79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"19" вересня 2013 р. Справа № 914/1699/13
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Кордюк Г.Т.
суддів Данко Л.С.
Давид Л.Л.
розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ "Автотрейд-Київ" від 09.08.2013 року
на рішення господарського суду Львівської області від 29.07.2013 року
у справі № 914/1699/13
за позовом: ПАТ "Ідея Банк", м. Львів
до відповідача-1: ТзОВ "Автотрейд-Київ", м. Київ
до відповідача-2: ТзОВ "Автотрейд", м. Луганськ
до відповідача-3: ТзОВ "Фінансова компанія "Гарант Плюс", м. Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Ніколаєва Вячеслава Сергійовича, м. Луганськ
про: стягнення солідарного боргу
за участю представників:
від позивача: Дідик А.В. - представник
від відповідачів - 1: Ковальова Г.О. - представник
від відповідачів - 2, 3: не з'явилися
від третьої особи: не з'явився
Права та обов'язки сторін, третьої особи, передбачені ст.ст. 20, 22, 27 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року змінено склад колегії, замість судді Гриців В.М., в склад колегії введено суддю Давид Л.Л..
Рішенням господарського суду Львівської області від 29.07.2013 року у справі № 914/1699/13 (суддя Матвіїв Р.І.) задоволено частково позов ПАТ "Ідея Банк" та у рахунок часткового погашення заборгованості по кредитному договору № 977 від 13.04.2012 року в розмірі 2 973 507,30 грн., з яких 2 870 898,48 грн. - заборгованості по кредиту, 62 308,37 грн. - заборгованості по процентах, 40 132,85 грн. - пеня по кредиту, 167,60 грн. - пеня по процентах: стягнуто на предмет застави по договору застави товарів в обороті № 1/04/12/977 від 13.04.2012р. шляхом передання у власність ПАТ "Ідея Банк" транспортних засобів ТзОВ "Автотрейд-Київ" в кількості 4 одиниці загальною вартістю 440 871,25 грн.; стягнуто на предмет застави по договору застави товарів в обороті №3/04/12/977 від 13.04.2012р. шляхом передання у власність ПАТ "Ідея Банк" запасні частини ТзОВ "Автотрейд-Київ" на складі в асортименті в кількості 768 номенклатурних одиниць загальною вартістю 325 300,00 грн.; стягнуто на предмет застави по договору застави товарів в обороті №2/04/12/977 від 13.04.2012р. шляхом передання у власність ПАТ "Ідея Банк" транспортних засобів ТзОВ "Автотрейд" в кількості 16 одиниці загальною вартістю 1 484 086,12 грн.; звернуто стягнення на предмет застави по договору застави товарів в обороті №2/04/12/977 від 13.04.2012р. шляхом реалізації на публічних торгах транспортних засобів ТзОВ "Автотрейд" в кількості 12 одиниць, встановивши початкову ціну, відповідно до умов договору застави товарів в обороті №2/04/12/977 від 13.04.2012р.; стягнуто з ТзОВ "Автотрейд-Київ" на користь ПАТ "Ідея Банк" 59 138,83 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. Стягнуто з ТзОВ "Фінансова компанія "Гарант Плюс" на користь ПАТ "Ідея Банк" в рахунок виконання солідарного грошового зобов'язання заборгованість за кредитним договором №977 від 13.04.2012р в розмірі 100 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем-1 своїх договірних зобов'язань по кредитному договору перед позивачем щодо своєчасного повернення кредитних траншів, у зв'язку з чим у останнього виникла грошова вимога до відповідача-1 на загальну суму 2 973 507,30 грн., є підставою, визначеною пунктами 1.6 та 1.8 договорів застави товарів в обороті № 1/04/12/977 від 13.04.2012р., № 2/04/12/977 від 13.04.2012 року та № 3/04/12/977 від 13.04.2012 року, а також п. 1.3, п. 1.6.1 та п. 1.6 договору застави № 01/04/12/977 від 13.04.2012 року, для звернення стягнення на заставне майно відповідача-1 та відповідача-2 в рахунок задоволення вказаної грошової вимоги.
