Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"26" вересня 2013 р. Справа № 911/2841/13
Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Рахманов Ніязі Мамед Огли, м. Дніпропетровськ
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта», Київська обл., м. Вишгород
про стягнення 45 390,56 грн.,
за участю представників:
позивача:Антіпов С.Г., довіреність № 899 від 08.07.2013 року;
відповідача:Снігур В.С., довіреність № 02-02/2 від 02.01.2013 року;
У липні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідача про стягнення 39 000,00 грн. заборгованості з орендної плати, 2 600,00 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати, 348,94 грн. 3% річних, 1 720,81 грн. пені, 1 720,81 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, а загалом 45 390,56 грн., у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань за договором оренди приміщення № б/н від 24.05.2012 року.
Ухвалою господарського суду Київської області від 23.07.2013 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 05.09.2013 року.
20.08.2013 року через канцелярію суду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог в якій просив стягнути з відповідача 39 000,00 грн. заборгованості з орендної плати, 5 200,00 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати, 498,33 грн. 3% річних, 2 457,53 грн. пені, 2 457,53 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.
05.09.2013 року через канцелярію суду відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому визнав позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 28 599,98 грн., в іншій частині проти позову заперечував.
У судовому засіданні 05.09.2013 року оголошувалася перерва на 12.09.2013 року.
10.09.2013 року через канцелярію суду позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 39 000,00 грн. заборгованості з орендної плати, 5 200,00 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати, 491,56 грн. 3% річних, 1 225,91 грн. пені, 1 225,91 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Через канцелярію суду 12.09.2013 року відповідач надав додаткові пояснення у справі.
У судовому засіданні 12.09.2013 року представниками сторін було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.09.2013 року суд продовжив строк вирішення спору.
У судовому засіданні 12.09.2013 року оголошувалася перерва на 26.09.2013 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
24.05.2012 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди приміщення № б/н, за умовами якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове користування приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 8 загальною площею 54,9 кв.м.
Термін оренди складає 1 рік з моменту прийняття приміщення, що орендується. за актом приймання-передачі (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору розмір орендної плати становить 13 000,00 грн. на місяць, що в еквіваленті відповідає 1 626,50 доларам 50 центам США за офіційним курсом НБУ на 24.05.2012 року. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця наперед не пізніше 5 числа кожного поточного місяця.
Згідно п. 4.3 договору орендний платіж сплачується за фактичний строк, упродовж якого орендар мав право та можливість користуватися приміщенням, зазначеним у п. 1 даного договору.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що передача приміщення, що орендується, здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких в оренду.
Відповідно до п. 7.1 договору після закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується, протягом 3 днів з моменту закінчення терміну оренди за атом здачі-приймання.
Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за договором виконав належним чином.
На виконання умов договору позивач передав відповідачеві об'єкт оренди, що підтверджується актом прийому-передачі нежилого приміщення від 01.06.2012 року.
Відповідно до п. 3.3 договору орендар має право відмовитися від даного договору, попередивши орендодавця в термін 20 днів до передбачуваної дати припинення дії цього договору.
Згідно п. 9.2 договору орендар має право достроково розірвати договір, попередивши орендодавця в термін 20 днів до передбачуваної дати припинення дії цього договору.
18.04.2013 року відповідач надіслав на адресу позивача лист № 1-1/15020 від 13.04.2013 року, в якому повідомив про розірвання договору з 07.05.2013 року.
Таким чином, договір оренди приміщення № б/н від 24.05.2012 року є розірваним з ініціативи відповідача у відповідності з п.п. 3.3 та 9.2 договору.
Позивач вказує, що всупереч умовам договору відповідач звільнив об'єкт оренди лише 06.06.2013 року, що не було спростовано відповідачем.
Таким чином, відповідач у період з 01.06.2012 року по 06.06.2013 року безперешкодно користувався орендованим приміщенням.
Предметом позову є, зокрема, вимога позивача про стягнення з відповідача 39 000,00 грн. заборгованості за договором по сплаті орендної плати за березень-травень 2013 року.
Водночас, відповідач визнає лише наявність 28 599,98 грн. заборгованості за період з 01.03.2013 року по 06.05.2013 року, а в решті заборгованості заперечив посилаючись на відсутність в нього обов'язку по сплаті орендної плати, оскільки договір оренди є розірваним з 07.05.2013 року.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до п. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Пунктом 6 цієї статті визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до п. 4.1 договору розмір орендної плати становить 13 000,00 грн. на місяць, що в еквіваленті відповідає 1 626,50 доларам 50 центам США за офіційним курсом НБУ на 24.05.2012 року. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця наперед не пізніше 5 числа кожного поточного місяця.
Згідно п. 4.3 договору орендний платіж сплачується за фактичний строк, упродовж якого орендар мав право та можливість користуватися приміщенням, зазначеним у п. 1 даного договору.
Частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.
