"11" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/27780/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Вербицької О.В.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова
Львівської області Державної податкової служби
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.06.2011
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012
у справі № 2а-4492/11/1370 (51312/11/9104)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Скриня плюс»
до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.06.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Скриня плюс» (надалі - позивач, ТОВ «Скриня плюс») до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Франківському районі м. Львова) про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2011 № 0000672320 про донарахування податку на прибуток у сумі 1 527 543,50 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 381 885,87 грн.; № 0000682320 про донарахування податку на додану вартість у розмірі 450 700,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 112 675,00 грн.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладених між позивачем та його контрагентами договорів засвідчується належно оформленими первинними документами, що підтверджує правильність включення понесених позивачем витрат до складу валових витрат та збільшення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, актом від 16.03.2011 № 302/23-2/36545108 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Скриня Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 18.09.2009 по 30.09.2010 було встановлено порушення пп. 1.22.1 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп.5.2.1, пп. 5.3.9, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 1 527 543,50 грн.; п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 450 700,00 грн. Завищення позивачем валових витрат встановлено на підставі віднесення до складу валових витрат вартості виконаних робіт ТОВ «Віктор і Ко», ТОВ «Іртас», ТОВ «Вілмат Електрик» за період з 18.09.2009 по 30.09.2010 на загальну суму 707 790,00 грн.; завищення позивачем валових витрат у сумі 712 016,00 грн. встановлено по операціях з придбання консультаційно-інформаційних послуг, маркетингових та юридичних послуг, не підтверджених первинними документами та не пов'язаних з використанням їх у господарській діяльності; завищення суми амортизаційних відрахувань у розмірі 1 022 662,00 грн. встановлено на підставі нарахування амортизації на вартість основних засобів, по яких не понесено витрат у зв'язку із придбанням.
В акті перевірки відповідач також вказав на допущені позивачем порушення п.1.7 ст.1, пп.7.2.1, пп.7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим ТОВ «Скриня Плюс» за період з 18.09.2009 по 30.09.2010 завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 266 596,00 грн. за рахунок віднесення до його складу сум податку на додану вартість з придбання робіт (послуг), не підтверджених первинними документами та не використаних в господарській діяльності.
Проведеною перевіркою встановлено також заниження задекларованих ТОВ «Скриня Плюс» показників у рядку 01.6 «інші доходи, крім визначених у 01.1-1.5» декларацій з податку на прибуток, всього в сумі 1 566 759,00 грн., внаслідок порушення підприємством пп. 1.22.1 п. 1.22, п.1.25 ст.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині невключення до складу валових доходів суми безнадійної заборгованості у розмірі 714 189,00 грн. та безповоротної фінансової допомоги в розмірі 852 570,00 грн.
Такий висновок було зроблено у зв'язку із тим, що у позивача обліковується кредиторська заборгованість перед іншими суб'єктами. Зокрема, перед ТОВ «Віктор Ко» - на суму 70 160,00 грн., ПП «Вілмат Електрик» - на суму 714 189,00 грн., ТОВ «Іртас» - на суму 434 500,00 грн., ТОВ «Універсалбуд» - на суму 327 790,00 грн., ТОВ «Львівкомфортгруп-К» - на суму 20 120,00 грн.
На підставі вказаного акта було винесено спірні податкові повідомлення-рішення від 29.03.2011 № 0000672320 та № 0000682320.
Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно абзацу четвертого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцями товару (робіт, послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцям у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.
Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума податкового кредиту з податку на додану вартість та валові витрати сформовано позивачем за наслідками здійснення господарських операцій з вищевказаними суб'єктами господарської діяльності. Товарність господарських операцій, їх фактичне виконання підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), актами приймання виконаних будівельних робіт, пояснювальною запискою із розробленими планами реконструкції торгового центру, технологічним рішенням, дослідженням ринку банківського кредитування підприємств, викладеним на 102 аркушах. Часткова сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні товарів (робіт, послуг) господарюючим суб'єктам (ПП «Інтех-сервіс», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Універсалбуд», ТОВ «Атрія», ТОВ «Іртас») та законність віднесення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджено наявними в матеріалах справи документами (попередніми банківськими виписками, податковими накладними).
Відсутність за юридичною адресою, порушення кримінальної справи щодо засновників контрагентів, закриття банківських рахунків контрагентів після проведених операцій, неможливість підтвердити відображення ними сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.
Вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат. Відтак, вищенаведеним спростовується позиція відповідача, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту та реалізацію права на бюджетне відшкодування.
Крім того, суди попередніх інстанцій доречно спростували посилання відповідача на необхідність формування складу валових доходів позивача за рахунок сум безнадійної заборгованості, з огляду на наступне.
Відповідно до п.1.25 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безнадійна заборгованість - це заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак, а саме заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості.
Згідно п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 вищевказаного Закону безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора.
Положеннями пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але невиключно, у вигляді, зокрема, сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям, сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього закону.
Договорами підряду з ТОВ «Іртас» від 04.02.2010, № 04/02 від 04.02.2010 передбачено обов'язок замовника оплатити вартість виконаних робіт протягом двох років з дати підписання актів виконаних робіт. З матеріалів справи вбачається, що такі акти виконаних робіт були підписані сторонами у лютому 2010 року, а відтак строк оплати на дату перевірки не настав. Аналогічний строк оплати встановлено договором підряду від 03.01.2010 з ПП «Вілмат-Електрик» при тому, що акти виконаних робіт були підписані сторонами у січні 2010 року, а також в договорі від 02.12.2009, укладеному з ПП «Універсалбуд», акт здачі-прийняття робіт з яким було підписано у грудні 2009 року.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відтак, проаналізувавши вищенаведене, слід погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що заборгованість за вказаними договорами не має ознак безнадійної, що свідчить про безпідставність вимог про необхідність внесення її до складу валового доходу.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 у справі № 2а-4492/11/1370 (51312/11/9104) залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв
Судді(підпис) О.В. Вербицька
(підпис) Т.М. Шипуліна