26 вересня 2013 року Справа № 3/24/5022-309/2012(12/92-1651)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіМогил С.К.,
суддіВовка І.В.,
суддіКондратової І.Д. (доповідач),
за участю представників сторін
від позивачаВасилевський О.А.,
від відповідача 1ОСОБА_5, ОСОБА_6,
від відповідача 2не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.01.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року
у справі № 3/24/5022-309/2012(12/92-1651) Господарського суду Тернопільської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Універсал Банк"
до1. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7
простягнення кредитної заборгованості солідарно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки
за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5
доПублічного акціонерного товариства "Універсал Банк"
про зобов'язання здійснити залік взаємної заборгованості та про зобов'язання зарахувати зайво списану суму коштів
за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7
доПублічного акціонерного товариства "Універсал Банк"
про визнання недійсним п. 12 договору поруки № 11/445-п від 29.10.2007 року, визнання недійсною додаткової угоди № 2 до договору поруки № BL11/445-п від 29.10.2007 року, визнання договору поруки № 11/445-п від 29.10.2007 року таким, що припинив свою дію з 24.09.2008 року
У жовтні 2010 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (надалі - ПАТ "Універсал Банк", позивач) звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5, відповідач 1) та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 (надалі - ФОП ОСОБА_7, відповідач 2), у якому посилаючись на те, що позичальник, ФОП ОСОБА_5, з травня 2009 року не вносить чергових платежів щодо повернення кредиту та не сплачує проценти за користування кредитними коштами та ні він, ні його поручитель за договором поруки № 11/445-п від 29.10.2007 року, ФОП ОСОБА_7, вимоги банку про повернення кредиту та сплати процентів не виконали, просило (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26.10.2010 року) стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в сумі 1137980,79 грн, а також просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на нерухоме майно - нежиле приміщення, магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" під літерою "А" , що складається із 2 нежилих кімнат, загальною площею 118,8 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки нерухомого майна від 29.10.2007 року, що укладений між банком та відповідачем 1.
31.01.2013 року банк подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 1202934,56 грн. Суд у прийнятті заяви про зменшення позовних вимог відмовив, оскільки розрахунок суми заборгованості визначений позивачем станом на дату розрахунку, а не на день подання позову. Крім того, суд зазначив, що у поданій заяві позивач не вказує про звернення стягнення на заставлене майно, проте в позовній заяві вказані вимоги ним були заявлені.
У листопаді 2010 року відповідач 1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ "Універсал Банк", в якому просив зобов'язати ПАТ "Універсал - Банк" здійснити залік взаємної заборгованості у сумі коштів списаних з розрахункового рахунку ФОП ОСОБА_5 і спрямованих на погашення кредитних зобов'язань згідно кредитного договору № 11/445-к від 29.10.2007 року та додаткової угоди № BL9199/K-1 від 24.09.2008 року та зарахувати зайво списану суму коштів на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_5 та сплатити проценти за весь період незаконного користування коштами. В подальшому ФОП ОСОБА_5 відмовився від зустрічного позову в повному обсязі.
Відповідач 2 також звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ "Універсал Банк", в якому просив визнати недійсними п. 12 договору поруки № 11/445 - п від 29.10.2007 року, п. 4.2. додаткової угоди від 24.09.2008 року до договору поруки № 11/445 - п від 29.10.2007 року, додаткову угоду № 2 від 13.04.2009 року до договору поруки № ВL11/445-п від 29.10.2007 року, а також визнати договір поруки № 11/445 - п від 29.10.2007 року таким, що припинив свою дію із 24.09.2008 року. В подальшому ФОП ОСОБА_7 відмовилася від позовних вимог в частині визнання недійсним п. 12 договору поруки № 11/445 - п від 29.10.2007 року та п. 4.2. додаткової угоди від 24.09.2008 року до договору поруки № 11/445 - п від 29.10.2007 року, яку укладено 24.09.2008 року.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 31.01.2013 року (суддя Турецький І.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року (судді: Мельник Г.І. (головуючий), Михалюк О.В., Новосад Д.Ф.), в задоволенні первісного позову відмовлено повністю; припинено провадження у справі в частині зустрічного позову ФОП ОСОБА_5; зустрічний позов ФОП ОСОБА_7 задоволено частково: визнано недійсною додаткову угоду № 2 від 13.04.2009 року до договору поруки № ВL11/445 - п від 29.10.2007 року, а також визнано договір поруки № 11/445-п від 29.10.2007 року таким, що припинив свою дію із 24.09.2008 року. В решті зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_7 провадження у справі припинено.
