Справа № 200/8832/13-ц
Провадження 2/200/3082/13
23 вересня 2013 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Кудрявцевої Т.О.
при секретарі Данильченко Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпрокомунтранс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації заробітної плати в зв»язку з порушенням строку її виплати, стягнення моральної шкоди, -
Позивач 02.07.2013 року звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, який в подальшому уточнив, та просив скасувати наказ за № 187-к від 03.09.2012 року про його звільнення з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України, поновити його на роботі на посаді електромонтера ТДВ «Дніпрокомунтранс», стягнути середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, стягнути компенсацію заробітної плати в зв»язку з порушенням строків її виплати, стягнути моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що на підставі наказу від 03.09.2012 року № 187-к його було незаконно звільнено відповідачем 02.07.2012 року за прогули з посади електромонтера ТДВ «Дніпрокомунтранс» на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, проте трудову книжку йому було видано лише у жовтні 2012 року. Він має безперервний робочий стаж на підприємстві 17 років, за цей час не отримував жодних нарікань та попереджень щодо порушень трудової дисципліни, працював, дотримуючись вимог трудового законодавства. Своє незаконне звільнення він пов»язує з нещасним смертельним випадком на даному підприємстві, що стався ІНФОРМАЦІЯ_1 з електромонтером даного підприємства ОСОБА_2 Тривалий час він мав доволі напружені стосунки з посадовими особами відповідача, зокрема, з директором Лубінським В.О. та головним механіком Лисенком О.М. через те, що відмовлявся виконувати ряд робіт у надурочний час без відповідної оплати, робіт, які не входили до переліку його службових обов»язків, робіт за сумісництвом без належної оплати.
Позивач посилається на те, що його звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки він жодного разу не отримував від профспілкового комітету відповідача будь-яких письмових запрошень на засідання профкому, на яких нібито розглядалося питання про його звільнення; від нього не вимагалося пояснення щодо відсутності на роботі, його не було ознайомлено з наказом про звільнення та з протоколом профспілкового комітету, трудовий договір з ним був розірваний без належного звернення відповідача до виборного органу первинної профспілкової організації. Крім того, при цого звільненні з боку відповідача мали місце слідуючи порушення: невиплата йому як працівнику підприємства, дивідендів від довгострокових капітальних вкладень, як наслідок якої - невірне оформлення та відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій з повернення та виплати вкладів; невиплата (неповернення ) йому довгострокових позик, наслідок якої - невірне оформлення та відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій з повернення позики; невиплата заробітної плати при розірванні трудового договору. Позивач посилається також на те, що ним 01.12.1995 року було підписано договір займу з ЗАТ «Дніпрокомунтранс», згідно умов якого з його заробітної плати шляхом утримання були залучені кошти для поповнення оборотних засобів підприємства. Зазначені кошти (з урахуванням переоцінки та індексації), не були виплачені йому навіть при звільненні та не були виплачені належні йому як власнику іменних акцій підприємства дивіденди підприємства. Наприкінці липня 2012 року йому було видано лише 528,66 грн.
Позивач зазначає, що він як інвалід ІІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 року №1836 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідно до ст.. 172 КЗпП мав право на пільгові умови праці, а саме - право на неповний робочий день або робочий тиждень. Згідно табелів робочого часу за 2012 рік у нього не було невідпрацьованих днів, тобто прогулів, нібито за які його було звільнено. Окрім того, він мав попередню домовленість з директором ТДВ «Дніпрокомунтранс» Лубінським В.О. щодо пільгових умов праці, зокрема, між ними була досягнута домовленість щодо виклику його на роботу у разі виробничої необхідності. Свої дії директор обумовлював тим, що таким чином він як керівник підприємства не буде сплачувати Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції. Він як інвалід, який переніс інфаркт та інсульт, щороку проходив комісію ВТЕК та приносив адміністрації відповідача медичні рекомендації, згідно яких він не повинен працювати на висоті та переносити важкі речі. Проте, оскільки штат ТДВ «Дніпрокомунтранс» не було укомплектовано, він був вимушений проводити ці роботи, при цьому не отримуючи грошову доплату за сумісництво. Незаконними діями по його звільненню йому була завдана відповідачем моральна шкода, яку він оцінює в 50 000,00 грн.
