"19" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/81877/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Олексієнка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Путильського районного центру зайнятості до ОСОБА_3 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Путильського районного центру зайнятості на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року, -
У червні 2009 року Путильський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача суму незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 7494, 61 грн.
Постановою Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 липня 2011 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача суму незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 7494,61 грн.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року було скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача суму незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 639,36 грн.
Позовні вимоги Путильського районного центру зайнятості в частині стягнення суми незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 6855,25 грн. виплачених за період з 30 червня 2005 року по 28 червня 2006 року та з 27 липня 2007 року по 25 червня 2008 року залишено без розгляду.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, Путильський районний центр зайнятості звернулася з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є системою прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно з пунктом 1.2 Порядку надання допомоги по безробіттю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики від 20 листопада 2000 року №307, допомога по безробіттю надається застрахованим і незастрахованим особам, визнаним в установленому порядку безробітними.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» ( у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі заяв ОСОБА_3 від 30 червня 2005 року та 27 липня 2007 року, наказами директора Путильського районного центру зайнятості від 28 червня 2006 року та 24 вересня 2008 року відповідачу надано статус безробітного і відповідно до пунктів 1,3,4 статті 22, пункту 1 статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пункту 2.1 «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності» розпочато виплату допомоги по безробіттю. В заявах про надання статусу безробітного відповідач вказав, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається та пенсію не отримує.
За період перебування на обліку у центрі зайнятості з 30 червня 2005 року по 28 червня 2006 року та з 27 липня 2007 року по 18 вересня 2008 року, відповідачем було одержано допомогу з безробіття у сумі 7494,61 грн.
Відповідно до частини 3 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця
За результатами перевірки бази даних встановлено, що згідно Довідки державного реєстратора Путильської районної Державної адміністрації від 22 січня 2009 року ОСОБА_3, з 04 квітня 2001 року був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, а 05 грудня 2008 року підприємницька діяльність припинена.
Відповідно до частини 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Частиною 3 вище зазначеної статті встановлено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Путильським районним центром зайнятості на адресу ОСОБА_3 було надіслано претензію № 04 від 28 січня 2009 року про відшкодування у добровільному порядку незаконно отриману допомогу з безробіття за період з 30 червня 2005 року по 28 червня 2006 року та з 27 липня 2007 року по 18 вересня 2008 року у сумі 7494,61 грн. Однак кошти повернути в добровільному порядку ОСОБА_3 відмовляється.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що оскільки, стаючи на облік в центрі зайнятості й отримуючи статус безробітного, ОСОБА_3 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності й така реєстрація не була скасована чи припинена, то отримані ним суми допомоги по безробіттю підлягають стягненню на користь позивача за весь період виплати такої допомоги.
Однак, скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи позовні вимоги позивача за період з 30 червня 2005 року по 28 червня 2006 року та з 27 липня 2007 року по 25 червня 2008 року - без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем було пропущено річний строк звернення до суду, встановлений статтею 99 КАС України
За приписами статті 99 КАС України (в редакції, яка була чинною на момент звернення позивача до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, лише після отримання Довідки державного реєстратора Путильської районної Державної адміністрації від 22 січня 2009 року, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду та помилково залишив позовні вимоги у цій частині без розгляду.
Згідно статті 159 Кодексу адміністративного суду України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного суду України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, про необхідність скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Путильського районного центру зайнятості задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року скасувати.
Постанову Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 липня 2011 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: