Справа № 1-29/11
Номер провадження 11/786/471/2013
Категорія: ч.1 ст. 390 КК України - С.Т.
Головуючий у 1-й інстанції Крикливий В.В.
Доповідач ап. інст. Харлан Н. М.
27 червня 2013 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого - судді Харлан Н.М.,
суддів: Бурди К.І., Захожая О.І.,
за участю прокурора Гринь А.С.,
захисника - адвоката ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальну справу за апеляцією прокурора прокуратури м. Комсомольська, засудженого ОСОБА_3 на вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 14.02.2013 року ,-
Цим вироком:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1 громадянин України, не працюючий, не одружений, із середньою технічною освітою, раніше судимого:
- за вироком Феодосійського міського суду АР Крим від 26 лютого 2009 року за ч.3 ст. 185, 69 КК України на 3 роки позбавлення волі;
- за вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 23 березня 2012 року за ч.3 ст. 185, 71 КК України на 3 роки 2 місяці позбавлення волі,
засуджений за ч.1 ст. 390 КК України на 2 роки позбавлення волі;
на підставі ч.4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та попереднім вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 23 березня 2012 року, за сукупністю злочинів остаточно визначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.
За вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні злочину проти правосуддя за наступних обставин:
07 липня 2009 року засуджений ОСОБА_3 прибув із Сімферопольського слідчого ізолятору до Комсомольського виправного центру №136 для відбуття покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки, призначеного Феодосіївським міським судом АР Крим від 26 лютого 2009 року.
23 жовтня 2009 року близько 09 год. 40 хв., знаходячись на підсобних роботах на території виправного центру, ОСОБА_3, маючи умисел на ухилення від відбуття призначеного судом покарання, самовільно залишив місце обмеження волі.
03 березня 2010 року ОСОБА_3 був затриманий у м. Севастополі за підозрою у вчиненні крадіжки.
Не погоджуючись із вироком суду, прокурор подав апеляцію в якій просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_3 за ч.1 ст. 390, ч.4 ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 5 років з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі. Свої доводи обґрунтовує тим, що судом не враховано посередню характеристику засудженого та наявність у ОСОБА_3 двох судимостей.
У принесеній на вирок суду апеляції та доповненнях до неї, засуджений ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати як незаконний та залишити йому покарання, визначене за вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 23.03.2012 року. Стверджує, що саме цим вироком він засуджений за самовільне залишення місця обмеження волі. При цьому ОСОБА_3 зазначає, що при постановленні вироку судом не враховано положення ст. 39 КК України, оскільки він вчинив злочин в стані сильного душевного хвилювання, так як він є батьком-одинаком, а із повідомлення по телебаченню дізнався, що його син втік із будинку-інтернату. Також вказує на те, що він іншого віросповідання ніж головуючий по справі та наголошує на існуванні між ним та головуючим неприязних стосунків, які виникли ще у школі, де вони разом навчалися. Окрім того, ОСОБА_3 наводить доводи щодо непричетності його до вчиненого злочину, за який він засуджений Гагарінським районним судом м. Севастополя від 23 березня 2012 року.
Заслухавши доповідача, прокурора Гринь А.С., яка не підтримала подану державним обвинувачем апеляцію, засудженого ОСОБА_3, на підтримання ним своє апеляції, обговоривши доводи апеляцій та дослідивши матеріали кримінальної справи, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність апеляційних вимог обох апелянтів на підставі наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 365 КПК України ( в ред. 1960 року) вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом у межах апеляції.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 у самовільному залишенні місця обмеження волі, ґрунтується на сукупності доказів, належно перевірених і оцінених в судовому засіданні та детально наведених у вироку.
Твердження засудженого ОСОБА_3 про те що за вчинення даного злочину він вже був засуджений за вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 23 березня 2012 року спростоване матеріалами справи.