Також, місцевий господарський суд у рішенні зазначив, що вимога позивача про звернення стягнення на предмет застави по договору застави товарів в обороті № 2/04/12/977 від 13.04.2012 року в кількості 12 одиниць транспортних засобів, згідно переліку, заставною вартістю 828 090,00 грн., оціночною вартістю 759 784,67 грн., а також на заставного майна - обладнання загальною вартістю 206 741,18 грн. в кількості 73 номенклатурних одиниці, шляхом реалізації на публічних торгах, підлягає до задоволення лише в частині звернення на предмет застави по договору застави товарів в обороті № 2/04/12/977 від 13.04.2012 року в кількості 12 одиниць транспортних засобів, згідно переліку, шляхом реалізації на публічних торгах початковою ціною, визначеною в згаданому договорі, оскільки позивачем не доведено, належними та допустимими доказами не підтверджено, що обладнання, загальною вартістю 206 741,18 грн. не є предметом застави по договору застави № 01/04/12/977 від 13.04.2013р., ні предметом будь-якого іншого договору застави, укладеного на забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 977, по якому виник борг.
Крім цього, приймаючи рішення в частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідача-3 в рахунок виконання солідарного грошового зобов'язання заборгованість за кредитним договором № 977 від 13.04.2012 року в розмірі 100 000,00 грн., місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, оскільки із дійсних обставин справи судом встановлено, що відповідач-3 на підставі договору поруки від 12.04.2013 року № 1 разом з відповідачем-1 є солідарними боржникам перед позивачем за виконання всіх зобов'язань по кредитному договору № 977 від 13.04.2012 року, обмежений розміром у 100 000,00 грн., в тому числі суми кредиту, процентів, комісій, пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань тощо, визначених кредитним договором.
Окрім цього, місцевий господарський суд відмовляючи в частині позовної вимоги про звернення стягнення на заставне майно відповідача-2 оціночною вартістю 440 871,17 грн. шляхом передання його у власність позивачу в рахунок часткового погашення заборгованості по кредитному договору, прийшов до висновку, що позивачем у представленому до заяви переліку не зазначено заставного майна відповідача-2 з ідентифікуючими ознаками на таку суму.
Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ "Автотрейд-Київ" подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог щодо: звернення стягнення на предмет застави по договору застави товарів в обороті № 1/04/12/977 від 13.04.2012 року шляхом передання у власність ПАТ "Ідея Банк" транспортних засобів ТзОВ "Автотрейд-Київ" в кількості 4 одиниці загальною вартістю 440 871,25 грн.; звернення стягнення на предмет застави по договору застави товарів в обороті № 2/04/12/977 від 13.04.2012 року шляхом передання у власність ПАТ "Ідея Банк" транспортних засобів ТзОВ "Автотрейд" в кількості 16 одиниць загальною вартістю 1 484 086,12 грн.; звернення стягнення на предмет застави по договору застави на предмет застави по договору застави товарів в обороті № 2/04/12/977 від 13.04.2012 року шляхом реалізації на публічних торгах транспортних засоби ТзОВ "Автотрейд" в кількості 12 одиниць, встановивши початкову ціну, відповідно до умов договору застави товарів в обороті № 2/04/12/977 від 13.04.2012 року загальною вартістю 828 090,00 грн. та змінити рішення в частині звернення стягнення на предмет застави по договору застави товарів в обороті № 3/04/12/977 від 13.04.2012 року шляхом передання у власність ПАТ "Ідея Банк" запасні частини ТзОВ "Автотрейд-Київ" на складі в асортименті в кількості 768 номенклатурних одиниць загальною вартістю 325 300,00 грн., визначивши загальну вартість предмету застави відповідно до договору застави товарів в обороті № 3/04/12/977 від 13.04.2012 року в сумі 650 000,00грн.
