Справа №256/4489/13ц
2/256/1315/2013
Іменем України
26 вересня 2013 р. Калінінський районний суд м. Донецька у складі:
головуючого - судді Гавриленка О.М.
при секретарі - Ткачі А.Г,
за участю представника позивача ОСОБА_1 та відповідачки, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна, -
Звернувшись до місцевого суду у червні п.р, позивач просив розподілити майно, яке вважав спільною сумісною власністю подружжя, тобто його та відповідачки ОСОБА_3, його колишньої дружини, у вигляді квартири АДРЕСА_2, виділивши відповідачці спірну квартиру в натурі й стягнувши з неї 1/2 частку вартості квартири на його користь. Позовні вимоги обґрунтував тим, що уклавши шлюб з відповідачкою у 1993 р, ними у 2003 р. була придбана зазначена однокімнатна квартира, проте оформлена вона була одноособово на відповідачку. Між тим, позивач вважав, що зазначене майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому підлягає розподілу у судовому порядку внаслідок відсутності домовленості у вирішенні спору у добровільному порядку.
Відповідачка позов не визнала, посилаючись на те, що спірна квартира є її одноособовою власністю, оскільки була придбана нею після припинення фактичних шлюбних відносин з позивачем виключно за її власні кошти та грошову допомогу з боку живої на той час її матері. Також пояснювала, що під час шлюбу з позивачем вони проживали у приватизованій на них обох двокімнатній квартирі, яку при розірванні шлюбу у 2003 р. вона добровільно залишила йому в натурі, отримавши від нього 1/2 частку її вартості. Виручені нею від такого розподілу квартири кошти з грошовою допомогою матері вона особисто витратила на покупку саме спірної однокімнатної квартири виключно для себе та усиновленою нею дитини. Тобто, таким чином, на час розірвання шлюбу вони з позивачем практично вирішили свої житлові потреби у позасудовому порядку. Крім того, зазначала, що більше 10 років після розірвання шлюбу позивач жодного разу не звертався до неї з вимогою про розподіл її квартири, тоді як усі майнові справи вони вирішили ще до офіційного розірвання шлюбу у тому ж самому 2003 р. Тому, вважала що позивачем пропущений строк звернення до суду і просила застосувати наслідки пропущення строку позовної давності.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд знаходить позов ОСОБА_2 необґрунтованим і не підлягаючим задоволенню за підставами, передбаченими п. 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, 22, 28, 29 КпШС України, відповідно до яких, зокрема, СК Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного
проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Як убачається з матеріалів справи та пояснень сторін, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 1993 р, від якого дітей не мали.
На підставі свідоцтва про власності від 23.03.1998 р. за №3826, виданого представництвом фондом держмайна України у м. Донецьку, сторонам належала (у рівних частках) приватизована ними двокімнатна квартира АДРЕСА_1, в якій вони постійно проживали, працюючи удвох викладачами в одному й тому ж технікумі. Фактично шлюбні відносини між ними були припинені починаючи з 2001 р, що встановлено рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 18.07.2003 р. (рішення перебуває у законній чинності), яким шлюб між ними був розірваний за ініціативою ОСОБА_3 За відсутністю власних дітей ОСОБА_3 особисто була усиновлена дитина - ОСОБА_2, 2000 р. народження рішенням місцевого суду від 09.09.2003 р.
На підставі договору купівлі-продажу від 16.05.2003 р. ОСОБА_3 дійсно продала ОСОБА_2 ? частину квартири АДРЕСА_1 за 4599 грн.(посвідчений нотаріусом ОСОБА_4 за реєстровим 3946). У той же день (16.05.2003 р.) за договором купівлі-продажу від 16.05.2003 р. ОСОБА_3 придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за 8947 грн.(посвідчений нотаріусом ОСОБА_4 за реєстровим 3944).
Наведені фактичні обставини справи підтверджені документально та ставити під сумніви їх вірогідність суд не убачає підстав.