ПАТ "Універсал Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків судів обставинам справи, просить скасувати судові рішення в частині відмови вимог банку про стягнення заборгованості в сумі 12028934,56 грн з ФОП ОСОБА_5 та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
16.09.2013 року ФОП ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого просив суд касаційну скаргу ПАТ "Універсал Банк" залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Під час розгляду справи судом установлено, що 29.10.2007 року між ПАТ "Банк Універсальний" (далі - кредитодавець, банк) і ФОП ОСОБА_5 (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 11/445-к (далі - кредитний договір № 11/445-к), за умовами якого ФОП ОСОБА_5 надано в кредит 105000 дол США на строк до 26.10.2017 року під 11,5 % річних з обов'язком повернення його частинами щомісячно згідно з погодженим сторонами графіком (а.с. 7-10 т. 1).
Для забезпечення виконання зобов'язань ФОП ОСОБА_5 цього самого дня між банком і ФОП ОСОБА_7 був укладений окремий договір поруки № 11/445-п (а.с. 29 т. 1), а між ПАТ "Банк Універсальний" і ФОП ОСОБА_5 - іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10, за умовами якого останній передав банку в іпотеку нерухоме майно (а.с. 40-42 т. 1).
24.09.2008 року банк та позичальник уклали додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 11/445-к, відповідно до якого текст договору виклали у новій редакції та погодили, що договір матиме назву "генеральний договір про надання кредитних послуг № BL9199/К-1" (далі - генеральний договір № BL9199/К-1), а умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов'язань, розмір і порядок плати за кредитні послуги стосовно кожної кредитної послуги в межах цього договору оформлюється додатковою угодою до цього договору у формі окремої індивідуальної угоди (а.с. 12-16 т. 1).
Крім того, 24.09.2008 року сторони уклали додаткову угоду № BL9199/К-1 до генерального договору № BL9199/К-1, за умовами якої погодили надання ФОП ОСОБА_5 кредит на суму 100000 дол США на строк до 01.09.2018 року під 16,5 % річних з обов'язком повернення його частинами щомісячно згідно з погодженим сторонами графіком (а.с. 17 т. 1).
Тоді ж, 24.09.2008 року, сторони уклали також додаткову угоду № 3 до генерального договору № BL9199/К-1, за умовами якої засвідчили, що банк на цей момент вже надав позичальнику у користування кредитні кошти в сумі 105000 дол. США, які останній повинен повернути банку в строк до 26.10.2017 року зі сплатою щомісячного платежу згідно графіку погашення заборгованості по кредиту (додатку № 1 від 29.10.2007 року) та сплатою процентів в розмірі 11,5 % річних за користування кредитними коштами (а.с. 20 т. 1).
Суди встановили, що всього позичальник отримав кредит в сумі 205000,00 дол США, що ним визнається та не оспорюється.