Зокрема, в апеляційній скарзі, апелянт покликається на те, що місцевим господарським судом в порушення положень Закону України «Про заставу» здійснено передчасні висновки щодо можливості звернення стягнення на товари в обороті, які є предметом застави, оскільки виходячи з положень ч. 2 ст. 40 Закону України «Про заставу» застава товарів в обороті не передбачає передачі предмета застави у володіння заставодержателя. До того ж продані товари перестають бути предметом застави, а ті, які набуваються заставодавцем (товари того ж роду та якості або інші товари, види яких передбачені договором), навпаки, стають, заставним забезпеченням з моменту виникнення на них права власності. Таким чином, апелянт вважає, що як в законі, так і в договорах застави товарів в обороті від 13.04.2012 року не передбачена заборона реалізації транспортних засобів, які були предметом застави, відповідно відповідач-1 згідно з приписами ст. 42 Закону України «Про заставу», використав своє законне право та розпорядився предметами застави згідно зі своїми господарськими цілями і реалізував їх кінцевому споживачеві. Отже, на даний час зазначені в резолютивній частині судового рішення транспортні засоби, як предмети застави, не належать відповідачу-1, відповідачу-2 на праві власності, а тому й на них не може бути звернено стягнення в розумінні їх як предметів застави у якості товарів в обороті.
Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції взагалі не надав належної оцінки укладеному між позивачем та відповідачем договору застави від 02.04.2013 року, предметом якого є майнові права на частку в статутному капіталі відповідача-1 в розмірі 100% номінальною вартістю 1 000 000,00грн.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції в рішенні при визначенні суми вартості заставного майна приймає оціночну вартість згідно з висновком оцінювача ТзОВ «Профоцінка» від 04.07.2013р., який було зроблено позивачем вже під час розгляду даної справи. Враховуючи те, що оціночна вартість предметів застави є значно нижчою, скаржник вважає, що дане порушує права відповідачів, оскільки заставна вартість предметів застави була визначена при укладенні договорів застави.
Позивач у відзив на апеляційну скаргу № 122-05/69732 від 04.09.2013 року та представник в судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, позивач на спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що при заставі товарів в обороті або у переробці, заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави відповідно до правил ст. 42 Закону України «Про заставу», а саме у разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості. Зменшення вартості замінених товарів допускається тільки у випадках, коли це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості (ст. 43 вказаного закону). Таким чином, закон не забороняє заставодавцю відчужувати предмет застави товарів в обороті, однак з дотриманням певних умов - заміни застави іншими товарами такої ж або більшої вартості і не інакше. Однак, апелянт у встановленому законом та договором порядку не повідомляв позивача про факт відчуження предмету застави товарів в обороті третім особам, не ініціював питання про заміну цієї застави товаром тої ж самої або більшої вартості сторонами спору не досягнуто згоди щодо зменшення вартості замінених товарів.
Окрім цього, позивач зазначає, що відповідно до умов договорів застави товарів в обороті (п.1.1), заставодавець (відповідач-1) передав у заставу заставодержателю (позивачу) товари в обороті, а саме: автомобілі марки КІА, які знаходяться на складі та належать ТзОВ «Автотрейд- Київ» (предмет застави), шляхом передачі на відповідальне зберігання заставодеожателя вантажно-митних декларацій та/або актів приймання-передачі транспортних засобів, про що укладається відповідний акт, який є додатком до даного договору, а тому безпідставним та необґрунтованим є твердження апелянта про те, що заставне рухоме майно було передано треті особам, оскільки у зв'язку з перебуванням у позивача на відповідальному зберіганні вантажно-митних декларацій та/або актів приймання-передачі транспортних засобів, відповідач-1 та відповідач-2 не мали та не могли мати об'єктивної можливості відчужити обтяжені транспортні засоби у відповідності до вимог п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобі та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. № 1388.
