18.12.2006 Справа № 9/428
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Науменка І.М.(доповідача)
суддів:, Білецької Л.М., Голяшкіна О.В.
при секретарі: Клименко Ю.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Федоров Михайло Олександрович представник, довіреність №45 від 19.10.05;
від відповідача: Алєксєєнко Артем Ігорович представник, довіреність №547 від 08.12.06;
від третьої особи: Шумик Наталія Миколаївна представник, довіреність №б/н від 24.07.06;
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Екологія», м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.05р. у справі № 9/428
за позовом: акціонерного комерційного банку «Прем»єрбанк», м. Дніпропетровськ
до: товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранс», м. Дніпропетровськ
3-тя особа: товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Екологія», м. Дніпропетровськ
про визнання угоди недійсною
В жовтні 2005р. позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про визнання угоди недійсною.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.05р. у справі № 9/428 залучено до участі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ з ІІ «Екологія».
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.05р. у справі №9/428 (суддя Подобєд І.М.) позов задоволено.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що угода № 2 від 15.07.05р. про відступлення права вимоги була укладена в порушення п.6 Рішення № 110 від 12.02.04р. без погодження з управлінням НБУ в Дніпропетровській області, яке було прийнято у відповідності з діючим законодавством з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів АКБ «Прем»єрбанк».
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції 3-тя особа звернулася до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення повністю, в позові відмовити, посилаючись на те, що їх підприємство виконало всі зобов'язання на користь ТОВ «Інтертранс» у повному обсязі ще в 2004 році. В наступному, 23.05.06р. 3-тя особа доповнила апеляційну скаргу й іншими підставами скасування рішення суду першої інстанції.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін. Вважає, що рішення прийнято господарським судом на законних підставах, без порушень норм матеріального та процесуального права.
Відповідач також надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду, дослідивши матеріали справи та вивчивши апеляційну скаргу вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, між Акціонерним комерційним банком “Прем'єрбанк» (Первинним Кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтертранс» (Новим кредитором) була укладена угода про відступлення права вимоги № 2 від 15.07.2004 року, згідно до умов якої (пункт 1.1) Первинний Кредитор зобов'язався відступити, а Новий кредитор зобов'язався прийняти право вимоги до ТОВ з ІІ “Екологія»(Боржника), яке виникло з кредитного договору № 62 від 29.08.03 р., укладеного між Первинним Кредитором та Боржником. Абзацем другим угоди про відступлення права вимоги №2 сторонами було передбачено, що право вимоги складають всі права Первинного Кредитора, а саме - по погашенню кредиту у сумі 5633500 грн., по сплаті відсотків у сумі 1406497,13 грн., пені, штрафів і інших виплат, передбачених договором № 62 від 29.08.03р.
Судова колегія вважає, що оскільки за вказаним кредитним договором відступається грошова вимога, такий договір представляє собою не звичайну зміну сторони в зобов'язанні, врегульоване главою 47 Цивільного кодексу України, а факторинг, правила здійснення якого викладені у главі 73 Цивільного кодексу України. Із змісту ч.3 ст.1079 Цивільного кодексу України випливає, що відступати права вимоги за договором факторингу можна тільки банку або фінансовій установі, а також фізичній особі -суб'єкту підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Крім того, згідно до положень ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про уступлення права вимоги відноситься до фінансових послуг, тому при його вчиненні необхідно дотримуватися вимог Закону “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг».
Стаття 5 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» дозволяє надавати такі послуги тільки фінансовим установам (банкам). Відповідач, як Новий кредитор, не є банком або фінансовою установою, що підтверджується його статутними документами, а також відсутністю цієї особи у Державному реєстрі фінансових установ.
За таких обставин судова колегія дійшла висновку про те, що вищевказаний договір про уступлення права вимоги не відповідає вимогам статі 1079 Цивільного кодексу України та статей 1 і 5 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг».
