02 жовтня 2013 р. Справа № 100144/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Дяковича В.П.,
суддів: Носа С.П., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суд Волинської області від 25 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради, третя особа на стороні відповідача Служба у справах дітей Луцької міської ради про визнання нечинним та скасування рішення, -
29.11.2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луцької міської ради, третя особа на стороні відповідача Служба у справах дітей Луцької міської ради про визнання нечинним та скасування рішення Луцької міської ради від 13.03.2008 року №166-1 про закріплення житла за малолітньою особою.
Позовні вимоги мотивують тим, що він являється основним наймачем квартири за адресою, АДРЕСА_1. До того, основним квартиронаймачем була його мати ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Окрім нього та матері в квартирі ніхто не проживав і не був зареєстрований. Раніше в квартирі були зареєстровані його дочка ОСОБА_4 та його син ОСОБА_5, які були зняті з реєстрації 04.07.2007 року на підставі рішення суду. В даний час він звернувся у відділ реєстру житлового фонду департаменту ЖКГ з заявою про приватизацію належної йому квартири і вияснив, що на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 13.03.2008 року №166-1 закріплено житло за його онуком ОСОБА_6, якого народила його дочка ІНФОРМАЦІЯ_1 і від якого зразу відмовилась у пологовому будинку. В даний час дитина перебуває на державному утриманні в дитячому будинку-інтернаті в с. Залуччя-Долішнє Івано-Франківської області. Рішенням суду від 29.07.2008 року ОСОБА_4 позбавлена батьківських прав відносно дитини. Дитина ОСОБА_6 ніколи не проживав і не був зареєстрований у спірній квартирі, а тому закріплення за ним житла є неправомірним, оскільки не відповідає положенням ст.248 СК України. Крім того, це рішення порушує його право на приватизацію спірної квартири. А тому, просить визнати нечинним та скасувати рішення виконкому Луцької міської ради від 13.03.2008 року №166-1 про закріплення житла за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Постановою Луцького міськрайонного суд Волинської області від 25 листопада 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Луцької міської ради, третя особа на стороні відповідача Служба у справах дітей Луцької міської ради, про визнання нечинним та скасування рішення Луцької міської ради від 13.03.2008 року №166-1 про закріплення житла за малолітньою особою - відмовлено.
ОСОБА_1 постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою позов задоволити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оспорюваним рішенням № 166-1 від 13.03.2008р. Луцька міська рада, керуючись ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" та ст. 248 Сімейного кодексу України, закріпила за малолітнім ОСОБА_6 житло за вище вказаною адресою. Однак, відповідно до вимог вище зазначених статей, дитина має право користуватися приміщенням, у якому вона раніше проживала. В судовому засіданні було встановленого мати - ОСОБА_4, відмовилася від новонародженого сина ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1) і залишила його в пологовому будинку, в зв'язку з чим рішенням виконкому Луцької міської ради № 467 від 25.11.2004р. малолітній ОСОБА_6 був направлений на повне державне утримання у Волинський обласний-спеціалізований будинок дитини на повне державне утримання. Станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 мати дитини - ОСОБА_4, яка є дочкою позивача, вже кілька років вела аморальний спосіб життя не проживала в квартирі АДРЕСА_1. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 29 травня 2007р. ОСОБА_4 визнана такою, що втратила право на користування вище вказаною квартирою. А тому, вище зазначений висновок суду не відповідає встановленим в судовому засіданні дійсним обставина справи, оскільки, станом на день прийняття оспорюваного рішення - 13.03.2008 року. ОСОБА_4 ще з 29 травня 2007р. була визнана такою, що втратила право на користування вище вказаною квартирою.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1, х/г не приватизована. Наймачем квартири станом на день розгляду справи є позивач ОСОБА_1, який зареєстрований у ній з 19.08.1987 року.
З копії особового рахунку вбачається, що у вказаній квартирі крім того, були зареєстровані: з 14.09.1983 року мати позивача ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, з 29.06.1986 року дочка позивача ОСОБА_4, з 11.04.2001 року син позивача ОСОБА_5, з 05.03.1986 року колишня дружина ОСОБА_5
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 04.07.2007 року були зняті з реєстрації в квартирі на підставі заочного рішення Луцького міськрайонного суду від 29.05.2007 року, яким їх було визнано такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину ОСОБА_6, яку покинула в Луцькому клінічному пологовому будинку, написавши заяву про відмову від дитини.
Відповідно до рішення виконкому Луцької міської ради №467 від 25.11.2004 року малолітнього ОСОБА_6 було направлено у Волинський обласний спеціалізований будинок дитини на повне державне утримання як дитину позбавлену батьківського піклування.
Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 13.03.2008 року №166-1, відповідно до ст.248 СК України, ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», закріплено за малолітнім ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, житло за адресою: АДРЕСА_1.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 29.07.2008 року ОСОБА_4 було позбавлено батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
З повідомлення Служби у справах дітей Луцької міської ради від 22.11.11 №31-1150 вбачається, що малолітній ОСОБА_6 перебуває на повному державному утриманні в Залучанському дитячому будинку-інтернаті Івано-Франківської області.
Суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», стаття 34, до відання виконавчих органів ради міських рад належать, зокрема, повноваження щодо вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов'язаних з охороною материнства і дитинства.
Статтею 247 Сімейного Кодексу України передбачено, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право: на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про охорону дитинства» діти, які внаслідок позбавлення батьків батьківських прав, чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави. У разі передачі дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх у опікунів чи піклувальників, незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї.
Відповідно до ст.2,3 ч. 1 Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року держава вживає всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Заходи соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування гарантуються, забезпечуються та охороняються державою (ст.4 ЗУ «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»). Статтею 32 вищевказаного Закону передбачено, що за дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади. Органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.
Той факт, що малолітня дитини ОСОБА_6 до встановлення над ним опіки не проживав у спірній квартирі стороною відповідача не оспорюється. Однак, як встановлено судом, в заяві про відмову від дитини від 03.11.2004 року, Акті про дитину, покинуту в пологовому будинку від 05.11.2004 року вказано адресу проживання і реєстрації ОСОБА_4 - АДРЕСА_1. Рішенням суду від 29.05.2007 року встановлено, що відповідач ОСОБА_4 не проживає за адресою : АДРЕСА_1 з 2005 року. Відповідно до вимог ст.78 ЖК України тимчасово відсутній наймач зберігає права й має обов'язки за договором наймання житлового приміщення.
Таким чином, на момент народження дитини, мати дитини мала право користування житлом за вказаною адресою і до набрання законної сили рішенням суду про позбавлення її права користування жилим приміщенням за нею зберігалися усі права наймача.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що квартира за адресою:АДРЕСА_1 є місцем проживання біологічної матері дитини ОСОБА_4 до виникнення обставин, що призвели до позбавлення дитини батьківського піклування, а відповідно - є місцем походження дитини ОСОБА_6, на збереження права користування яким має дитина відповідно до положень ст.ст. 167, 248 СК України.
Розділом 6 Правил опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від №34/166/131/88 органи опіки та піклування приймають рішення щодо закріплення житла за дитиною.
Виходячи з вищезазначеного, рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 13.03.2008 року №166-1 про закріплення за малолітнім ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, житла за адресою: АДРЕСА_1 прийнято відповідно до діючого законодавства
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суд Волинської області від 25 листопада 2011 року у справі № 2а/0308/53/2012 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь в справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.П. Дякович
Судді С.П. Нос
А.І. Рибачук