24.09.13р. Справа № 904/5828/13
За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Дніпродзержинськ
до Дніпродзержинської міської ради, м. Дніпродзержинськ
про розірвання договору оренди земельної ділянки
Суддя Мартинюк С.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_3 виданий 04.07.1996р. Заводським РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України в Дніпропетровській області;
від відповідача: не з'явився;
Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Дніпродзержинської міської ради та просить, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка фактично є заявою про зміну предмету позову, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №10521 від 25.02.2009 року загальною площею 0,005га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений між Дніпродзержинською міською радою Дніпропетровської області та суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди земельної ділянки укладений з порушенням чинного законодавства, оскільки передана в оренду земельна ділянка не має меж виділених в натурі.
Відповідач надав відзив на позов, в задоволенні позовних вимог просить відмовити з посиланням на відповідність спірного договору нормам чинного законодавства та пропуск відповідачем строку позовної давності.
В межах строків передбачених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10.09.2013 року оголошувалась перерва до 24.09.2013 року.
Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлялось.
Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
У порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 24.09.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, суд, -
25 лютого 2009 року між Дніпродзержинською міською радою (далі-відповідач, орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі-позивач, орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,0005 га для фактичного розміщення магазину непродовольчих товарів.
З урахуванням додаткової угоди від 21.03.2011 року, договір укладено строком до 24.12.2020р. (п. 3.1. договору).
Підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення Дніпродзержинської міської ради від 24.12.2007 року №323-17/V (п. 1.2. договору).
Відповідно до акту встановлення меж та узгодження зовнішніх меж ділянки в натурі, позивачу виділено межі земельної ділянки (а.с.20).
Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Згідно положень ст. 7 Господарського кодексу України та ст. 4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є держання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п'ятою, шостою статті 203 ЦКУ. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, і встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно із ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. б ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до п. 12.4. договору оренди землі, підставою для розірвання договору є: взаємна згода сторін; укладення договору оренди з порушенням порядку, встановленого у законодавстві України; за рішенням суду.
У разі недосягнення згоди щодо умов договору оренди, його дострокового розірвання на вимогу заінтересованої сторони та інші спори, вирішуються у судовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.42 Земельного кодексу України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Необхідно зазначити, що правовстановлюючий на користування земельною ділянкою під житловим по вул. Сировця, 28 не оформлювався.
Відповідно до ст. 63 8 Цивільного кодексу України, догові є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істоти умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, я діяла на час укладення оскаржуваного договору оренди землі) істотним умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди, орендна плат. із зазначенням її розміру, індексації форм платежу, строків, порядку ї внесення і перегляду та відповідальність за її несплату, умови використань та цільове призначення земельної ділянки, що передається в оренду, умов збереження стану земельної ділянки, умови і строки її передачі земельної ділянки орендарю. Умови повернення земельної ділянки орендодавцеві існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, відповідальність сторін.
Висновком Держкомзему України підтверджено відповідність договору оренди земельної ділянки за адресою: вул. Сировця, 28, м. Дніпродзержинськ, площею 0,0005га чинному законодавству (а.с.22).
Відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", межі земельних ділянок прибудинкових територій в існуючій несадибній житловій забудові встановлюються за проектами відведення цих ділянок відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації.
Затверджений уповноваженими органами місцевого самоврядування (за місцем розташування земельних ділянок прибудинкових територій) проект поділу територій мікрорайону (кварталу), групи будинків є підставою для розробки проектів відведення земельних ділянок прибудинкових територій будинку (будинків) цього мікрорайону (кварталу).
Розміри земельних ділянок прибудинкових територій визначаються пропорційно в залежності від загальної площі житлових, допоміжна і нежитлових приміщень, поверховості будинків, їх розташування в межах населеного пункту відповідно до державних норм і правил та затвердженої проектно-технічної документації.
Сторонами не надано належних та допустимих доказів визначення меж прибудинкової території багатоквартирного будинку по вул. Сировця, 28 та накладення меж прибудинкової території та земельної ділянки розміром 0,0005га, наданої позивачу за договором оренди земельної ділянки від 25.02.2009 року.
Відповідно до Закону України «Про оренду землі» невід'ємною частиною договору є акт приймання - передачі об'єкта оренди. Передача об'єкта оренди Орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, визначених договором оренди землі, за актом приймання - передачі.
На підставі акту прийому-передачі земельної ділянки від 25.02.2009 року позивачу передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,0005га. (а.с.23), яка фактично використовується позивачем та не знаходиться під багатоквартирним будинком.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Отже, до позовних вимог Позивача - встановлена позовна давність тривалістю у три роки.
Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно зі ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідачем заявлено суду про застосування позовної давності до позовних вимог позивача.
Враховуючи строк виникнення у Позивача зазначеного права на звернення до суду і час звернення Позивача з позовом - позовна давність сплила станом на лютий 2012 р., ще до звернення позивача з позовом до суду.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, відповідно до ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту ( ст. 267 ЦК України ).
На підставі вищевикладеного господарський суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності без поважних причин та про що зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Оскільки при зверненні з позовом до суду позивач згідно квитанції №95 від 24.06.2013 року надмірно сплатив судовий збір в розмірі 27грн. зазначена сума підлягає поверненню з державного бюджету України на підставі ухвали суду.
Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову - відмовити.
Повернути Суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (51931, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з Державного бюджету України в особі управління Державної казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, код ЄДРПОУ 37989269, рахунок 31214206783005 в Відділенні банку ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, КБКД 22030001) зайво сплачений згідно квитанції №95 від 24.06.2013 року, яке міститься в матеріалах справи №904/5828/13, судовий збір у сумі 27 грн., про що винести ухвалу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 30.09.2013 року
Суддя С.В. Мартинюк