24 вересня 2013 року Справа № 904/1394/13-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Малетича М.М.,
суддів: Круглікової К.С. (доповідач),
Мамонтової О.М.
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна
акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2013
у справі №904/1394/13-г Господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна
акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз"
про стягнення 2 954 709,48 грн.
за участю представників сторін
позивача: Пац В.О.,
відповідача: Грендач Т.В.,
Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" про стягнення з останнього 3% річних у розмірі 383 690,10 грн., інфляційних втрат у сумі 608 822,51 грн. та пені, яка складає 1 962 196,87 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2013р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року у справі №904/1394/13-г, позовні вимоги позивача задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 608 281грн.15коп. втрат від інфляції та 383 536грн.49 коп. річних, в іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2013р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2013р. скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення на користь позивача пені у розмірі 1 962 196,87 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги в повному обсязі. В іншій частині рішення та постанову залишити без змін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.01.2011р. Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавцем) та ВАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпрогаз" (покупцем) укладено договір №14/96/11 та 31.01.2012р. додаткова угода до нього №10, на підставі яких продавець зобов"язався передати у власність покупцю у січні-лютому 2012 року імпортований природний газ на умовах даного договору.
Згідно з п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом стопроцентної оплати вартості обсягів газу в термін до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки.
Пунктом 7.2 договору сторонами встановлена відповідальність покупця за невиконання п.6.1 договору у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу.
Відповідно до п.7.7 договору неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.
На виконання умов договору, позивач протягом січня-лютого 2012 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 212 302 616грн.32коп.
Відповідач, порушивши умови договору, оплату за отриманий газ здійснив несвоєчасно.
У зв"язку з такою несвоєчасною оплатою вартості природного газу позивачем нарахована пеня в сумі 1 962 196грн.87коп., втрати від інфляції в сумі 608 822грн.51коп. та три процента річних в сумі 383 690грн.10коп., які він просив суд стягнути на його користь.
Відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 1 962 196,87 грн., місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, вказав на те, що позивачем сума пені нарахована поза межами строку, встановленого договором для такого нарахування, тобто за шість місяців, які передували зверненню з позовом. При цьому, місцевий суд здійснив перерахування сум річних та інфляційних, стягнувши на користь позивача 608 281грн.15коп. втрат від інфляції та 383 536грн.49 коп. річних.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Згідно ст. 43 Господарського кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як вже зазначалося вище, позивач свої зобов'язання за укладеним договором виконав повністю, поставивши відповідачеві протягом січня-лютого 2012 року природний газ на загальну суму 212 302 616грн.32коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.
Відповідач в свою чергу розрахувався з позивачем несвоєчасно, лише 25.04.2012р. заборгованість повністю була погашена відповідачем.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з ст.611 названого Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.2 ст.625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вищенаведеної статті позивачем було нараховані річні та інфляційні.
Здійснивши свій перерахунок, місцевий суд задовольнив в цій частині позовні вимоги частково, стягнувши на користь позивача річні в сумі 383 536,49 грн. та інфляційні у розмірі 608 281,15 грн., з чим колегія суддів погоджується.
Що стосується решти позовних вимог, а саме стягнення пені в розмірі 1 962 196,87 грн., яка нарахована позивачем за період з 14.02 по 28.04.2012р., колегія суддів вважає вказати наступне.
Частиною 6 ст.232 цього Кодексу передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як свідчать матеріли справи, в пунктах 7.2,7.7 договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1 договору, покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.
При цьому суди встановили, що з урахуванням умов договору, а саме п.7.2 та 7.7 позивач повинен був нарахувати пеню за шість місяців, що передували зверненню його до суду, тобто за період з 18.08.2012р. по 18.02.2012р., але позивачем було нарахована пеня за період з 14.02.2012р. по 28.04.2012р., тобто поза межами строку, встановленого договором.
При цьому слід зазначити, що п.7.7 договору щодо порядку обчислення неустойки не визнано недійсним.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення на користь позивача розміру пені.
Таким чином, попередні судові інстанції надали належну оцінку вказаним доказам, а відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року у справі № 904/1394/13-г - без змін.
ГоловуючийМ. Малетич
Судді:К. Круглікова
О. Мамонтова