13.04.2009 року сторони уклали додаткові угоди № 4 та 5 до генерального договору № BL9199/К-1 (а.с. 21-23 т. 1), відповідно до яких домовились про розміри і періоди застосування процентних ставок, а також погодили, що одночасно з підписання додаткових угод сторонами буде підписаний графік погашення кредиту на періоди з 01.05.2009 року до 30.04.2010 року, з 01.05.2010 року до 30.04.2012 року та з 01.05.2012 року до кінця дії кредитного договору.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк здійснював зарахування коштів позичальника в погашення заборгованості по кредитних договорах, не ставлячи до відома позичальника, яка заборгованість і по якому кредитному договору погашається першочергово; на момент розгляду справи в суді не настав строк виконання зобов'язання щодо повернення суми кредиту, оскільки сторони не погодили графіку погашення по кредитному тілу, як це було передбачено умовами додаткових угод № 4 та 5 до генерального договору № BL9199/К-1, а тому заборгованість по кредиту (кредитному тілу) може бути сплачена позичальником в останній день дії кредитних договорів. Крім того, суди зазначили, що на даний час позичальник виконує умови кредитного договору, що підтверджується довідкою з випискою ПАТ "Універсал Банк" про рух коштів по рахунку в гривнях за період з 01.09.2009 року по 01.12.2012 року.
Враховуючи висновок експерта судово-економічної експертизи № 2601 від 07.11.2012 року, суди дійшли висновку, що заборгованість згідно кредитних договорів становить: 1) по кредитному договору № BL9199: заборгованість по кредиту (кредитному тілу) - 43470,49 доларів США; прострочена заборгованість по кредиту (кредитному тілу) - 0 доларів США; заборгованість по відсотках (плата за користування кредитом) - 0 доларів США; заборгованість по прострочених відсотках - 0 доларів США; 2) по кредитному договору №11/445-к: заборгованість по кредиту (кредитному тілу) -89306,37 доларів США; прострочена заборгованість по кредиту - 0 доларів США; заборгованість по відсотках (плата за користування кредитом) - 819,34 доларів США; заборгованість по прострочених відсотках - 0 доларів США.
Вищий господарський суд України вважає, що висновки судів обох інстанцій є передчасними, враховуючи наступне.
Вирішуючи спір, суди не врахували, що позивачем заявлені вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, в зв'язку з порушенням позичальником повернення чергової частини кредиту.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно п. 6.1 генерального договору № BL9199/К-1 сторони погодили, що в разі прострочення виконання зобов'язань позичальника за будь - якою з кредитних послуг, наданих банком за умовами цього договору та відповідної індивідуальної угоди,банк, також має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати за кредит за всіма кредитними послугами, наданими банком в межах дії цього договору, змінивши при цьому термін повернення кредиту в сторону зменшення. В разі порушення позичальником нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої ним суми кредиту та/або сплати плати за кредит за договором, вважається, що такий позичальник користується кредитом понад строк, встановлений цим договором, при цьому починаючи з наступного робочого дня, сума такого кредиту вважається простроченою сумою основного боргу, а сума плати за кредит - відповідно простроченими процентами та/або простроченими комісіями.
В матеріалах справи містяться вимоги банку до позичальника про дострокове повернення кредиту, в зв'язку з порушенням зобовязання за кредитним договором (а.с. 46, 48 т. 1).
Однак, суди не дали належні оцінку вказаним доказам та не встановили чи мало місце прострочення виконання зобов'язання позичальником на момент пред'явлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту, а відповідно, чи має останній вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, хоча встановлення цих обставин має істотне значення для вирішення спору у даній справі.
Не може погодитись суд касаційної інстанції й з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позичальник має право сплачувати кредит в останній день строку дії кредитних договорів, оскільки сторони не погодили графіку погашення по кредитному тілу, як це було передбачено умовами додаткових угод № 4 та 5 до генерального договору № BL9199/К-1.
Згідно з ч. ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Аналогічні положення містить також і ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України.
У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно було встановити, чи є додаткові угоди № 4 та 5 до генерального договору № BL9199/К-1 укладеними, за умови, що сторонами не було досягнуто згоди щодо нових графіків погашення кредитних договорів, як це було обумовлено умовами додаткових угод, а відповідно чи вони можуть породжувати будь-які правові наслідки для сторін кредитних договорів.