Крім цього, позивач у відзиві вказує, що безпідставними є доводи апелянта, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки укладеному між позивачем та відповідачем-2 договору застави від 02.04.2013р., предметом якого є майнові права на частку в статутному капіталі відповідача-1 в розмірі 100 % номінальною вартістю 1 000 000,00 грн., у зв'язку з тим, що позивач не заявляв вимогу (на що мав безапеляційне право) про звернення стягнення по вказаному договору, тому положення останнього не входили в предмет, доказування у даному спорі.
Не погоджується позивач і з твердженнями апелянта про те, що за оскаржуваним рішенням суду першої інстанції звернено стягнення на заставне майно - запасні частини та передано їх у власність позивача не по заставній, а по оціночній вартості згідно висновку оцінювача ТзОВ «Профоцінка» від 04.07.2013р., що свідчить про односторонню зміну істотної умови договору, оскільки законодавством не врегульовано процедуру визначення вартості предмету застави при зверненні стягнення на предмет застави і передання його у власність кредитору в рахунок погашення заборгованості, не встановлено вимогу обов'язкового передання предмету застави у власність кредитора виключно по заставній вартості, погодженої сторонами у договорі, а також не встановлено заборони передавати таке майно у власність кредитора по оціночній вартості.
В судове засіданні відповідач-2, 3 та третя особа уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки не повідомили.
19.09.213 року через канцелярію суду від представника відповідача-1 надійшла заява про скасування забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рахунки ТзОВ «Автотрейд-Київ» та ТзОВ «Автотрейд», оскільки наклавши арешт на всі рахунки останніх, місцевий господарський суд фактично заблокував діяльність товариств.
Колегія суддів розглянувши дану заяву вважає, що у її задоволенні слід відмовити, оскільки п. 10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" передбачає, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, а тому господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення. Крім цього, з огляду на те, що сума солідарного боргу відповідача-1 та відповідача-2 перед позивачем по кредитному договору № 977, є значною, беручи до уваги те, що солідарними боржниками не вчиняються дії по погашенню вказаної заборгованості, колегія суддів вважає, що забезпечення позову вжиті ухвалою господарського суду Львівської області від 30.04.2013 року, є обґрунтованими.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши в судовому засіданні доводи та заперечення представника позивача та відповідача-1, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:
13.04.2012 року між ПАТ "Ідея Банк" (банк) та ТзОВ "Автотрейд-Київ" (позичальник, боржник) укладено кредитний договір № 977 (том І, а.с. 21), умови якого в подальшому змінювались додатковою угодою № 1 від 02.04.2013 року (том І, а.с. 25).
Згідно п. 1.1 кредитного договору, банк відкрив позичальнику револьверну кредитну лінію для фінансування складу легкових транспортних засобів з метою подальшого їх продажу. Максимальний ліміт заборгованості - 4 000 000,00 грн., зі строком дії кредитного ліміту 12 місяців від дати укладення цього договору, тобто по 12.04.2013 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом і комісій, передбачених договором.
У рахунок відкритої відновлювальної кредитної лінії банк надав позичальнику транші кредитної лінії, на строк не більше 3-х місяців за умови, що кінцевий термін повернення отриманих кредитів не перевищуватиме строку дії кредитної лінії (п. 1.2. кредитного договору). Термін кожного окремого траншу по кредитній лінії не може бути довшим 3-х місяців (п. 9.6. кредитного договору).
Згідно з п. 1.2 додаткових угод про видачу траншів від 11.12.2012р. № 977_40, від 12.12.2012р. № 977_41, від 18.12.2012р. № 977_42, від 28.12.2012р. № 977_43, від 01.02.2013р. № 977_44, від 13.02.2013р. № 977_45, від 21.02.2013р. № 977_46, від 05.03.2013р. № 977_47 (том І, а.с. 28, 33, 37, 40, 44, 48, 51, 53) до кредитного договору, за користування траншем кредиту позичальник сплачує 24,0 % річних.
