ставка Національного банку України.
За змістом позовної заяви пеня становить 6614,12 грн.
Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 4554,29 грн. При цьому, нарахування пені здійснювалося судом з огляду на встановлений п.4.2 договору №4 від 04.10.2012р. строк оплати товару та передбачений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій.
Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на приписи вказаної статті, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 нараховано та заявлено до стягнення три проценти річних в сумі 1350,98 грн. за період з 09.11.2012р. по 22.08.2013р.
Наразі, за розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних на суму 1337,80 грн.
Таким чином, судом частково задовольняються вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення пені в сумі 6614,12 грн., 3% річних в розмірі 1350,98 грн., а саме на суми - 4554,29 грн. та 1337,80 грн. відповідно.
Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Задовольнити частково позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Луганськ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Луганськ про стягнення грошових коштів в сумі 68763,54 грн., а саме: основного боргу в сумі 60798,44 грн., пені - 6614,12 грн., 3% річних - 1350,98 грн.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (91042, АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (91006, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) заборгованість в сумі 60798,44 грн., пеню - 4554,29 грн., 3% річних - 1337,80 грн., а також судовий збір в розмірі 1668,63 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 02.10.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 07.10.2013р.
Суддя Ю.О. Паляниця