25.12.06
Чернігівської області
14000, м. Чернігів тел. 178-853
проспект Миру , 20 тел. 7-99-18
20 грудня 2006 року Справа № 12/313 (№8/291/22)
За позовом: Відкритого акціонерного товариства “Банк “Демарк»
14000, м.Чернігів, вул. Комсомольська, 28
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Придесення»
15570, Чернігівська область, Чернігівський район, смт. Ладинка,
вул. Вокзальна, 2
про визнання договору недійсним
Суддя Л.М.Лавриненко
від позивача: Лисенко Н.Б. -довіреність № 1041 від 15.06.2005р.
від відповідача: Молчанов Ю.І. - представник, довіреність № 7 від 20.09.05р.
Рішення приймається після оголошеної в судовому засіданні перерви, з 14.12.2006 року по 20.12.2006 року, на підставі ст. 77 Господарсько процесуального кодексу України.
Позивачем заявлено позов про визнання недійсним на майбутнє укладеного між сторонами договору оренди № 180 від 20.03.03р. з підстав його невідповідності вимогам закону та відсутності у договорі всіх істотних умов.
Представники сторін в судовому засіданні надали клопотання про відмову здійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволено судом.
Представник позивача у поданому клопотанні зазначає, що уклавши договір оренди № 180 від 20.03.2003 року банк здійснив діяльність у сфері матеріального виробництва, що йому заборонено. Крім того позивач вказує на те, що законодавством обмежено правоздатність банків щодо можливості укладання будь-яких договорів щодо цього майна, окрім договорів відчуження. Укладаючи договір оренди, а не договір відчуження банк, як власник майна, порушив частину 2 ст. 4 Закону України "Про власність" № 697-XII від 07.02.1991 року, якою встановлено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Тобто, укладаючи договір оренди № 180 банк вчинив, як власник майна, дію, що суперечить закону.
Представник відповідача в судовому засіданні 05.12.2006 року у позові просить відмовити. У письмових поясненнях вказує на те, що при укладенні вказаного договору оренди, сторони не порушили норми діючого законодавства і даний договір не суперечить закону. Також відповідач звертає увагу на те, що за аналогічним позовом між тими ж сторонами про визнання недійсним договору оренди № 65а від 10.02.2003 року, господарським судом Чернігівської області рішенням від 19.10.2006 року по справі № 10/259 судом було відмовлено у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, додатково надані сторонами докази, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з'ясувавши обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають з наступних підстав:
20 березня 2003р. між сторонами був укладений договір оренди № 180, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався передати в оренду відповідачеві основні засоби (майно), перелік яких наведений у Додатку № 1 до Договору, на строк по 205.12.20168р., а відповідач зобов'язувався прийняти майно, та сплачувати орендну плату в порядку, передбаченому умовами договору.
На виконання умов договору 20 березня 2003р. майно загальною вартістю 2 583 915 грн. 88 коп. було передано позивачем та прийнято відповідачем, що підтверджується актом прийому-передачі обладнання в оренду, підписаним представниками обох сторін та скріпленим печатками.
Як вбачається із договору оренди та додаткових умов до нього, в оренду позивачем було передано відповідачеві рухоме майно.
Факт передачі майна в оренду та його користування орендарем сторонами не заперечується .
Приймаючи до уваги, що договір оренди було укладено 20.03.03р., тобто до моменту введення в дію Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а тому суд при розгляду даної справи застосовує норми Цивільного кодексу УРСР від 18.07.63р., який діяв на момент укладення спірного договору.
Відповідно до ст.48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону. При цьому недійсність угоди пов'язується із відповідністю змісту угоди вимогам закону, додержанням встановленої форми угоди, правоздатністю сторін за договором, правомірністю або неправомірністю дій сторони при вчиненні угоди.
При укладенні спірного сторонами сторонами була додержана письмова форма договору, яка передбачена ст.44 Цивільного кодексу УРСР .
Орендодавцем за спірним договором є банківська установа, організаційні і правові засади діяльності якої регулюються Законом України “Про банки і банківську діяльність».
У відповідності до ст. 2 Закону України « Про банки і банківську діяльність» банком є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб..
Перелік банківських операцій, які має здійснювати позивач, наведений у додатку до дозволу № 47-1, що є відповідно додатком до Банківської ліцензії № 47, виданої Національним банком України 14.12.01р. комерційному акціонерному банку «Демарк», правонаступником якого є позивач згідно п. 1.2 статуту перереєстрованого рішенням комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Управління Національного банку України в чернігівській області від 28.1.2002р. № 98 .