Враховуючи, що об'єкт оренди орендодавцю за актом повернуто не було, а відповідач звільнив орендоване приміщення 06.06.2013 року, у відповідності до п. 4.3 договору відповідач зобов'язаний сплачувати орендні платежі за фактичний строк, упродовж якого орендар мав право та можливість користуватися приміщенням, що спростовує посилання відповідача на відсутність в нього обов'язку по сплаті орендної плати після розірвання договору оренди.
Оскільки станом на день прийняття рішення відповідач не сплатив орендну плату за період з березня по травень 2013 року, зазначений факт відповідачем не спростовано, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 39 000,00 грн. заборгованості за договором по сплаті орендної плати за березень-травень 2013 року підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати орендних платежів за договором, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 491,56 грн. 3% річних, які нараховані позивачем відповідно до вимог закону та умов договору.
Отже, вимоги позивача в частині стягнення 491,56 грн. 3% річних ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону, і тому підлягають задоволенню.
Також, предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 5 200,00 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в порядку ст. 785 ЦК України.
Частиною 1 ст. 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до п. 7.1 договору після закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується, протягом 3 днів з моменту закінчення терміну оренди за атом здачі-приймання.
Оскільки договір є розірваним з 07.05.2013 року, відповідач об'єкт оренди орендодавцю за актом у порядку ст. 7.1 договору в строк до 10.05.2013 року не повернув, а звільнив об'єкт оренди лише 06.06.2013 року, вимоги позивача про стягнення 5 200,00 грн. неустойки за користування річчю за час прострочення в порядку ст. 785 ЦК України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При винесенні даного рішення судом також враховано, що обов'язок по сплаті орендної плати за фактичний строк, упродовж якого орендар мав право та можливість користуватися приміщенням у відповідності до п. 4.3 договору, не звільняє орендаря від обов'язку по сплаті неустойки за прострочення строків повернення орендованого майна у розмірі подвійної плати за користування приміщенням передбаченої ст. 785 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.03.2009 р. у справі №35/173.
Також, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 1 225,91 грн. пені за порушення зобов'язань з оплати орендних платежів.
Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (п.1). Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (п.2).
Оскільки при вчиненні правочину сторонами не встановлено в письмовій формі відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 225,91 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2013 року у справі № 26/093-12
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 225,91 грн. суд відзначає наступне.
Підставою нарахування наведених процентів позивачем визначено положення ст. 536 Цивільного кодексу України, а для визначення їх розміру застосовано подвійну облікову ставку НБУ, як то передбачено ст. 1048 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Тобто, наведене положення передбачає можливість нарахування процентів за користування боржником чужими коштами у випадку погодження, зокрема, умовами відповідного договору їх розміру.
В той же час, положення договору не містять умов щодо визначення розміру процентів за користування відповідачем коштами позивача.
Застосуванням позивачем, для визначення розміру таких процентів, подвійної облікову ставку НБУ, як то передбачено положеннями ст. 1048 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини позики, є неправомірним, оскільки чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору оренди положень законодавства про позику так як договори оренди і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 27.12.2010 р. у справі №9/67-38.
Крім цього, обрахування процентів за користування відповідачем коштами у відсотках, визначених обліковою ставкою НБУ, на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України також є незаконним, оскільки дана норма не визначає розмір штрафних санкцій, а лише встановлює порядок їх обчислення
Таким чином, правові підстави для стягнення з відповідача процентів, нарахованих у розмірі подвійної облікової ставки НБУ відсутні, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Окрім того, позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, поданої через канцелярію суду 10.09.2013 року просить суд включити до складу судових витрат затрати пов'язані із забезпеченням явки до суду його представника в сумі 428,29 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
На підтвердження вищевказаних вимог, позивачем надано суду копії проїзних документів, що підтверджують понесення витрат пов'язаних із забезпеченням явки до суду його представника.
Таким чином, суд приходить до висновку, що витрати позивача пов'язані із забезпеченням явки до суду його представника є судовими витратами, пов'язаними з розглядом справи у розумінні ст. 44 ГПК України.
Судовий збір, у розмірі 1 631,03 грн. та судові витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 406,02 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна, 7, код 31704186) на користь Фізичної особи-підприємця Рахманова Ніязі Мамед Огли (49000, м. Дніпропетровськ, бул. Б. Хмельницького, 8/,31, ідентифікаційний номер 2213702838) 39 000 (тридцять дев'ять тисяч) 00 грн. основного боргу, 5 200 (п'ять тисяч двісті) грн.. 00 коп. неустойки, 491 (чотириста дев'яносто одну) грн. 56 коп. 3% річних, 1 631 (одну тисячу шістсот тридцять одну) грн. 03 коп. судового збору, 406 (чотириста шість) грн. 02 коп. судових витрати пов'язаних з розглядом справи, що складаються з транспортних витрат.
В іншій частині в позові відмовити.
Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 30.09.2013 р.
Суддя Т.Д. Лилак