В судовому засіданні позивач та його представник, посилаючись на обставини, викладені в позові та уточненні до нього, позовні вимоги підтримали.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що при звільненні позивача ніяким чином не були порушені вимоги чинного законодавства. Крім того, посилалася на те, що позивач пропустив строки позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами, просила відмовити в задоволенні позову.
Вислухавши осіб, які з»явилися, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Як встановлено в судовому засіданні, Товариство з додатковою відповідальністю «Дніпрокомунтранс» є повним набувачем майнових і немайнових прав і обов»язків закритого акціонерного товариства «Дніпрокомунтранс» з 07.06.2011 року.
Позивач з 07.04.1995 року працював в ЗАТ «Дніпрокомунтранс» на посаді електромонтера по шостому розряду, що підтверджується його трудовою книжкою та поясненнями сторін у справі.
Наказом №128 від 02.06.2012 року, виданому по підприємству, був введений новий штатний розпис з урахуванням мінімальної заробітної плати з 01.07.2012 року, посада електромонтера по ремонту обладнання з 01.07.2012 року перейменована на посаду електромонтера по ремонту та обслуговуванню електрообладнання, оклад електромонтера по ремонту та обслуговуванню електрообладнання залишений без змін.
Наказом № 187-к від 03.09.2012 року позивач ОСОБА_1 був звільнений з 02.07.2012 року з посади електромонтера по ремонту та обслуговуванню електрообладнання за прогули згідно п.4 ст.40 КЗпП України. Підставою звільнення в наказі зазначений протокол засідання профкому.
Суд вважає, що звільнення позивача відбулося у відповідності до вимог чинного трудового законодавства України.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення - догана чи звільнення. Строк та порядок застосування дисциплінарного стягнення визначені статтями 148, 149 КЗпП України.
Згідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
У відповідності до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.
Згідно до ст. 150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством.
У відповідності до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому ислі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно до ч.1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору по підставам, передбаченим п.4 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового працівника) первинної профспілкової організпції, членом якої є працівник. органу.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно до роз»яснень, викладених у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються судом незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов»язаний перевірити та обговорити причину пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він повнолює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Передбачений ст..233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
У відповідності до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Згідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом встановлено, що позивач не з»являвся на робоче місце з 02.07.2012 по 03.09.2012 року, причини неявки на підприємство не повідомив. Вказане підтверджується табелями обліку використання робочого часу за вказаний період, та не заперечувалося в судовому засіданні позивачем.
04.07.2012 року позивач з»явився до бухгалтерії ТДВ «Дніпрокомунтранс» для отримання заробітної плати, що не заперечувалося ним в судовому засіданні, проте відмовився надати пояснення про відсутність на робочому місці з 02.07.2012 року, про що комісією відповідача у складі начальника відділу кадрів, бухгалтера та касира був складений Акт від 04.07.2012 року, погоджений з головою профкому підприємства та затверджений директором підприємства.
27.07.2012 року головним механіком ТДВ «Дніпрокомунтранс» Лисенко Т.О. була складена та надана директору підприємства службова записка про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 02.07.2012 року, який причину неявки не повідомив та не відповідає на телефонні дзвінки.
27.07.2012 року начальником відділу кадрів ТДВ «Дніпрокомунтранс» Ніколаєвою Т.Ю. на ім»я директора підприємства була складена доповідна записка про те, що для з»ясування причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 02.07.2012 року були вчинені необхідні заходи, а саме - телефонування на його домашній та мобільний телефон, виїзд на його домашню адресу. Проте, вказаними заходами не вдалося встановити причину відсутності позивача на роботі, оскільки на телефоні дзвінки він не відповідав, за місцем проживання двері не відчиняв.