Згідно з п. п. 1.3., 1.4. кредитного договору, транші надаються шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку безпосередньо на поточний рахунок постачальників легкових транспортних засобів. Підставою для надання кожного чергового траншу кредиту є: 1) лист позичальника із зазначенням бажаної суми траншу кредиту з посиланням на кредитний договір та із зазначенням реквізитів банківського рахунку, на який будуть перераховуватися кредитні кошти, терміну видачі траншу; 2) документ, що підтверджує цільове використання попереднього траншу (шів) кредиту - ВМД та/або акти прийому-передачі автомобілів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, позивач свої зобов'язання перед відповідачем-1 по кредитному договору виконав повністю та на підставі листів відповідача-1 від 11.12.2012р. № 239, від 12.12.2012р. № 240, від 14.12.2012р. № 243/1, від 18.12.2012р. № 243, від 28.12.2012р. № 246, від 01.02.2013р. № 16, від 21.02.2013р. № 22, від 05.03.2013р. № 30, від 13.02.2013р. № 19 (том І, а.с. 26, 32, 36, 39, 43, 47, 52) надав останньому чергові транші кредиту на загальну суму 2 999 252,70 грн., що підтверджується копіями меморіальних ордерів (том І, а.с. 29-31, 34, 35, 38, 41, 42, 45, 46, 49, 52, 54, 55).
Як зазначає позивач, відповідач-1 свої зобов'язання перед позивачем по поверненню чергових траншів, отриманих в межах дії кредитного договору, виконав частково, внаслідок чого, загальна заборгованість відповідача-1 перед позивачем за траншами, виданими в межах кредитної лінії, становить 2 956 941,65 грн., з яких 2 870 898,48 грн. заборгованість по кредиту, 52 869,78 грн. - заборгованості по процентах, 33 053,91 грн. - пеня по кредиту, 119,48 грн. - пеня по процентах.
Окрім цього, умовами кредитного договору № 977 від 13.04.2012 року (п. 8.1), сторони погодили, що забезпеченням виконання зобов'язань по даному договору є застава рухомого майна (товари в обороті - автомобілі марки КІА, які знаходяться на складі), що належать ТзОВ "Автотрейд-Київ", та/або застава рухомого майна (товари в обороті - автомобілі марки КІА, LADA, FIAT, автомобілі модельного ряду компанії Ssang Yong, які знаходяться на складі), що належать ТзОВ "Автотрейд", заставна вартість товарів в обороті, що визначена у п. 1. та п. 2, повинна складати не менше 100 % від суми наданого кредиту; майнові права на поставку автомобілів по контрактам, що будуть фінансуватися, заставною вартістю не менше 100 % від суми наданого кредиту; застава рухомого майна (товари в обороті - запасні частини на складі), що належать ТзОВ "Автотрейд-Київ", на суму 650 000,00 грн.; застава рухомого майна (основні засоби: обладнання СТО, меблі, інші основні засоби згідно з переліком), що належать ТзОВ "Автотрейд", заставною вартістю 740 000,00 грн.; порука ТзОВ "Автотрейд"; порука засновника ТзОВ "Автотрейд" - Ніколаєва В'ячеслава Сергійовича. Згідно з п. 8.3. кредитного договору, кредит, наданий банком, забезпечується також всім належним позичальнику майном та коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому законом.
На підставі вищенаведеного, між позивачем (заставодержатель) та відповідачем-1 (заставодавець) укладено договори застави товарів в обороті № 1/04/12/977 від 13.04.2012р. (том І, а.с. 56), № 3/04/12/977 від 13.04.2012р. (том І, а.с. 123), за умовами яких (п. 1.1), заставодавець передає в заставу заставодержателю товари в обороті, а саме: автомобілі марки КІА та запасні частини на складі, які знаходяться на складі та належать ТзОВ "Автотрейд-Київ".