Суди не надали правової оцінки погодженим сторонами графікам погашення кредитної заборгованості в сумі 100000,00 дол. США (а.с. 18-19 т.1) та графіку погашення кредитної заборгованості в сумі 105000,00 дол. США (а.с. 9 т.1). Підстави відхилення господарським судом вказаних доказів у рішенні суду не мотивовано.
В основу судових рішень покладено висновок судово-економічної експертизи № 2601 від 07.11.2012 року. Водночас, за змістом ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього Кодексу. ПАТ "Універсал Банк" в своїх запереченнях (а.с. 34-40 т. 3) зазначало про невідповідності висновку експерта нормативно правовим актам, його необґрунтованість та неузгодженість з іншими матеріалами справи. Суди, прийнявши рішення на користь позичальника, в порушення вимог ст. 43, ч. 5 ст. 42, ст. 43 ГПК України у мотивувальній частині рішення та постанови не навели правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ними були відхилені доводи банку щодо спростовання висновків судового експерта.
Висновки судів про те, що банк здійснював зарахування коштів позичальника в погашення заборгованості по кредитних договорах, не ставлячи до відома позичальника, зроблені судами без належного правового обґрунтування. У судових рішеннях відсутні посилання на норми законодавства, що зобов'язують банк здійснювати відповідне повідомлення, що є порушенням п. 3 ч. 1 ст. 84 та п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України.
Черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені, визначається за правилами, які встановлені в ст. 534 ЦК України, якщо інше не встановлено договором. Умови договору на предмет встановлення порядку погашення вимог та дотримання цього порядку банком судами попередніх інстанцій не досліджувались, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи, які мають істотне значення для вирішення спору у цій справі.
Крім того, судом першої інстанції порушено норми ст. 22 ГПК України, оскільки безпідставно відмовлено у прийнятті заяви про зменшення позовних вимог від 31.01.2013 року.
Згідно приписів ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відмову у прийнятті заяви про зменшення розміру позовних вимог місцевий господарський суд мотивував тим, що у заяві не ставиться питання про звернення стягнення на майно, як це було заявлено у позовній заяві, а також неправильно визначено розмір вимог у гривні, зокрема, відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день розрахунку, а не на день подання позову.
Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Отже, у разі подання до господарського суду позову про стягнення іноземної валюти позивачем неправильно визначено еквівалент в національній валюті України (гривнях), то ціну позову визначає суд і правові підстави для повернення такої заяви позивача відсутні.
При цьому, суд касаційної інстанції, зауважує, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині вказується законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення. В порушення вказаних норм суд у мотивувальній частині рішення не зазначив норми законодавства, які встановлюють, що виконання зобов'язань, виражене в іноземній валюті, здійснюється в гривнях виключно за офіційним курсом іноземної валюти на день подання позову.
Висновки суду про неможливість прийняття заяви з тих мотивів, що у поданій заяві позивач просить про солідарне стягнення заборгованості із відповідачів, а згідно позовної заяви - солідарне стягнення шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, суперечать матеріалам справи, оскільки у позовній заяві позивач просив як стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в сумі 1137980,79 грн, так і звернути стягнення на нерухоме майно у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути, а також суперечать ст. 22 ГПК України, яка встановлює право позивача до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет позову шляхом подання письмової заяви.
З урахуванням викладеного, постановлені у справі судові рішення в частині розгляду первісного позову ПАТ "Універсал Банк" до ФОП ОСОБА_5 не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.
Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення кредитної заборгованості з ФОП ОСОБА_7 та в частині розгляду зустрічних позовів не оскаржується в касаційному порядку жодною із сторін, а тому судом касаційної інстанції не перевіряються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" задовольнити частково.
Скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.01.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року у справі № 3/24/5022-309/2012(12/92-1651) в частині розгляду первісного позову Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5.
Справу № 3/24/5022-309/2012(12/92-1651) в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
Головуючий суддя Могил С.К.
Суддя Вовк І.В.
СуддяКондратова І.Д.