18 вересня 2013 року К/800/25458/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.,
Олендера І.Я., Рецебуринського Ю.Й. ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року по справі № 429/4089/12
за позовом ОСОБА_4
до Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та
Павлоградському районі Дніпропетровської області (далі - Управління),
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
в м. Павлограді Дніпропетровської області (Відділення ВД ФСС НВПЗУ в м. Павлограді)
про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаною позовною заявою, в якій просила:
визнати неправомірною відмову Управління в праві вибору пенсійного забезпечення належного, як матері інваліда з дитинства за батька дитини ОСОБА_5;
зобов'язати Управління вчинити дії щодо призначення та перерахунку призначеної пенсії у зв'язку з втратою годувальника із урахуванням перебування на утриманні у ОСОБА_5 його дружини ОСОБА_4 у зв'язку з доглядом за дитиною померлого годувальника з дня смерті годувальника, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_3 по 12 грудня 2011 року, а з 12 грудня 2011 року призначити пенсію у зв'язку з втратою годувальника - безстроково;
зобов'язати Управління призначити та виплатити допомогу в розмірі прожиткового мінімуму, що встановлений для осіб, що втратили працездатність з дня призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 7 Закону України від 2 вересня 2008 року № 345-VІ «Про підвищення престижності шахтарської праці» (далі - Закон № 345-VІ);
визнати неправомірною бездіяльність Відділення ВД ФСС НВПЗУ в м. Павлограді щодо неповного відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві;
зобов'язати Відділення ВД ФСС НВПЗУ в м. Павлограді вчинити дії щодо відшкодування своєчасно не призначених і не виплачених страхових виплат у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві дружині померлого ОСОБА_4 у зв'язку з доглядом за дитиною померлого годувальника, яка перебувала на повному утриманні померлого годувальника та втратила основне джерело для існування після його смерті з ІНФОРМАЦІЯ_3 по 12 грудня 2011 року та з 12 грудня 2011 року: щомісячні страхові виплати особі, що має на них право в разі смерті потерпілого - безстроково, одноразову допомогу в розмірі однорічного заробітку потерпілого особі, що перебувала на утриманні потерпілого;
зобов'язати Відділення ВД ФСС НВПЗУ в м. Павлограді компенсувати Управлінню суму коштів призначених, нарахованих та виплачених останнім пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві;
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково.
Визнано неправомірною відмову Управління в призначенні ОСОБА_4 з 12 грудня 2011 року пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Зобов'язано Управління з 12 грудня 2011 року призначити ОСОБА_4 пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) з урахуванням положень пункту 3 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Управління призначити та виплатити ОСОБА_4 з 12 грудня 2011 року допомогу в розмірі прожиткового мінімуму, що встановлений для осіб, що втратили працездатність з дня призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 7 Закону № 345-VІ.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Управління подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 була дружиною ОСОБА_5
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в результаті нещасного випадку, який стався 1 березня 2010 року у виробничому структурному підрозділі «Шахта Благодатна», що підтверджується Актом № 6 від 19 квітня 2010 року про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (а.с.22-23) та лікарським свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 20 березня 2010 року (а.с.12).
На утриманні ОСОБА_5 до його смерті знаходились син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалід першої групи з дитинства, який потребував постійного стороннього догляду з народження та дружина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв'язку з доглядом за хворим сином.
Цей факт встановлено рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2012 року (а.с.24-25).
У листопаді 2011 року ОСОБА_4 звернулась до Управління із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
6 лютого 2012 року ОСОБА_4 повторно звернулась до Управління із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії, посилаючись на те, що статтею 36 Закону № 1058-ІV передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на момент смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Згідно наданих документів, повідомлено про право ОСОБА_4 звернутись за призначенням пенсії відповідно до пункту 3 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, як матері інваліда з дитинства (а.с.30-31).
Відповідно частини 1 статті 36 Закону № 1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб зазначених у частині статті 32 цього Закону, незалежно від тривалості страхового стажу.
Непрацездатними членами сім'ї, в тому числі, є чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (п.2 ч.2 ст.36); чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років (п.3 ч.2 ст.36).
Частиною 3 статті 36 Закону № 1058-ІV встановлено, що до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони, зокрема, були на повному утриманні померлого годувальника.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
При цьому, відповідно до пункту 3 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4, мати інваліда з дитинства ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 має право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу.
ОСОБА_4 з 6 червня 1985 року по 6 березня 2002 року перебувала на обліку та отримувала державну соціальну допомогу по догляду за інвалідом з дитинства, що підтверджується довідками управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради (а.с.42).
За даними персоніфікованого обліку, стаж позивача станом на 31 грудня 2011 року складає 29 років 7 місяців 15 днів. Стаж з 1 січня 2004 року за даними персоніфікованого обліку - 7 років 6 місяців 15 днів, що підтверджується відповіддю Управління від 1 березня 2013 року №Г/79.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 14 частини 1 статті 11 вказаного Закону передбачено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.
Згідно зі статтею 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, перебуваючи на утриманні свого чоловіка, не працюючи з 1993 року та отримуючи державну соціальну допомогу по догляду за інвалідом з дитинства, позивач підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, тобто була застрахованою особою, а відтак, її страховий стаж (з урахуванням трудового стажу) станом на 12 грудня 2011 року (день досягнення позивачем 50 років) становив більше 15 років.
Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Управління вчинити дії щодо призначення та перерахунку призначеної пенсії у зв'язку з втратою годувальника є обґрунтованими.
Частиною 1 статті 7 Закону № 345-VІ передбачено, що членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, до пенсії у зв'язку із втратою годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї встановлюється доплата в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, за рахунок коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку встановлення членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 24 вересня 2008 року № 862 право на встановлення доплати до пенсії мають члени сімей (зазначені у частині третій статті 6 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці») шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, яким призначено пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
Тобто, обов'язковою умовою для отримання позивачем доплати до пенсії, відповідно до статті 7 Закону № 345-VІ є безпосередньо призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства та встановивши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо зобов'язання Управління призначити та виплатити ОСОБА_4 з 12 грудня 2011 року, тобто з дня призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника допомогу в розмірі прожиткового мінімуму, що встановлений для осіб, що втратили працездатність з дня призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 7 Закону № 345-VІ.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій, а тому у відповідності до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області відхилити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ємельянова В.І.
Судді Олендер І.Я.
Рецебуринський Ю.Й.