Статтею 48 Закону України “Про банки і банківську діяльність» встановлені обмеження щодо діяльності банків, а саме: банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на: 1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; 2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави; 3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Таким чином Закон України « Про банки і банківську діяльність» містить імперативну норму, яка зобов'язує банк у строго визначений термін відчужити саме нерухоме майно , отримане ним з метою уникнення збитків.
Як встановлено судом під час розгляду справи в оренду було передано позивачем рухоме майно. Зазначене майно було отримано позивачем на виконання ухвали Деснянського районного суду м.Чернігова від 14.09.2000р. про звернення стягнення на належне боржникові - СЗАТ “Агрокомсинтез» - майно шляхом передачі його у власність банку в рахунок погашення заборгованості. Тобто, суд приходить до висновку, що майно, яке передано в оренду за спірним договором, було набуте позивачем з метою запобігання збитків у вигляді неповернутих кредитних коштів.
Чинним законодавством не обмежується вартість рухомого майна, яка може бути у власності банку , та не передбачено обов»язок банку відчужити протягом року рухоме майно , яке було отримано ним з метою запобігання збитків у вигляді неповернутих кредитних коштів
Не може бути прийнято судом і твердження позивача про те, що такий вид діяльності як передача майна в оренду шляхом укладення договорів оренди віднесені законодавством до договорів у сфері матеріального виробництва , а чинним законодавством заборонено здійснення банком діяльності у сфері матеріального виробництва.
Класифікація видів економічної діяльності визначена Державним класифікатором України, який затверджений Держстандартом України від 22.10.96р. Із аналізу зазначеного класифікатора слідує, що здача в оренду нерухомості , транспортних засобі і сільськогосподарського обладнання -це самостійний вид економічної діяльності , який не стосується виробництва, торгівлі чи страхування , як видів економічної діяльності.
Пунктом 7.1 та 8.1 Статуту банку визначено , що банк може здійснювати інші види діяльності, не заборонені законодавством.
З урахуванням вищезазначеного, суд доходить висновку , що чинним законодавством, та Статутом банку не обмежено право банку щодо передачі майна в оренду.
Безпідставним є твердження позивача про те, що договір оренди протирічить ч.2 ст.4 Закону України « Про власність», оскільки згідно вказаної норми Закону власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.
Як встановлено судом , чинним законодавством не заборонено банкам мати у власності нерухоме майно та передавати його в оренду, а тому укладаючи договір оренди банк як власник розпорядився своїм майном, передавши його в оренду. Посилання позивача на відсутність у особи, яка підписала спірний договір від імені відповідача , повноважень на право його підписання є безпідставні і спростовуються матеріалами справи, а саме: спірний договір підписано директором товариства з обмеженою відповідальністю Романенко М.А.. Підпунктом б) пункту 7.10. Статуту товариства з обмеженою відповідальністю “Придесення», зареєстрованого розпорядженням Чернігівської районної державної адміністрації від 04.02.03р. № 65, передбачено, що директор товариства укладає від імені Товариства різного роду договори, угоди, контракти в розмірах, встановлених зборами учасників. Обмеження прав директора товариства щодо укладання ( підписання) ним угод Статутом не передбачено. Як вбачається із протоколу № 5 зборів учасників ТОВ “Придесення» від 14.05.03р. дії директора товариства по укладенню договору оренди № 180 від 20.03.03р. в подальшому були схвалені учасниками товариства. Договір сторонами виконується, що в силу ч.2 ст.63 Цивільного кодексу УРСР, є підставою для створення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків відповідача.
Не може бути прийнято судом до уваги і посилання позивача на приписи Закону України “Про оренду державного та комунального майна», оскільки ст.12 даного закону в імперативній формі визначено, що договір оренди вважається укладеним при досягненні згоди між сторонами по всіх істотних умовах договору. Таким чином відсутність будь-якої істотної умови договору тягне за собою визнання даного договору неукладеним. Оскільки спірний договорі оренди сторонами виконувався, а тому підстави для визнання його неукладеним також відсутні.
Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, суд приходить до висновку, що судові витрати мають бути покладені на позивача.
Керуючись ст.ст.2, 48, Законом України “Про банки і банківську діяльність», ст.4 Закону України « Про власність», ст.ст.48, 59, 63 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог - відмовити.
Суддя Л.М.Лавриненко
Рішення оформлено відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 25.12.06р.
Суддя Л.М.Лавриненко