Справа № 2-4820/12 Головуючий у І інстанції Нікушин В.В.
Провадження № 22-ц/780/4316/13 Доповідач у 2 інстанції Іванова
Категорія 40 01.10.2013
Іменем України
25 вересня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - Іванової І.В.,
суддів - Даценко Л.М., Касьяненко Л.І.
при секретарі - Власенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами» «Інвестиційний Альянс» до ОСОБА_1 про виселення та відшкодування шкоди,-
У березні 2012 року позивач ТОВ «Компанія з управління активами» «Інвестиційний Альянс» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1, мотивуючи тим, що ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційний Альянс», що діє від імені, як компанія з управління активами Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Вітчизна» є власником трьохкімнатної квартири №44, загальною площею 105,0 кв.м., у житловому будинку АДРЕСА_2, однак позивачу стало відомо, що в даній квартирі мешкає стороння особа відповідач ОСОБА_2, який вселилася в дану квартиру без визначеного строку і вже більше року користується нею, та висилятися в добровільному порядку відмовляється.
Договір найму житла між позивачем на правах власника та відповідачем не укладався.
Далі зазначив, що 14 жовтня 2010 року та в подальшому 01.11.2010 і 15.11.2010 року позивач звертався до ОСОБА_1 з вимогою про звільнення даної квартири, але відповідач відмовляється звільнити займану квартиру, чим перешкоджає позивачу надати дану квартиру в оренду і отримати дохід, який склав би 42000 грн., тому просив суд, виселити ОСОБА_1 з незаконно займаної ним квартири, зобов'язати останнього не чинити перешкод в користуванні належною на праві власності позивачу квартирою, стягнути із ОСОБА_1, на користь ТОВ упущеної вигоди у розмірі 42 000 грн., суму витрат на правову допомогу, згідно рахунку у розмірі 8000 грн. та судовий збір у розмірі 500 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, де зазначив, що 10 липня 2008 року між позивачем та ним було укладено договір продажу цінних паперів, згідно якого предметом купівлі-продажу були цінні папери.
Кількість цінних паперів (розмір лоту) склав 10 689 штук. При погашенні лоту власник лоту має право отримати у власність об'єкт нерухомості, а саме спірну квартиру, а покупець за договором зобов'язується оплатити цінні папери в термін до 30.07.2008 року.
Крім того зазначив, що в подальшому між ТОВ "Екобуд" та ним було укладено договір №426/П-1 від 7 травня 2009 року, згідно якого в порядку визначених цим договором інвестор бере на себе зобов'язання компенсувати експлуатаційні витрати по утриманню спірної квартири АДРЕСА_1
Відповідно до п.1.7. договору №426/П-1 від 7 травня 2009 року, оплата здійснюється шляхом внесення грошових коштів інвестором на рахунок забудовника протягом 5 робочих днів з моменту отримання інвестором рахунків.
Він, у вказаний термін передав ген. директору ТОВ "Екобуд" ОСОБА_3 кошти в сумі 90 000 тисяч доларів США и почав проводити ремонт в даній кватирі завіз меблі, підключив всі необхідні для проживання комунальні послуги.
Посилаючись на те, що 1 квітня 2010 року ТОВ "Екобуд" видало на його ім'я гарантійний лист, яким, йому, як інвестору спірної квартири було гарантовано, що квартира буде оформлена на його ім'я, вважав що суд передчасно прийняв дане рішення, оскільки він звернувся до суду про скасування рішення виконкому, свідоцтва про право власності на ім'я позивача, визнання недійсним іпотечним договору, тому просив відмовити у задоволенні позову.
Крім того, вважав безпідставним стягнення з нього коштів, оскільки посилався на недоведеність його вини в упущеній вигоді.
Позивач у своїх запереченнях, зазначив, що відповідач не виконав покладені обов'язки, в термін до 30 липня 2008 року не оплатив цінні папери в кількості, що обумовлені умовами договору, тому договір розірвано, а зобов'язання позивача припинились, просив відхилити скаргу, а рішення залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку судом першої інстанції ці вимоги закону у повному обсязі не виконано.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є наслідком порушення права власності позивача відповідачем, у зв'язку з чим позов підлягають задоволенню.
Проте повністю з такими висновками погодитись не можна, оскільки вони суперечать нормам матеріального права.