Як вбачається із наданої суду копії вказаного вироку, в його резолютивній частині зазначено про визнання винним та засудження ОСОБА_3 за ч.3 ст. 185 КК України по епізоду викрадення майна потерпілої ОСОБА_4 на 3 роки 1 місяць позбавлення волі та з урахуванням положень ст.71, ч.1 ст. 72 КК України шляхом перерахунку та часткового приєднання покарання, призначеного за вироком Феодосіївського міського суду АР Крим від 26 лютого 2009 року і остаточно визначено покарання у вигляді 3 років 2 місяці позбавлення волі.
Вказаний вирок суду ухвалою колегії суддів Апеляційного суду м. Севастополя від 11грудня 2012 року залишений без зміни.
Отже, є очевидним те, що ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 390 КК України засуджений вперше Комсомольським міським судом, а тому його твердження про повторне його засудження за один і той же злочин, спростовується матеріалами кримінальної справи та є надуманим.
Твердження ОСОБА_3 про те, що він є батьком-одинаком і виховує неповнолітнього сина, а тому через сильне хвилювання за його долю залишив місце відбування покарання, спростоване дослідженими судом першої інстанції доказами та суперечливими показаннями ОСОБА_3 Засуджений відпочатку заявляв про невідповідність умов утримання його у Комсомольському виправному центрі, стверджував, що йому не правильно визначено місце відбуття покарання у м. Комсомольську. Судом правильно встановлено, що висловлені ОСОБА_3 доводи, він використав як привід до самовільного залишення місця обмеження волі.
На підтвердження такого висновку суду, матеріали справи містять копію рішення Комсомольського міського суду від 16.10.2008 року у справі №1106/08, яким ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав щодо його неповнолітнього сина за ухилення його від обов"язків по вихованню дитини.
Таким чином доводи апеляції ОСОБА_3 в цій частині колегія суддів вважає надуманими, нічим не доведеними та навіть спростованими показаннями самого ОСОБА_3 під час досудового та судового слідства.
Відповідно до ч.2 ст. 56 КПК України, заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства.
Перед початком судового слідства ОСОБА_3 було роз'яснено право заявити відвід складу суду.
За наявності триваючих неприязних стосунків із головуючим та різного віросповідування про які засуджений зазначає у своїй апеляції, він мав би заявити судді відвід, чим не скористався, а отже доводи апеляції ОСОБА_3 в цій частині є безпідставними.
Щодо викладених у апеляції засудженого твердження про непричетність його до вчинення злочину, за який його засуджено вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 23 березня 2012 року, то такі вимоги не можуть бути предметом розгляду в апеляційній інстанції при перегляді вироку Комсомольського міського суду від 14 лютого 2013 року.
Враховуючи наведене, апеляція ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Як видно із мотивувальної частини вироку, обираючи вид та міру покарання засудженому, суд першої інстанції, дотримуючись основних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, врахував характер і тяжкість вчиненого ОСОБА_3 злочину, вказав про відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, а також врахував обставини, що негативно характеризують засудженого, в тому числі і ті, про які зазначав у своїй апеляції прокурор, та правильно визначив засудженому міру покарання.
Питання щодо визначення засудженому до позбавлення волі виду кримінально-виконавчої установи відповідно до ст. 86 КВК України вирішується Державним департаментом України з питань виконання покарань, а не судом. Тому доводи апеляції прокурора в цій частині не грунтуються на вимогах закону.
За таких обставин, колегія суддів вважає вирок суду законним і обґрунтованим і не вбачає підстав для його скасування та задоволення апеляцій засудженого та прокурора.
Проте, слід уточнити у вступній частині вироку вказівку суду про засудження ОСОБА_3 за вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 23 береня 2012 року за ч.3 ст. 185, 71 КК України до побавлення волі строком на 3 роки 1 місяць, оскільки фактично він був засуджений вказаним судом до позбавлення волі строком на 3 роки 2 місяці позбавлення волі.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України (в ред. 1960 року), колегія суддів, -
Апеляції прокурора прокуратури м.Комсомольська Полтавської області та засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Уточнити вступну частину вироку та вважати ОСОБА_3 засудженим за вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 23 березня 2012 року за ч.3 ст. 185, 71 КК України до 3 років 2 місяці позбавлення волі.
В решті вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 14 лютого 2013 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.
Харлан Н.М. Бурда К.І. Захожай О.І.