№243/7837/13-ц
№ 2/243/3032/2013
26 вересня 2013 року Слов"янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого - судді Профатило П.І.
при секретарі - Каліух К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати та моральної шкоди, обґрунтувавши свої вимоги тим, що він працював у ВАТ "Содовий завод" на посаді машиніста бурової установки цеху видобутку та транспортування розсолу з 26 квітня 1994 року по 30.01.2002 року, що підтверджується записами у трудовій книжці у відповідності до наказів про прийняття на роботу, та про звільнення.
На день його звільнення заборгованість по сплаті заробітної плати складала 200,14 грн., розрахунок по заробітній платі відповідачем здійснений не був, чим порушив вимоги трудового законодавства.
Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою здійснити повний розрахунок по заробітній платі, але його постійно повідомляли про неможливість здійснити повний розрахунок, у зв'язку з відсутністю у підприємства коштів.
Відповідно до Довідки наданої ВАТ «Содовий завод» за №3-603 від 08.08 2013 року середній заробіток за останні два місяці складає 19,68 грн. у зв'язку з чим вважає, що середній заробіток з 31.01.2002 року по день винесення рішення складає 7538,72 грн.
У відповідності до вимог ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником,або уповноваженим органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань,втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи той факт, що тривалий час відповідач не здійснює розрахунок, чим порушує його право на отримання винагороди за виконану роботу у вигляді заробітної плати, внаслідок чого він не мав можливості вести нормальний спосіб життя, вимушений був докладати додаткових зусиль для матеріального забезпечення себе та своєї родини, що призвело до душевних та фізичних страждань. У зв'язку з чим просить стягнути на його користь завдану моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 4000,00 грн.
Також згідно ЗУ «Про оплату праці» та ст..1 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати» і відповідно до п.2 Постанови КМУ від 21.02.2001 р. №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам встати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати», підприємства,установи та організації всіх форм господарювання,які своєчасно не виплатили своїм працівникам заробітну плату за організації всіх форм господарювання,які своєчасно не виплатити своїм працівникам заробітну плату за 1988-2000 роки, зобов'язані під час цієї заборгованості заробітної плати нарахувати та виплачувати працівникам компенсацію страти частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в порядку, встановленому Постановою КМУ від 20.12.1997 р. № 1427.
У зв'язку з чим, вважає, що відповідач повинен виплатити на його користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2849,91 грн., а саме з 01.02.2002 року по день постанови судом рішення по справі. З урахуванням наведеного він звернувся до суду.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, однак до суду надав заяву про слухання справи без її участі, наполягав на задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про дату, час на котре було призначено слухання по справі. Згідно ст. 169 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказі, а на підставі ст. ст. 224, 225, 226 ЦПК України, суд в праві постановити заочне рішення.
Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод" про нарахування та виплату заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у ВАТ "Содовий завод" на посаді машиніста бурової установки цеху видобутку та транспортування розсолу з 26 квітня 1994 року по 30.01.2002 року, що підтверджується записами у трудовій книжці у відповідності до наказів про прийняття на роботу, та про звільнення. (а.с.4)
Відповідач ВАТ «Содовий завод» неналежно здійснював виплату заробітної плати, та мав заборгованість перед позивачем.
У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України «Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 115 КЗпП України заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, не перевищуючий шістнадцяти календарних днів.
У період праці позивач звертався до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Рішенням Слов'янського міського суду Донецької області від 20.06.2000 року №2-1771-2000, яке має закону силу, з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість заробітної плати у розмірі 1229,35 грн.за період з з січня 1996 року по грудень 1997 року (а.с.6).
У відповідності до Наказу №653 від 30.01.2002 року позивач був звільнений з ВАТ «Содовий завод».
Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.
Згідно вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Розрахунок з позивачем відповідач при звільненні не здійснив. У відповідності до довідки №3-603 від 08.08.2013 року, наданої ВАТ «Содовий завод» заборгованість по заробітній платі станом на 08.08.2013 року складає 200,14 грн.(а.с.7).
ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з вимогою здійснити розрахунок по заробітній платі, але відповідачем звернення було проігноровано.
Судом встановлено, що з моменту звільнення до теперішнього часу позивачу не виплачена заборгованість по заробітній платі.
У відповідності до ч.1 ст. 117 КЗпП України "В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку".
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.
Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розділу VІІ "Оплата праці" указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Про неможливість здійснити розрахунок з позивачем, підприємство вказує на відсутність коштів та відкриття ліквідаційної процедури по справі з приводу банкрутства підприємства на підставі Постанови Донецького Господарського суду від 04 вересня 2003 року.(а.с.9)
За положеннями ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів.