Листом від 30.07.2012 року №758 директор ТДВ «Дніпрокомунтранс» звернувся до голови профспілкової спілки підприємства з проханням розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 за прогули на підставі п.4 ст.40 КЗпП України в зв»язку з його відсутністю на роботі без поважних причин з 02.07.2012 року.
31.07.2012 року комісією у складі голови профспілки, начальника відділу кадрів підприємства, начальника відділу охорони був здійснений виїзд за місцем проживання позивача за адресою АДРЕСА_1, оскільки позивач на телефонні дзвінки не відповідав і з 25.07.2012 року його мобільний телефон був відключений. При виїзді за місцем проживання позивача вдома не було, про що був складений відповідний Акт перевірки причин не виходу на роботу електромонтера по ремонту та експлуатації електрообладнання ОСОБА_1 від 31.07.2012 року.
01.08.2012 року на адресу ОСОБА_1 було направлено листа, в якому запропоновано надати пояснення причин відсутності на роботі з 02.07.2013 року та документи, які підтверджують поважність таких причин. Вказане підтверджується фіскальним чеком від 03.08.2012 року. Встановлено, що у відповідь на даних лист ОСОБА_1 пояснень надано не було.
На засіданні профспілкового комітету ТДВ «Дніпрокомунтранс» від 10.08.2012 року, оформленому Протоколом №21/1, було прийнято рішення про призначення засідання профспілки на 03.09.2012 року з розгляду питання щодо надання згоди профспілки на звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважної причини.
Листом від 27.08.2012 року ОСОБА_1 був повідомлений про дату проведення вказаного засідання профспілкового комітету, що підтверджується фіскальним чеком від 29.08.2012 року.
03.09.2012 року на сумісному засіданні профспілкового комітету і адміністрації ТДВ «Дніпрокомунтранс» було прийнято рішення, оформлене протоколом № 22 від 03.09.2012 року, про надання згоди профспілки на звільнення електромонтера з ремонту і обслуговування обладнання ОСОБА_1 за прогули на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з 02.07.2012 року.
З урахуванням зазначеного, наказом № 187-к від 03.09.2012 року ОСОБА_1 був звільнений з посади електромонтера за п.4 ст.40 КЗпП України, 02.07.2012 року.
Законність звільнення позивача та дотримання при його звільненні закону про працю перевірялася за його зверненнями Дніпропетровським обласним об»єднанням профспілок та Дніпропетровською обласною профспілковою організацією. Відповідно до листів зазначених установ від 10.06.203 та 25.06.2013 року звільнення позивача відбулося у відповідності до чинного законодавства України та з отриманням попередньої згоди профспілкового комітету.
Актом перевірки додержання суб»єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов»язкове державне соціальне страхування № 04-01-69/114, яка проводилася Територіальною державною інспекцією з питань праці у Дніпропетровській області за період з 17.12.2012 по 19.12.2012 року, встановлено, що відповідач зареєстрований у Фонді інвалідів, своєчасно надає звіти про кількість працевлаштованих інвалідів, тому порушень нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, не встановлено.
Встановлено, що на адресу позивача 28.09.2012 року відповідачем був направлений лист з проханням отримати трудову книжку у відділі кадрів, яку він отримав, з»явившись на підприємство, 18 жовтня 2012 року, що підтвердив в судовому засіданні позивач. Одночасно він у бухгалтерії ТДВ «Дніпрокомунтранс» отримав належні йому при зверненні розрахункові кошти у розмірі 528,66 грн., в тому числі компенсацію за невикористану відпустку, що підтверджується розрахунковим листом за вересень 2012 року, видатковим касовим ордером №1271 від 29.10.2012 року.
Відповідно до довідок № 732 та 733 від 22.08.2013 року, виданих ТДВ «Дніпрокомунтранс», за період роботи у травні та у червні 2012 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату в розмірі - травень 2012 року за 18 р.д. - 984,60 грн., червень 2012 року 18 р.д. - 1094,00 грн., заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 відсутня. Будь-яких доказів в спростування вказаного позивачем суду не надано.