Як убачається з наведених фактичних обставин, доводи відповідачки ОСОБА_3 щодо практичного вирішення ними з колишнім чоловіком спільних житлових потреб, а позивачкою, крім того, з урахуванням інтересів усиновленою нею дитини, добровільно у позасудовому порядку заслуговують на увагу. Об'єктивно, про це свідчить факт одночасного укладання договорів відносно продажу ОСОБА_3 своєї частки двокімнатної квартири позивачеві ОСОБА_2 й придбання нею у той самий день однокімнатної (спірної) квартири в особисту власність з урахуванням інтересів своєї малолітньої дитини. При цьому звертає на себе увагу те, що цей факт мав місце ще до розірвання шлюбу між сторонами навіть в судовому порядку у липні 2003 р. за правилами КпШС України. У тому ж році відповідачкою було отримане свідоцтво про розірвання шлюбу, який офіційно став вважатися розірваним безвідносно до того, що позивач за таким свідоцтвом звернувся лише у 2008 р. Крім того, з огляду на викладене суд доходить висновку, що спірна квартира купувалася відповідачкою саме на її власні кошти, в тому числі на кошти, виручені нею від продажу позивачу своєї частки у двокімнатній квартирі сторін. При цьому доводи ОСОБА_3 стосовно того, що недостатньою на придбання квартири сумою грошей вона скористалася за рахунок коштів, наданих їй на цей час померлою матір'ю, суд вважає доведеними, оскільки самим позивачем в суді вони не заперечувались. На користь ОСОБА_3 об'єктивно свідчить й та обставина, що на час напружених між сторонами стосунків (після припинення шлюбних відносин і звернення відповідачки до суду за розірванням шлюбу) спірна квартира придбалася саме на її ім'я одноособово, що до цього часу самим позивачем ніколи не заперечувалося.
Звідси суд виходить з того, що спірна квартира, в усякому разі, придбалася на кошти саме відповідачки ОСОБА_3, тобто без участі позивача, і вже після фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами. Тому підстав для визначення спірної квартири сумісним майном подружжя, на чому наполягав позивач, суд не убачає.
Поряд з викладеним суд вважає необхідним зазначити наступне. Позивач звернувся до суду з позовом про розподіл майна у червні 2013 р. і не ставив питання про можливе поновлення строку звернення до суду. Тоді як інша сторона відповідачка заявила про застосування строку позовної давності. А тому суд враховує положення ст. 80 ЦК УРСР (1963 р.) згідно якої суд відмовляє у задоволені позову у разі пропущення строку
позовної давності. Так, ст. 29 КпШС України передбачала, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розлученого подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Із матеріалів справи вбачається, що рішенням суду про розірвання шлюбу встановлено, що шлюбні відносини між сторонами припинені у 2001 р, тоді як відповідачка отримала рішення суду у 2003 р. та у той же час отримала свідоцтво про розірвання шлюбу. Тобто з цього часу (з 2003 р.), відповідно до приписів ст. 44 КпШС України, шлюб було припинено. Через наведене суд дістається до висновку, що позивач не був позбавлений права вирішити спір про поділ майна подружжя в установлений законом трирічний строк, але він цього не зробив, у зв'язку з чим пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого права та не заявив про поновлення строку з поважних причин. На користь останнього безумовно свідчить те, що 01.07.2003 р. відповідачка вже зареєструвала право власності на спірну квартиру, про що свідчить витяг БТІ м. Донецька. Тобто, з урахуванням положень ст. 11 КпШС України та ст. 257 ЦК України (в редакції 2004 року) перебіг строку позовної давності починається з моменту, коли особа дізналась про порушене право, тому позивачем пропущений строк позовної давності для звернення із зазначеним позовом до суду.
За викладеним вимоги ОСОБА_2 щодо розподілу спірної квартири, як сумісного майна подружжя, шляхом виділу одному з подружжя квартири в натурі з грошовою компенсацією іншому не підлягають задоволенню.
Керуючись ст,ст 10-11, 60, 209, 212-214 ЦПК України, суд -
ОСОБА_2 відмовити у задоволенні його позову до ОСОБА_3 про розподіл квартири АДРЕСА_2.
Рішення може бути оскаржене до судової палати по цивільних справах апеляційного суду Донецької області через місцевий суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення (чи з дня отримання його копії, але особою, яка приймала участь у розгляді справі, однак не була присутньою в судовому засіданні під час проголошення судового рішення).
Суддя -
26.09.2013