До того ж, 12.02.2004р. комісією з питань нагляду та регулювання діяльності банків при управлінні Національного банку України в Дніпропетровській області було прийняте Рішення № 110, пунктом 6 якого заборонено АКБ “Прем'єрбанк» відчудження активів без погодження з управлінням НБУ в Дніпропетровській області.
Згідно до п.2.1 Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою НБУ від 07.12.04 р. № 598, під терміном активи розуміються ресурси, контрольовані банком у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Аналогічний зміст термін “активи» має й у статті 1 Закону України »Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відступлення права вимоги за кредитним договором № 62 від 29.08.2003р., а саме право вимоги по погашенню кредиту у сумі 5633500 грн., та по сплаті відсотків у сумі 1406497,13 грн. свідчить саме про відчудження активів, що було здійснено без погодження з управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області.
Факт відчудження активів підтверджується змістом п.1.2 угоди № 2 від 15.07.05р., згідно якого в розрахунок за відступлення права вимоги новий кредитор здійснює оплату на користь Первинного кредитора (АКБ “Прем'єрбанк») на суму заборгованості по кредиту і відсоткам.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про національний банк України», однією із функцій Національного банку України є здійснення банківського регулювання та нагляду.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про національний банк України», банківський нагляд -це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.
Відповідно до ст. 67 Закону України “Про банки і банківську діяльність», Національний банк України здійснює банківський нагляд і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.
Статтею 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність» передбачено право Національного банку України, у разі порушення банками банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, адекватно вчиненому порушенню застосовувати заходи впливу, та визначено переліки заходів впливу, до яких, зокрема, відноситься обмеження здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій.
Таким чином угода № 2 від 15.07.2005р. про відступлення права вимоги була укладена в порушення п.6 вищевказаного Рішення № 110 від 12.02.2004р. без погодження з управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області, яке було прийняте у відповідності з діючим законодавством з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів АКБ “Прем'єрбанк». Відповідно до частин 1 і 2 ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання договору, як правочину, недійсним є недодержання в момент вчинення договору стороною (сторонами) вимог, які встановлені Цивільним кодексом України, а також іншими актами цивільного законодавства, а також вчинення правочину особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону , або укладене учасниками господарських відносин з порушенням навіть одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути за вимогою однієї з сторін визнано судом недійсним.
Таким чином, угода про відступлення права вимоги № 2 від 15.07.2004р., яка була укладена позивачем, обсяг цивільної дієздатності якого був обмежений державним органом, що діяв на підставі закону, зокрема, ст.73 Закону України “Про банки і банківську діяльність», та відповідачем із порушенням вимог чинного законодавства (ст. 1079 Цивільного кодексу України та статей 1 і 5 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг») - є недійсною у відповідності до положень частин 1 і 2 ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України з моменту її укладення.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги позивача про визнання недійсною, як правочину, угоди про відступлення права вимоги № 2 від 15.07.2004р.
Не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі та доповненнях до апеляційної скарги, оскільки ці доводи не впливають на вирішення питання дійсності Угоди про відступлення права вимоги.
Слад зазначити, що безпідставними є посилання скаржника на виконання ним зобов'язання за кредитним договором № 62 від 29.06.03р., і як доказ надає акт про вексельний платіж від 20.07.04р. та акт приймання-передачі векселів від 20.07.04р., оскільки зобов'язання за кредитним договором № 62 від 29.06.03р. не могло бути припинено шляхом вексельного платежу, так як згідно з абз. 3 ст. 4 ЗУ «Про обіг векселів в Україні» умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі. У кредитному договорі у даній справі та в додаткових угодах до нього умова про проведення розрахунків із застосуванням векселів не відображена.
За таких обставин, судова колегія Дніпропетровського апеляційного господарського суду не знаходить підстав, передбачених ст.. 104 ГПК України для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.05р. у справі № 9/428 -залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Екологія», м. Дніпропетровськ -без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий І.М. Науменко
Судді Л.М.Білецька
О.В. Голяшкін
З оригіналом згідно
Помічник судді К.С. Лукінова