Судом встановлено, що ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційний Альянс», що діє від імені, як компанія з управління активами Пайового венчурного інвестиційного фонду не диверсифікованого виду закритого типу «Вітчизна» є власником трьохкімнатної квартири №44, загальною площею 105 кв.м., у житловому будинку АДРЕСА_2, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.07.2009 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Петрівської сільської ради від 28.07.2009 року та зареєстрованому в електронному реєстрі на прав власності на нерухоме майно від 30.07.2009 року.
В даній спірній квартирі мешкає відповідач ОСОБА_2, який не набув права власності чи право на користування квартирою.
01.11.2010 року та 15.11.2011 року позивач звертався до ОСОБА_2, з вимогою про звільнення даної квартири, однак відповідач відмовляється виселятися в добровільному порядку.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Враховуючи, що відповідач не набув самостійного права на житло з підстав, передбачених законом тому, підлягає виселенню за позовом власника та зобов'язанню його не чинити перешкод у користуванні спірною квартирою, в цій частині рішення суду першої інстанції є правильним, доводи апеляційної скарги в цій частині не можуть бути підставами для його скасування в цій частині.
Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на його користь упущеної вигоди, то необхідно зазначити, що відповідно до ст.22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, як би її право не було порушено (упущена вигода). Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Таким чином, законодавством передбачено відшкодування особі майнової шкоди, зокрема збитків, за наявності порушення цивільного права особи та причинного зв'язку між порушенням права й збитками.
Як вбачається з матеріалів справи, єдиною підставою для стягнення з відповідача на користь позивача упущеної вигоди в розмірі 42 000 грн. став попередній договір оренди від 01.07.2010 року (а.с. 45).
Разом з тим, стягнувши з відповідача зазначену суму, суд першої інстанції не встановив вину відповідача у завданні збитків та наявність самих збитків і причинного зв'язку між порушенням права позивача й збитками, таким чином на порушення вимог ст. 214 ЦПК України не встановив і в рішенні не зазначив на яких правових підставах стягнув з відповідача зазначену суму коштів.
На думку колегії суддів, матеріали справи не містять доказів, що позивач мав би отримати такі доходи від договірних чи інших зобов'язань і не отримав їх внаслідок неправомірних дій відповідача, оскільки основний договір оренди не був укладений, таким чином допустимих доказів про розмір шкоди позивач не надав та не довів неправомірність дій відповідача у завданні йому збитків.
Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача суми упущеної вигоди підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог, оскільки колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача упущеної вигоди.
Що стосується задоволення вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, суд першої інстанції також не обґрунтував свій висновок.
Апеляційним судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Гранічний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Будівельно-монтажний трест «Вектор» 11.11.2010 року був укладений Договір на правову інформаційно-консультативну допомогу по юридичних питаннях, що пов'язані із досудовим врегулюванням спору і зверненням до Києво-Святошинського районного суду з позовом до ОСОБА_4 про виселення (а.с.22). Відповідно до акту про прийняття-передачі виконання робіт від 11.11.2011 року виконавцем була надана необхідна правова допомога, вартість робіт склала 8000 грн. Розрахунку витрат на правову допомогу, обсяг часу і роботи, зазначений акт не містить.
Колегія суддів вважає, що вищевказаний договір та акт, в силу вимог ч. 1 ст. 59 ЦПК України не можна визнати допустимими доказами підтвердження витрат позивача на правову допомогу у даній конкретній справі, оскільки даний позов пред'явлений 01.03.2012 року до відповідача ОСОБА_2, а не у листопаді 2011 року до ОСОБА_4
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню, як не доведені належним чином, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору.
Поскільки рішення суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача коштів підлягає скасуванню із ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, тому в частині стягнення судових витрат рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме стягненню підлягає судовій збір в розмірі 57 грн. 35 коп.
Керуючись ст.ст. 309,314,316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2013 року скасувати в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами» «Інвестиційний Альянс» коштів в рахунок відшкодування суми упущеної вимоги у розмірі 42000 грн. та витрат на правову допомогу у сумі 8000 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами» «Інвестиційний Альянс» в цій частині.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2013 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами» «Інвестиційний Альянс» судових витрат у розмірі 500 грн. змінити, стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами» «Інвестиційний Альянс» судові витрати у розмірі 57 грн. 35 коп.
В решті рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2013 залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді :