Справа № 607/6309/13-цГоловуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Провадження № 22-ц/789/1165/13 Доповідач - Загорський О.О.
Категорія - 46
26 вересня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Загорського О.О.
суддів - Хоми М. В., Козака І. О.,
при секретарі - Танцюра О.В.
за участі ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_2,
представника ОСОБА_3 -
ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності на ? квартири,-
08.04.2013 року ОСОБА_3 звернулася в суд з вищенаведеним позовом. Вимоги аргументує тим, що спірна квартира набута під час перебування у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю подружжя. Про порушення своїх прав вона дізналася у 2013 році коли відповідач подав позов про виселення її із спірної квартири мотивуючи тим, що він є єдиним власником квартири.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13.08.2013 року позов задоволено.
Проведено поділ спільного майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 і виділено у власність ОСОБА_3 та у власність ОСОБА_1 по 1/2 (одній другій) ідеальної частки квартири.
Вирішено питання, щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права. Вказує, що квартира набута ним коли сторони не перебували у шлюбних відносинах. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про оплату позивачем частини коштів за викуп квартири. Просить звернути увагу, що судом 1 інстанції належним чином не оговорено питання про застосування строку позовної давності.
В судовому засіданні апелянт і представник апелянта апеляційну скаргу підтримали. Представник апелянта вказав, що ОСОБА_1 з дружиною проживали окремо вже після розірвання шлюбу з 1991 року і підтвердженням цього є покази свідків. Зазначив, що фінансових документів, які підтверджують, що саме ОСОБА_1 сплатив кошти за спірну квартиру він немає і спростувати того, що за квартиру внесла кошти його колишня дружина він не може. Вказав, що вже пройшло 15 років, як сторони не проживають разом і ОСОБА_1 у 2012 році подав позов про виселення позивача.
Представник ОСОБА_3- ОСОБА_4 апеляційну скаргу заперечив і вказав, що строки позовної давності не порушені, оскільки позивач дізналася про порушення свого права тільки коли був поданий до неї позов про виселення. Зазначив, що довідкою банку підтверджено сплату позивачем коштів за спірну квартиру, а тому майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Задовольняючи позов, суд 1 інстанції виходив з того, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя і строки позовної давності позивачем не порушені.
З таким висновком суду слід погодитися, оскільки він підтверджений матеріалами справи та достатньо мотивований.
Судом встановлено, що 10.03.1973 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який розірвано на підставі рішення Тернопільського міського народного суду 04 травня 1992 року (а.с. 9).
Реєстрацію розірвання шлюбу проведено в РАГСі 03.02.1995 року, актовий запис 87 (а.с. 7).
Як вбачається з витягу розпорядження Тернопільської міської ради народних депутатів від 21.06.1993 року №490 «Про розгляд заяв громадян та надання квартир», квартиру АДРЕСА_1 надано сім'ї складом 4 особи (а.с. 11).
Згідно свідоцтва про право власності №265 від 24.02.1995 року квартира АДРЕСА_1, належить ОСОБА_1 (а.с. 10).
Як вбачається з інформації про рух коштів по рахунку ОСОБА_3 відкритого у відокремленому безбалансовому відділенні №10019/010 філії - Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» та копією Ощадної книжки ОСОБА_3, із рахунку ОСОБА_3 30.01.1992 року списано кошти в сумі 7812,18 карбованців, у тому числі 7659 карбованців за викуп квартири та 153,18 карбованців за послуги банку у розмірі 2 відсотки.
7659 карбованців були перераховані із рахунку відкритого на ім'я ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 Тернопільського міжгосподарського підприємства по виробництву яловичини в Облагропромбанку за викуп квартири - дане підтверджено належно завіреною копією рахунку НОМЕР_2 та прихідним касовим ордером (а.с. 67-69).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15.02.2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про виселення, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття із реєстраційного обліку (а.с. 16)
Із змісту ст.22 Кодексу про шлюб та сім»ю України, дія якого поширювалась на шлюбні шлюбно-сімейні відносини сторін, при набутті ними спільного майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Ст. 28 зазначеного Кодексу передбачено, що у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
У ст. 44 Кодексу вказано, що Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
Враховуючи вищенаведені норми закону суд 1 інстанції дійшов вірного висновку про те, що вказана квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Як слідує з матеріалів справи реєстрація розірвання шлюбу проведена в органах РАГСу 03.02.1995 року, актовий запис 87 (а.с. 7).
В розпорядженні Тернопільської міської ради народних депутатів №490 виданому 21.06.2013 року (а.с. 11) визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, і вказано про склад сім'ї в 4 особи.
Відповідно до ст.128 ЦК ВР УРСР, від 18.07.1963, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судовим рішенням Тернопільського міського суду від 30.03.1994 року справа №2-127/94р за позовом малого підприємства "Лантана ЛТД" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення встановлено:
- 08.09.1992 року ОСОБА_1 отримав ордер на квартиру АДРЕСА_1 у складі членів сім'ї - ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6
- 21.06.1993 року вказана квартира приватизована і за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру.
- Розпорядженням Тернопільської міської адміністрації від 2.06.1993 року №40 вищевказана квартира передана ОСОБА_1 у власність. Реєстрація розірвання шлюбу між сторонами проведена в органах РАГСу 03.02.1995 року (а.с. 7), а у відповідповідністю з ст.ст.22, 28 Кодексу про шлюб та сім»ю України, дія якого поширювалась на шлюбні шлюбно-сімейні відносини сторін, при набутті ними спільного майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Колегією суддів критично оцінюються доводи про те, що сторони після розірвання шлюбу 04.05.1992 року проживали окремо, спростовуються матеріалами справи. З матеріалів справи вбачається, що ордер на квартиру отримувався 08.091992 року на всіх членів сім'ї, позивач зареєстрована у спірній квартирі 21.12.1994 року.
Критично оцінюються доводи апеляційної скарги, що оплата позивачем 30% від вартості квартири дає їй підстави на ? частини спільно набутого майна подружжя, оскільки такі доводи спростовуються нормами Цивільного та Сімейного законодавства в чинній редакції, згідно яких у разі поділу спільного майна подружжя частки визнаються рівними.
У п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 21.12.2007, № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вказано, що судам необхідно звернути увагу на те, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК.
Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).
Як слідує з матеріалів справи причиною пред'явлення позову ОСОБА_3 став позов відповідача про виселення ОСОБА_3 поданий 30.08.2012 року (а.с 5), отже і строки позовної давності слід обчислювати саме з моменту коли ОСОБА_5 дізналася про пред'явлення до неї позову, яким порушувалося її право власності.
Враховуючи вищенаведене колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта про незастосування судом строків позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України саме апелянт повинен довести належними доказами обставини, на які він посилається як підставу для задоволення його вимог, що ним зроблено не було.
Рішення суду постановлено у відповідності до чинних норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 серпня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, протягом двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.О. Загорський