25 вересня 2013 року Справа № 906/504/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Козир Т.П.
суддівГольцової Л.А. (доповідач), Іванової Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області
на рішення та на постановуГосподарського суду Житомирської області від 20.05.2013 Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2013
у справі№ 906/504/13
господарського судуЖитомирської області
за позовомЖитомирського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави
до1. Житомирської районної державної адміністрації; 2. Відкритого акціонерного товариства "Житомирський комбінат силікатних виробів"
провизнання незаконним розпорядження голови райдержадміністрації від 05.03.2007 № 206 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23.04.2007
за участю представників сторін:
відповідача 1: повідомлений, але не з'явився;
відповідача 2: Дем'янчук І.М., дов. від 11.01.2013;
прокурора: Козакова І.М., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №018008 від 01.07.2013;
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.05.2013 у справі №906/504/13 (суддя Тимошенко О.М.) відмовлено в задоволенні позову.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Демидюк О.О., судді - Бригинець Л.М., Огороднік К.М.) рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2013 у справі №906/504/13 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідач-2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому проти її доводів заперечує, просить судові рішення у даній справі залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача-1 не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.
Розпорядженням Житомирської районної адміністрації від 19.05.2006 №396 відповідачу-2 надано дозвіл на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду попередньою площею 4,8 га в натурі (на місцевості) на території Туровецької сільської ради та складенню договору оренди землі, з метою передачі її в оренду відповідачу-2 для рибогосподарських потреб.
На виконання зазначеного розпорядження другим відповідачем замовлена у ДП "Центр державного земельного кадастру" Житомирської районної філії Держкомзема України технічна документація із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання кадастрового плану з наданням у оренду земельної ділянки ВАТ "Житомирський комбінат силікатних виробів" площею 6,9030 га для рибогосподарських потреб із земель Туровецької сільської ради Житомирського району.
05.03.2007 Житомирською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №206 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж та передачі в оренду земельної ділянки водного фонду площею 6,9030 га ВАТ "Житомирський комбінат силікатних виробів" для рибогосподарських потреб на території Туровецької сільської ради".
На виконання зазначеного розпорядження, між Житомирською районною державною адміністрацією та ВАТ "Житомирський комбінат силікатних виробів" укладено договір оренди від 23.04.2007 земельної ділянки водного фонду площею 6,9030 га, яка розташована на території Туровецької сільської ради Житомирського району житомирської області.
Предметом позовних вимог, як вірно визначено судами попередніх інстанцій, є визнання недійсним розпорядження від 05.03.2007 №206 Житомирської районної державної адміністрації, оскільки, на думку прокурора, прийняте з порушенням ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України та визнання недійсним договору оренди землі від 23.04.2007 з підстав його невідповідності ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Здійснюючи розгляд справи, місцевий господарський суд, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанцій, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. Суди виходили з положень ст.ст. 59, 122, 123, 124, п. 12 Перехідних положень ЗК України, ст.ст.15, 16 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 25, 50, 55 Закону України "Про землеустрій" та зазначили, що спірне розпорядження прийнято відповідно до чинного на той час земельного законодавства, а договір оренди не суперечить вимогам ст.ст. 205, 213 ЦК України.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).
Зі змісту ст. 124 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
Пунктом 12 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України у вищезазначеній редакції передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до п.2 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 №02-5/35 підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судами досліджено та встановлено, що вказана вище земельна ділянка передана в оренду без зміни цільового призначення та не із земель запасу під забудову, а тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню ч. 3 ст.124 та ст.ст.118, 123 ЗК України, тобто на час прийняття розпорядження від 05.03.2007 №206 законодавством не було передбачено надання в оренду зазначеної земельної ділянки на підставі проекту відведення земельної ділянки.
За наведених обставин, суди дійшли мотивованого висновку про відповідність спірного розпорядження нормам законодавства, дійсного на час його прийняття.
При цьому, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили посилання прокурора на ст. 122, 123 ЗК України, оскільки ці статті (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження) регулювали особливості надання земельних ділянок у постійне, а не орендне користування.
Також, надавши оцінку всім матеріалам справи в їх сукупності, суди попередніх інстанцій встановили, що на час прийняття спірного рішення, відповідачем-2 виготовлено технічну документацію, що свідчить про визначення в натурі на місцевості меж наданої в оренду за спірним договором.
Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).
Зважаючи на те, що спірне розпорядження від 05.03.2007 з підстав, наведених у позовній заяві не підлягає визнанню незаконним, тому договір оренди від 23.04.2007, укладений на виконання цього розпорядження визнанню недійсним також не підлягає, про що вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій.
До того ж, судами не встановлено, що вказаний вище договір оренди суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.
Матеріали справи свідчать про те, що як місцевим, так і апеляційним господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 1115, 1117 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Твердження прокурора про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при прийнятті судових рішень у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 та рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2013 у справі №906/504/13 - без змін.
Головуючий суддя Т.П. КОЗИР
Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА
Л.Б. ІВАНОВА