Справа № 522/11017/13
Номер провадження 2/522/8189/13
заочне
26 вересня 2013 року
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Суворової О.В.,
при секретарі - Бондаренко Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, в якому просить вселити його до будинку по АДРЕСА_1, посилаючись на те, що 16.10.2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, актовий запис №1507, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_3, яка міститься в матеріалах справи. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.10.2012 року шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано. 14 серпня 2012року відповідачка повідомила, що у будинку по АДРЕСА_1, були змінені замки, чим остання почала чинити перешкоди у користуванні вищезазначеним приміщенням.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти винесення заочного рішення.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Згідно ст. 224 ЦПК України суд вважає за можливе, зі згоди позивача, розглянути позов за відсутністю відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
Суд, ознайомившись та дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає позовні вимоги позивача підлягаючими задоволенню, оскільки вони засновані на вимогах закону та підтверджуються наданими доказами, на підставі встановлених фактичних обставин по справі.
Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 16.10.2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано у міському відділу реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, актовий запис №1507, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_3, яка міститься в матеріалах справи.
« 06» лютого 2009 року між ОСОБА_3 ( надалі - Продавець) та Відповідачкою, за згодою Позивача, був укладений Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Відповідно до положень зазначеного договору Відповідачка придбала садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який в цілому складається з одного цегляного будинку зазначеного в плані літерою «А», загальною площею - 221,6 кв.м, №1,2 - огорожа, та земельну ділянку, площею 0.0315 га, з належної Продавцю, земельної ділянки, загальною площею 0,551 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та зазначену під №1 на схемі, що додається, в тому числі по угіддях: 0,0465 га - рілля, 0,0086 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями, на якій знаходиться садовий будинок.
Покупцем в зазначеному договорі купівлі-продажу виступила Відповідачка, договір ПО №2801/1 від 28 січня 2009 року про пошук об'єкту нерухомості для укладення купівлі-продажу укладався між Позивачем та приватним підприємцем, ОСОБА_5 (ТАН «ТВ ДОМ»). Позивачем була передана сума винагородження за зазначеним договором у розмірі 85000 гривень за наданні ріелторські послуги. Акт виконаних робіт за договором №2801/1 від 28 січня 2009 року підписаний Позивачем, а також останнім був переданий аванс у розмірі 40000 (сорок тисяч ) доларів США за придбаний будинок ОСОБА_3
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.10.2012 року шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Частиною 2 ст. 68 СК України регламентовано, що розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2013 року визнано садовий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Також вищезазначеним рішенням визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину садового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку) користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Станом на теперішній час позивач не має можливості потрапити до належного йому на праві спільної сумісної власності будинку. Останній неодноразово звертався до правоохоронних органів з заявою про зміну замків, копії звернень містяться в матеріалах справи.
Окрім цього, як стало відомо, в даний час в спірному будинку проживає стороння особа, з якою укладено договір найму житлового приміщення, копія договору оренди міститься в матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Співвласник майна, що є у спільній сумісній власності, володіє і користується ним спільно із іншим співвласником. Оскільки одному із співвласників чиняться перешкоди у користуванні цим майном, він має право вимагати усунення таких перешкод відповідним шляхом. Не проведення поділу будинку в натурі не є правовою підставою для позбавлення власника можливості вільно користуватися і розпоряджуватися своїм майном. ( Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.07.2012 року, справа № 6-12325 св. 12).
Статтею 155 ЖК України гарантовано, що власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення є законними та підлягають задоволенню.
На підставі ст.ст. 3-4, 10-11, 15, 38, 44,44, 60, 109, 118, 208-209, 212 -215, 218, 224-226, 294 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення - задовольнити у повному обсязі.
Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в садовий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судовий збір у розмірі 114,71 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів шляхом звернення з заявою про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя О.В. Суворова
26.09.2013