14.12.2006 Справа № А23/201
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузнецової І.Л.,
суддів: Швець В.В. (доповідач), Чимбар Л.О.
при секретарі судового засідання: Гайдук Ю.А.
за участю представників:
від позивача: Зайцев М.В., довіреність №б/н від 23.01.06, представник;
від відповідача: Соклаков І.В., довіреність №30383/10/23-2 від 14.12.06, старший державний податковий ревізор-інспектор;
Івонін М.Л., довіреність №29929/10/10 від 06.12.06, державний податковий інспектор
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська;
на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2006 року;
у справі №А23/201;
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Антарес», місто Дніпропетровськ;
до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська;
про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000492302/0 від 21 березня 2006 року, №0000492302/1 від 19 квітня 2006 року, №00000502302/0 від 21 березня 2006 року, №00000502302/1 від 19 квітня 2006 року.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю “Антарес», місто Дніпропетровськ звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить з урахуванням уточнень до позовної заяви визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
№0000492302/0 від 21 березня 2006 року, №0000492302/1 від 19 квітня 2006 року, яким визначена сума податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 193440 гривень, з яких 129000 гривень є основний платіж та 64440 гривень є штрафні санкції;
№00000502302/0 від 21 березня 2006 року, №00000502302/1 від 19 квітня 2006 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за березень 2005 року в розмірі 12667 гривень,
прийнятих Відповідачем Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідачем зроблений неправильний висновок, про порушення Позивачем пункту 1.32 статті 1, статті 5, підпунктів 7.3.3, 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» та занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток, яку Відповідач визначив з різниці між балансовою вартістю заборгованості по цінним паперам на дату виникнення та балансовою вартістю заборгованості на дату її погашення, та різниці між курсом НБУ та МВБ, що виникла під час купівлі доларів США на міжбанківському валютному ринку України визначеної Відповідачем, а також здійсненої попередньої оплати за нафтопродукти ТОВ “Алмаз».
Постановою господарського суду у справі №А23/201 від 6 вересня 2006 року (суддя Добродняк І.Ю.) позовні вимоги задоволені частково.
Приймаючи спірну постанову господарський суд виходив з того, що відповідно до підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном “витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.
До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.
Відповідно до підпункту 7.3.2 пункту 7.3 статті 7 цього Закону витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Стосовно включення до складу податкового кредиту у березні 2005 року суми податку на додану вартість 12667 гривень в складі передоплати за нафтопродукти ТОВ “Алмаз» господарський суд встановлено правомірність Позивача оскільки в межах укладеного ним договору купівлі-продажу нафтопродуктів №1.7-12-03 від 1 грудня 2003 року з ТОВ “Алмаз» (продавець) здійснена передоплата за нафтопродукти в загальній сумі 76000 гривень, в тому числі податок на додану вартість 12666,67 гривень, що підтверджено платіжним дорученням №129 від 30 грудня 2003 року.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Виходячи з предмету діяльності підприємства-позивача, обумовленого його статутними документами, суті укладеного позивачем з ТОВ “Алмаз» договору купівлі-продажу №17-12-03 від 1 грудня 2003 року, господарський суд вважає, що операція з передоплати за нафтопродукти в сумі 76000 гривень за цим договором здійснена Позивачем в межах власної господарської діяльності.
Факт неотримання оплаченого за господарським договором товару, невиконання контрагентом Позивача договірних зобов'язань з продажу цього товару не виключає зазначену операцію із власної господарської діяльності Позивача.
Нормами діючого законодавства право платника податку на віднесення сум попередньої оплати до складу валових витрат не ставиться в залежність від обов'язкового факту придбання і використання оплаченого товару в тому ж звітному періоді.
Відповідач не погодившись з постановою господарського суду подав апеляційну скаргу.
Вважає, що вона винесена з порушенням закону.
Господарський суд при винесенні постанови неповно з'ясував усі обставини справи тому неправильно застосував норми матеріального права.
Відповідач просить спірну постанову скасувати та у позовних вимогах відмовити посилаючись на те, що до складу балансової вартості валюти, а не до складу витрат, входить різниця між офіційним курсом НБУ та комерційним курсом.
Це підтверджується листом ДПАУ №1966/6/15-1116 від 14 квітня 2000 року, в якому зазначається, що різниця між курсом НБУ та МВБ, що виникла при купівлі вільно конвертованої валюти на міжбанківському валютному ринку України, не відноситься до валових витрат платника податків.
В порушення підпункту 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» згідно наданих до перевірки документам підприємством до складу валових витрат неправомірно включено різницю між курсом НБУ та МВБ, що виникла під час купівлі доларів США (вільноконвертованої валюти) на міжбанківському валютному ринку України для здійснення оплати по імпортних договорах.
Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном господарська діяльність визначено будь-яку діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Здійснення одноразової операції підприємством Позивача по передплаті ТОВ “Алмаз», згідно договору купівлі-продажу від 1 грудня 2003 року №17-12-03, щодо надання замовнику нафтопродуктів не відповідає вказаним вимогам.
Перевіркою встановлено, що 30 грудня 2003 року підприємство Позивача здійснювало операцію, по якій понесені витрати, і не отримано ні економічних вигод, ні росту активів, ні росту власного капіталу тому не можна кваліфікувати як господарська діяльність.
На апеляційну скаргу Позивач надав заперечення у якому посилається на те, що висновки, викладені в апеляційній скарзі безпідставні і необґрунтовані, тому просить постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, вважає необхідним в задоволені апеляційної скарги відмовити.