Також, як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між позивачем (заставодержатель) та відповідачем-2 (заставодавець) укладено договір застави товарів в обороті № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. (том І, а.с. 72), за умовами якого (п. 1.1), заставодавець передає в заставу заставодержателю товари в обороті, а саме: автомобілі марки КІА, LADA, FIAT, автомобілі модельного ряду компанії Ssang Yong, які знаходяться на складі та належать ТзОВ "Автотрейд" (предмет застави) та укладено договір застави № 01/04/12/977 від 13.04.2012р. (том І, а.с. 111), за умовами якого (п. 1.1), заставодавець передає в заставу заставодержателю основні засоби: обладнання СТО, меблі, інші основні засоби згідно переліку, що належать ТзОВ "Автотрейд".
На виконання ст. 15 Закону України "Про заставу", в порядку ст. 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано обтяження предметів застави по договорах застави товарів в обороті № 1/04/12/977 від 13.04.2012р., № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. та № 3/04/12/977 від 13.04.2012р. та договору застави № 01/04/12/977 від 13.04.2012р., що підтверджується витягами з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, копії яких наявні в матеріалах справи (том І, а.с. 61, 64, 67, 70, 94-110, 121, 129).
Згідно з висновком оцінювача ТзОВ "Профоцінка" від 04.07.2013р. про вартість майна № 1 (том ІІ, а.с. 244), оціночна вартість предмету застави згідно з договором № 3/04/12/977 від 13.04.2012р. - автозапчастини в кількості 768 номенклатурних одиниць згідно з переліком станом на 30.06.2013р. сумарно становить 325 300,00 грн.. Згідно з висновком оцінювача ТзОВ "Профоцінка" від 04.07.2013р. про вартість майна № 2 (том ІІ, а.с. 244), оціночна вартість предмету застави по договору № 1/04/12/977 від 13.04.2012р. - колісних транспортних засобів в кількості 4 одиниці згідно з переліком станом на 30.06.2013 р. становить 440 871,25 грн. та по договору № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. - колісних транспортних засобів в кількості 28 одиниць згідно переліку станом на 30.06.2013р. становить 2 243 870,71 грн.
Положеннями п. 1.4., підпункту 1.6.1. п. 1.6., п. 1.8. договорів застави товарів в обороті № 1/04/12/977 від 13.04.2012р., № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. та № 3/04/12/977 від 13.04.2012р., а також п. 1.3., п. 1.6.1. та п. 1.6. договору застави № 01/04/12/977 від 13.04.2012р., сторони погодили, що заставодавець гарантує, що предмет застави є його власністю, не проданий, іншим чином не відчужений на момент укладення цього договору, на предмет застави може бути звернуто стягнення; у разі невиконання заставодавцем зобов'язань за кредитним договором заставодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами (на праві вищого пріоритету).
Пунктом 4.1. договорів № 1/04/12/977 від 13.04.2012р., № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. № 3/04/12/977 від 13.04.2012р. та № 01/04/12/977 від 13.04.2012р. сторони погодили, що задоволення вимог заставодержателя, які виникають у випадку невиконання (неналежного виконання) заставодавцем своїх зобов'язань, забезпечених заставою та в інших випадках, передбачених цим договором, здійснюється за вибором заставодержателя одним зі способів: шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя, шляхом звернення стягнення на предмет застави, за рішенням суду або шляхом реалізації заставодержателем предмету застави на свій розсуд третій особі, або шляхом набуття заставодержателем предмета застави у власність відповідно до Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". За вибором заставодержателя звернення стягнення може бути здійснено як на кожний об'єкт рухомого майна, що входить в предмет застави, так і на предмет застави в цілому (п. 4.6. договорів № 1/04/12/977 від 13.04.2012р., № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. № 3/04/12/977 від 13.04.2012р. та п. 4.4. договору № 01/04/12/977 від 13.04.2012р.).
