Справа: № 810/3099/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
10 вересня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Зубрицькому Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУК АВІА ОЙЛ» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 у справі за його адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 28.05.2013 № 0006211600, № 0006221600, № 0006231600.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Посадовими особами Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС у період з 24.04.2013 по 30.04.2013 на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 23.04.2013 № 135 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЛУК АВІА ОЙЛ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Векта-Плюс» за період з 01.01.2010 по 30.09.2012.
За результатами перевірки складено акт від 15.05.2013 № 21/16-018/31477919, яким встановлено порушення ТОВ «ЛУК АВІА ОЙЛ» вимог пункту 3.1 статті 3, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 277 596, 25 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 222077,00 грн.
28.05.2013 на підставі висновків акту перевірки № 21/16-018/31477919 Бориспільською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0006211600, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «ЛУК АВІА ОЙЛ» з податку на прибуток підприємств на 346 995, 00 грн., в тому числі 277 596, 00 грн. за основним платежем та 69 399, 00 грн. за штрафними санкціями (а.с.24);
- № 0006221600, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 277 596,25 грн., в тому числі 222 077,00 грн. за основним платежем та 55 519, 25 грн. за штрафними санкціями (а.с.25);
- № 0006231600, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 222 077, 00 грн., в тому числі за основним платежем на 222 077, 00 грн. (а.с.26).
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем грошових зобов'язань.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ «Векта-Плюс» не відповідають дійсності, реальність операцій спростовується належними первинними документами.
Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2010 між ТОВ «ЛУК АВІА ОЙЛ» та ТОВ «Векта-Плюс» укладено договір про виконання юридичних робіт № 18/10 (а.с.27-30).
Відповідно до умов вказаного договору, виконавець (ТОВ «Векта-Плюс») зобов'язується надати (виконати) такі юридичні послуги (роботи): складання та подання процесуальних документів по судовим справам, юридичний аналіз процесуальної позиції замовника (ТОВ «ЛУК АВІА ОЙЛ»), письмові та усні консультації з правових питань, представництво інтересів замовника у судах (адміністративних судах всіх інстанцій та господарських судах всіх інстанцій), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити роботи та послуги виконавця.
На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором про виконання юридичних робіт від 18.10.2010 виписано: рахунок - фактуру № 34 від 28.10.2010 на загальну суму 1332462,00 грн., в тому числі ПДВ - 222077,00 грн. (а.с.36), податкову накладну від 28.10.2010 № 10128 (а.с.37), акт прийому-передачі послуг до договору про виконання юридичних робіт від 24.12.2010 (а.с.38).
Враховуючи те, що проведена перевірка ТОВ «ЛУК АВІА ОЙЛ» стосувалась питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період саме з 01.01.2010 по 30.09.2012, то застосуванню підлягають як Закон України «Про податок на додану вартість», так і Податковий кодекс України.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.
Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).
Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Зі змісту зазначених приписів чинного законодавства вбачається, що для підтвердження правомірності включення витрат на виконання робіт до складу податкового кредиту підприємством має бути складено первинний бухгалтерський документ, який повинен містити необхідні відомості, у тому числі про зміст господарської операції та її обсяги.
У випадку виконання робіт по наданню юридичних послуг, у первинному документі має бути конкретизовано, які саме роботи були виконані (зміст та обсяг господарської операції) із зазначенням їх вартості (вартісний вираз), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції).
У наданому позивачем акті прийому-передачі послуг до договору про виконання юридичних робіт від 24.12.2010 вказано лише загальне найменування робіт «Вивчення матеріалів господарської справи № 14/259-32/295 за позовом ТОВ «ЛУК АВІА ОЙЛ» до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним пункту 6 та 11 Рішення № 147-р від 28.04.2009, здійснення правового аналізу судової практики Вищого господарського суду України у справах щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України, юридичний аналіз процесуальної позиції у господарській справі № 14/259-32/295) та їх вартість і не вказано обсягу робіт які були виконані (деталізації по 6 пунктам акту), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції), кількості працівників, які виконували роботи.
Доказів на підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором з ТОВ «Векта-Плюс» та використання його в господарській діяльності підприємства позивачем не надано.
Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду на наступне.
Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Векта-Плюс» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності цими підприємствами, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Векта-Плюс» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Векта-Плюс» не потребує доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнавались недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.
Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Дослідивши додані до позовної заяви документи, суд встановив, що директором ТОВ «Векта-Плюс» (контрагента ТОВ «ЛУК ОЙЛ АВІА») є ОСОБА_2.
Саме від ОСОБА_2 підписано договір, податкова накладна, акт прийому-передачі послуг.
Разом з тим, вироком Шевченківського районного суду міста Києва по справі № 2610/15392/2012 встановлено, що ОСОБА_2 умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що його дії призведуть до створення суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, вчинив фіктивне підприємництво.
Так, в жовтні 2010 року невстановлені слідством особи запропонували ОСОБА_2 з метою прикриття незаконної діяльності за грошову винагороду створити юридичну особу шляхом реєстрації на його ім'я в органах державної влади суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Векта-Плюс».
В свою чергу, ОСОБА_2, усвідомлюючи мету створення суб'єкта підприємницької діяльності для прикриття незаконної діяльності, не маючи наміру здійснювати будь-яку діяльність підприємства, зокрема пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, погодився на вказану пропозицію. Тоді ж ОСОБА_2 надав невстановленій досудовим слідством особі необхідні для створення суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності документи.
Відповідно до постанови Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.
Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що виписані контрагентом позивача податкові накладні, які стали підставою для формування ТОВ «ЛУК ОЙЛ АВІА» податкового кредиту, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУК АВІА ОЙЛ» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст ухвали виготовлений 16.09.2013.
.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.