Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"14" серпня 2013 р. Справа № 911/2438/13
Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.
при секретарі судового засідання Щур О. Д.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: Поштар Т. П. (довіреність б/н від 18.02.2013 р.);
від відповідача: не з'явились;
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Базісінвестоіл", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Європа", смт Гостомель
про визнання договору поставки укладеним та виконаним
ТОВ „Базісінвестоіл" звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „Торговий дім Європа" про визнання укладеним та виконаним договору поставки № 1/21-03-НП від 21.03.2011 р., укладеного між ТОВ „Базісінвестоіл" та ТОВ „Торговий дім Європа".
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем відповідністю договору поставки № 1/21-03-НП від 21.03.2011 р., укладеного між ТОВ „Базісінвестоіл" та ТОВ „Торговий дім Європа", вимогам законодавства України щодо погодження сторонами у договорі всіх його істотних умов та їх спрямованістю на реальне настання правових наслідків.
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.06.2013 р. порушено провадження у справі № 911/2438/13 за позовом ТОВ „Базісінвестоіл" до ТОВ „Торговий дім Європа" про визнання договору поставки укладеним та виконаним і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 10.07.2013 р.
10.07.2013 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 24.07.2013 р.
24.07.2013 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 14.08.2013 р.
14.08.2013 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив, відзив на позовну заяву та інші документи, витребувані судом, не надав.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними у ній матеріалами.
За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.
Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -
21.03.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 1/21-03-НП від 21.03.2011 р., згідно умов п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець прийняти в свою власність і оплатити нафтопродукти на умовах даного договору.
Згідно п. 1.3. договору загальна вартість товару, поставляємого по даному договору, визначається сумой всіх додатків до даного договору.
Відповідно до п. 3.1 договору ціна на товар, поставляємий по даному договору, оговорюється на кожну партію товару окремо і фіксується в додатку до даного договору.
Пунктом 4.5. договору передбачено, що зобов'язання продавця по поставці партії товару вважаються виконаними, право власності на товар і ризики по його втраті (шкоді) переходять від продавця до покупця з дати поставки товару, незалежно від строків здійснення оплати.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата здійснюється покупцем шляхом 100 % передоплати за партію товару, банківським переказом грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, вказаний в розділі 11 даного договору, якщо інше не оговорено в додатку.
Пунктом 5.3. договору передбачено, що датою оплати рахується дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.
Згідно п. 6.3. договору покупець зобов'язаний прийняти по кількості відвантажений йому товар по акту прийому-передачі, а також у відповідності до умов даного договору. Товар вважається поставленим продавцем і прийнятим покупцем по кількості згідно актів прийому-передачі, і товарно-транспортної накладної.
Відповідно до п. 10.3. договору даний договір складений на російській мові, в 2-х екземплярах, що мають однакову юридичну силу, по одному екземпляру для кожної із сторін. Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2011 р., а в частині розрахунків - повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На виконання умов договору відповідачем у квітні 2011 р. було передано у власність (продано) позивачу товар на загальну суму 1 498 648, 60 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-00146/1 від 05.04.2011 р. на суму 298 438, 40 грн., видатковою накладною № РН-00150/10 від 08.04.2011 р. на суму 40 934, 40 грн., видатковою накладною № РН-00150/11 від 08.04.2011 р. на суму 300 590, 60 грн., видатковою накладною № РН-0000157 від 13.04.2011 р. на суму 257 504, 00 грн., видатковою накладною № РН-0000169 від 14.04.2011 р. на суму 118 032, 30 грн., видатковою накладною № РН-0000171 від 15.04.2011 р. на суму 243 020, 00 грн., видатковою накладною № РН-0000175 від 18.04.2011 р. на суму 118 032, 30 грн., видатковою накладною № РН-0000176 від 20.04.2011 р. на суму 122 096, 60 грн., наявними у матеріалах справи.
За період дії договору та на його виконання позивачем було лише частково виконано свій обов'язок по передоплаті товару та перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 1 496 876, 80 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача за 04.04.2011 р. на суму 298 438, 40 грн., випискою з банківського рахунку позивача за 07.04.2011 р. на суму 900 000, 00 грн., випискою з банківського рахунку позивача за 06.04.2011 р. на суму 298 438, 40 грн., наявними у матеріалах справи.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 266 цього ж кодексу предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 цього ж кодексу договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 цього ж кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 цього ж кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 цього ж кодексу передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України „Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 204 цього ж кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 2 ст. 207 цього ж кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст. 220 цього ж кодексу у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме із умов спірного договору сторони при його укладенні не домовлялись про його нотаріальне посвідчення, а тому суд дійшов висновку, що спірний договір у відповідності до положень ст. ст. 638, 639 Цивільного кодексу України був укладений між сторонами за наслідком досягнення згоди з усіх істотних умов договору - з моменту його підписання.
Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Отже, із аналізу вищевказаних норм чинного законодавства України вбачається, що договір купівлі-продажу товару є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, і не може бути визнаний дійсним у судовому порядку, і є укладеним за наслідком досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору - з моменту його підписання (за відсутності домовленості про його нотаріальне посвідчення), і відповідно позовні вимоги про визнання такого договору укладеним та виконаним, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, а тому вимога позивача до відповідача про визнання спірного договору укладеним та виконаним, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві позивача, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позову повністю.
Суддя В. М. Бацуца
Повний текст рішення підписаний
24 вересня 2013 р.