Постанову місцевого господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Відмовляючи в задоволені апеляційної скарги судова колегія виходила з наступного:
Господарським судом у судовому засіданні встановлено, що суми валових витрат Позивача в IV кварталі 2003 року та у II кварталі 2004 року відображені Позивачем в деклараціях з податку на прибуток підприємства у відповідних податкових періодах в складі валових витрат в рядку 04.12 декларації “інші витрати» і згідно бухгалтерської довідки розшифровки стр.04.12 декларації є витратами, пов'язаними з придбанням валюти, визначені відповідачем як різниця між курсом НБУ та МВБ на підставі даних первинних документів Позивача, що підтверджують перерахування Позивачем грошових коштів в гривні з розрахункового рахунку на придбання доларів США та їх зарахування на валютний рахунок.
Відповідно до підпункту 5.2.9 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат платника податку відносяться суми витрат по операціях, передбачених пунктом 5.9 цієї статті та статтею 7 цього Закону.
Відповідно до підпункту 7.3.7 пункту 7.3 статті 7 вищевказаного Закону, до валових витрат платників податку - суб'єктів валютного ринку відносяться також будь-які витрати, пов'язані з оплатою послуг інших осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням таких платників податку.
Відповідно до підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 вищевказаного Закону, під терміном “витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.
Крім того, відповідно до підпункту 7.3.2 пункту 7.3 статті 7 вищевказаного Закону, витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Відповідно до підпункту 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 вищевказаного Закону, у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються.
Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.
Відповідно до підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 вищевказаного Закону, платник податку самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти за середньозваженою вартістю або ідентифікованою вартістю.
Зміна методу оцінки балансової вартості іноземної валюти протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.
Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 вищевказаного Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
При здійсненні перерахування коштів в гривні на придбання іноземної валюти, Позивач визначив балансову вартість іноземної валюти і у відповідності до підпункту 7.3.2 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств», віднесло їх вартість до складу витрат по операціям з цінними паперами, а зазначені витрати були відображені в різних рядках податкових декларації з податку на прибуток за 2003 рік та півріччя 2004 року (рядок 04.12).
Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про те, що в даному випадку висновок Відповідача, обґрунтований положеннями підпункту 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 вищевказаного Закону “Про оподаткування прибутку підприємств», є помилковим.
Посилання Відповідача на підпункт 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» судова колегія вважає помилковим оскільки вказана норма встановлює порядок, відповідно до якого у разі купівлі іноземної валюти за гривні, валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються, а також дає визначення поняттю балансова вартість такої іноземної валюти - це сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку).
З матеріалів справи вбачається, що Позивач при здійсненні операції з купівлі іноземної валюти у повній відповідності з зазначеними вище вимогами Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» визначив балансову вартість цієї валюти і включив її вартість до складу валових витрат по операціям з цінними паперами, решту частини витрат, пов'язаних з придбанням іноземної валюти відповідно до наданих ним КБ “Приватбанк» заявок, включив до складу валових витрат як “інші витрати».
Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 та пункта1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті віднесення до складу валових витрат у IV кварталі 2003 року суми 63300 гривень передоплати за неотриманні нафтопродукти, які не використовувалися позивачем у власній господарській діяльності, та відповідно неправомірного віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість по цій передплаті у сумі 12666,67 гривень в порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість».
Господарським судом у судовому засіданні встановлено, що Позивачем в межах укладеного ним договору купівлі-продажу нафтопродуктів №1.7-12-03 від 1 грудня 2003 року з ТОВ “Алмаз» (продавець) здійснена передоплата за нафтопродукти в загальній сумі 76000 гривень, в тому числі податок на додану вартість 12666,67 гривень, що підтверджено платіжним дорученням №129 від 30 грудня 2003 року.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств», дано визначення валових витрат.
Пунктом 1.32 статті 1 цього Закону, дано визначення господарської діяльності.
Відповідно до вказаних норм, предмету діяльності підприємства Позивача, обумовленого його статутними документами, та суті укладеного позивачем з ТОВ “Алмаз» договору купівлі-продажу №17-12-03 від 1 грудня 2003 року, операція з передоплати за нафтопродукти в сумі 76000 гривень за цим договором, судова колегія вважає як і господарський суд, здійснена Позивачем в межах власної господарської діяльності.
Тому факт неотримання оплаченого за господарським договором товару, невиконання контрагентом Позивача договірних зобов'язань з продажу цього товару не виключає зазначену операцію із власної господарської діяльності Позивача.
Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено момент збільшення валових витрат виробництва (обігу).
Тому сума попередньої оплати за нафтопродукти цілком правомірно була віднесена Позивачем до складу валових витрат, оскільки при перерахуванні попередньої оплати за нафтопродукти відбулася перша подія відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення дати збільшення валових витрат, списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату нафтопродуктів, які будуть використовуватись у власній господарській діяльності в майбутньому.
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств» не ставить в залежність право платника податку на прибуток на віднесення до складу валових витрат сум коштів, оплачених за товар у звітному періоді, від використання придбаного товару саме в тому ж звітному періоді.
Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість» не ставить у собі будь-яких умов стосовно обов'язкового переходу права власності на товар, за який було проведено попередню оплату при віднесенні сум податку на додану вартість в його вартості до податкового кредиту за будь-якою з подій, визначеною вказаною нормою.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону “Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Тому законних підстав для донарахування податку на прибуток і накладення штрафних санкцій Відповідач не мав.
З врахуванням вищевикладеного судова колегія вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову залишити без змін.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 167, 200, 205, 206 КАС України суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська, залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2006 року у справі №А23/201, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий І.Л. Кузнецова
Судді В.В. Швець
Л.О. Чимбар
З оригіналом згідно.
Пом. судді О.С.Уманчук