Зважаючи на те, що вказаний факт порушення позивачем трудової дисципліни, а саме здійснення прогулу з 02.07.2012 року без поважних причин, знайшов підтвердження в ході розгляду справи, а також з урахуванням того, що при винесенні наказу про звільнення позивача відповідачем були додержані передбачені ст.ст. 148, 149, 151 КЗпП України правила та порядок застосування дисциплінарного стягнення, яким у даному випадку стало звільнення, при цьому при звільненні були враховані обставини, за яких вчинений проступок, суд вважає, що позивач був звільнений з роботи з дотриманням вимог чинного трудового законодавства.
Будь-яких достатніх та належних доказів в обґрунтування своїх позовних вимог щодо незаконності свого звільнення позивачем суду не надано. В судовому засіданні позивач не заперечував того, що з 02.07.2012 року до видання наказу про звільнення він не виходив на роботу, при цьому він посилався на існуючу попередню домовленість з директором ТДВ «Дніпрокомунтранс» Лубінським В.О. щодо пільгових умов праці, зокрема, між ними була досягнута домовленість щодо виклику його на роботу тільки у разі виробничої необхідності. Крім того, в судовому засіданні позивач посилався на те, що директор підприємства 12.05.2011 року відстороняв його від роботи, проте мінімальну заробітну плату він отримував, а тому він не міг бути звільнений з роботи, оскільки не був належним чином до неї допущений після відсторонення. Разом з цим, позивачем в судовому засіданні не надано будь-яких доказів таких тверджень та видання директором підприємства будь-яких наказів про його відсторонення від роботи та існування домовленості про явку позивача на роботу тільки у разі виробничої необхідності.
Крім того, як пояснив в судовому засіданні позивач, із вказаним наказом про звільнення він був ознайомлений 18.10.2012 року і в цей же день отримав у відповідача трудову книжку.. До суду із позовом, зокрема з вимогами про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі позивач звернувся 02.07.2013 року, пояснивши в судовому засіданні про те, що хворів, через день ходив у лікарню, де йому робили уколи.
Суд вважає, що позивач без поважних причин пропустив передбачені ст. 233 КЗпП України строки для звернення до суду за захистом свого порушеного права з позовними вимогами про визнання незаконними наказу про звільнення та поновлення на роботі, обставини, на які він посилається в обґрунтування пропуску строку, не є поважними, будь-яких доказів того, що ці строки пропущені з поважних причин суду не надано, відповідно до наданої суду виписки з амбулаторної картки від 16.09.2013 року, погіршення стану здоров'я позивача сталося з 08.11.2012 року. Крім того, клопотання про поновлення цих строків, пропущених з будь-яких інших поважних причин, позивачем суду не заявлялося, тому його позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі, що відповідає вимогам ч.4 ст. 267 ЦК України та про що зазначено в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів".
Суд вважає необґрунтованими доводи позивача в обґрунтування незаконності звільнення про те, що при звільнені йому незаконно не були виплачені позивачем дивіденди від довгострокових капітальних вкладень та довгострокових позик, оскільки право на такі виплати та порядок цих виплат передбачені укладеними між сторонами договорами, тому позивач не позбавлений права на звернення до суду з відповідним позовом про їх стягнення. Дана справа розглянута судом у відповідності до ст.11 ЦПК України та в межах позовних вимог, будь-які вимоги щодо стягнення зазначених дивідендів та позик в межах розгляду справи позивачем не заявлялося.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу № 187-к від 03.09.2012 року про його звільнення з роботи за ч.4 ст.40 КЗпП України, поновлення на роботі на посаді електромонтера ТДВ «Дніпрокомунтранс», стягнення середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації заробітної плати в зв»язку з порушенням строків її виплати, стягнення моральної шкоди в зв»язку з незаконним звільненням в сумі 50 000,00 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне витрати по справи віднести за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Товариства з додатковою відповідальністю «Дніпрокомунтранс» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації заробітної плати в зв»язку з порушенням строку її виплати, стягнення моральної шкоди.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня його проголошення.
Суддя Т.О. Кудрявцева