Таким чином, аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що дія мораторію не поширюється на вимоги колишніх працівників про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З урахуванням вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки з 31.01.2002 року по день ухвалення Рішення по справі.
Приписами п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановлено, що закінчення строку виплати заробітної плати ( ст. 115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Враховуючи ті обставини, що на теперішній час підприємство не здійснило з позивачем повного розрахунку, то перебіг тримісячного строку звернення до суду не розпочинався.
Також, Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 надано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.
Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116,117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У відповідності до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці": "Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення."
Оскільки судом встановлено невиконання відповідачем обов'язку по проведенню розрахунку із звільненим працівником,то таке є підставою для покладення на нього встановленої ст. 117 КЗпП України відповідальності.
Виходячи із засад законодавства, що регулює трудові правовідносини між працівником та роботодавцем, відсутність підстав для її покладення, в т.ч. у визначеному повивачем розмірі такої відповідальності має доводити роботодавець.
Відомості про те, що відповідач заперечував проти проведеного позивачем розрахунку у справі відсутні.
Тому з підприємства - ВАТ "Содовий завод" на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку - з 31.0 1.2002 року.
У відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 ( зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348) середньоденний заробіток позивача складає 19,68 грн., зазначена сума визначена з урахуванням довідки відповідача №3-603 від 08.08.2013 року(а.с.7).
Враховуючи розрахунок розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 31.01.2002 року по 26 вересня 2013 року, який надав позивач, вбачається, що загальна сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 7538,72 грн.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунку підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача в частині стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 грудня 2001 року, то законодавством проведення такої компенсації працівникам підприємством після припинення між ними трудових відносин не передбачено. Згідно із ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимог про розрахунок.
Порушення прав працівника на своєчасне отримання належних йому при звільненні коштів підлягає захисту в іншій спосіб,- у порядку, встановленому ст. 117 КЗпП України.
Отже враховуючи зазначене вимоги позивача в частині стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за весь час затримки розрахунку при звільненні з 31.01.2002 року у розмірі 2849,91 грн. не підлягають задоволенню.
Вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 4000,00 грн., підлягають частковому задоволенню враховуючи наступне.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як встановленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків(втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Компенсація завданої шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом визнання факту порушень відповідачем строку розрахунку з позивачем, а має самостійне юридичне значення.
У відповідності до ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Засади та сутність інституту моральної шкоди розкривається в ч. 2 ст. 23 ЦК України, відповідно до якої встановлено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди " зазначено, „ що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до діючого законодавства моральна шкода може полягати, зокрема:... в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків ".
Судом встановлено, що у період трудових відносин були порушені права ОСОБА_1, а саме, право на оплату праці, оскільки заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена до теперішнього часу.
Так, звільнений працівник, якому з вини підприємства несвоєчасно виплатили належні при звільнені суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.
У відповідності до ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У зв'язку з тим, що протиправними діями відповідача - дійсно були порушені трудові права позивача, що вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль, у зв'язку з порушенням звичайного укладу його життя, але суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 4000,00 гривень є завищеними та підлягають зменшенню до розміру 500,00 грн, зазначена сума є достатньою та такою, що відповідає характеру та обсягу страждань, їх тривалості та тяжкості вимушених змін у житті позивача.
Також, у відповідності до вимог ст.4 ЗУ "Про судовий збір", за подання позовних заяв в порядку цивільного судочинства майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.
Згідно з ч.3 ст. 88 ЦПК України „ Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог".
У зв'язку з чим, з відповідача - ВАТ "Содовий завод", на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 229 грн. 40 коп. за вимоги майнові характеру.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,10,11,27,59,60,88,192,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 117, 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України,Законом України "Про оплату праці", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Законом України "Про судовий збір", суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", що розташований за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Чубаря, б.91, р/р 26004307660166 у філії відділення ПІБ м. Слов'янська, МФО 334561, код ЄДРПОУ 00204895 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 200 (двісті) грн.. 14 коп., середній заробіток за весь час затримки з 31.01.2002 року по 26.09.2013 року у сумі 7538 ( сім тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн. 72 коп., моральну шкоду у розмірі 500 (п'ятсот ) грн..
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", судовий збір у розмірі 229,40 грн. до державного бюджету коштів, отримувач коштів Слов'янське УК/Слов'янськ/ 22030001, код ЄДРПОУ 37803368, банк ГУДКСУ у Донецькій області, код банка МФО 834016, рахунок 31210206700075, код класифікації доходів бюджету 22030001.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Дане заочне рішення може бути оскаржене відповідачем за його письмовою заявою, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії даного рішення.
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду П.І. Профатило