Окрім цього, 13.04.2012 року між позивачем (кредитор), відповідачем-1 (боржник) та відповідачем-2 укладено договір поруки № 2 (том І, а.с. 165), відповідно до умов якого (п. 1), поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань, передбачених кредитним договором № 977 від 13.04.2012р. зі всіма змінами та доповненнями, укладеним між кредитором та боржником. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником всіх зобов'язань (суми кредиту, процентів, комісій, пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань тощо), визначених кредитним договором та завданих збитків всім належним йому майном (п. 4).
Також, в забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 по кредитному договору між позивачем (кредитор) та ТзОВ "Фінансова компанія "Гарант Плюс" (поручитель) укладено договір поруки № 1 від 12.03.2013р. (том І, а.с. 167), умовами якого (п. 1) сторони погодили, що відповідно до умов даного договору поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником - ТзОВ "Автотрейд-Київ" зобов'язань, передбачених кредитним договором № 977 від 13.04.2012р. зі змінами і доповненнями, укладеним між кредитором і боржником, у розмірі, передбаченому п. 4 даного договору. Пунктом 4 вказаного договору передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником (відповідачем-1) всіх зобов'язань у сумі 100 000,00 грн., в тому числі суми кредиту, процентів, комісій, пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань тощо, визначених кредитним договором.
13.04.2012 р. між позивачем (кредитор) та фізичною особою Ніколаєвим В.С. (поручитель) укладено договір поруки № 1 (том І, а.с. 163), згідно умов якого, поручитель зобов'язався солідарно відповідати за виконання зобов'язань божника.
Оскільки відповідач-1 порушив терміни та умови виконання зобов'язання за кредитним договором, позивач, у порядку досудового врегулювання спору, скерував на адресу відповідача-1 вимогу від 29.03.2013р. № 06.1-04/23671, на адресу відповідача-2 - вимогу від 29.03.2013р. № 06.1-04/23672, на адресу відповідача-1 та відповідача-2 - спільну вимогу від 01.04.2013р. № 06.4-02/25580, на адресу відповідача-3 - вимогу від 29.03.2013р. № 12.2/20685.1, а також на адресу третьої особи - вимогу від 29.03.2012р. № 06.01-04/23673 про дострокове погашення заборгованості (том І, а.с. 169-174), які останніми залишені без реагування та виконання.
З метою захисту порушених прав позивач звернувся до суду з даним позовом та, з врахуванням заяви від 04.07.2013р. про уточнення предмета позову та розміру позовних вимог, просить в рахунок часткового погашення заборгованості по кредитному договору № 977 від 13.04.2012р. в розмірі 2 973 507,30 грн., з яких 2 870 898,48 грн. - заборгованості по кредиту, 62 308,37 грн. - заборгованості по процентах, 40 132,85 грн. - пеня по кредиту, 167,60 грн. - пеня по процентах, звернути стягнення на предмет застави по договору № 1/04/12/977 від 13.04.2012р. - на транспортні засоби в кількості 4 одиниці, згідно переліку, загальною вартістю 440 871,25 грн., на предмет застави по договору № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. - на транспортні засоби в кількості 17 одиниць, згідно переліку, загальною вартістю 1 924 957,29 грн., а також на предмет застави по договору № 3/04/12/977 від 13.04.2012р. - запасні частини на складі в асортименті, в кількості 768 номенклатурних одиниць, згідно переліку, оціночною вартістю 325 300,00 грн., шляхом передання вказаних у власність позивача; решту суми заборгованості погасити за рахунок звернення стягнення на предмет застави по договору № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. - на транспортні засоби в кількості 12 одиниць, згідно переліку, також на заставне майно - обладнання, загальною вартістю 206 741,18 грн., в кількості 73 номенклатурних одиниці, шляхом реалізації на публічних торгах. Крім цього, просить стягнути з відповідача-3 суму солідарного боргу в розмірі 100 000,00 грн.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст.345 ГК України).
Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За умовами ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, позивач на підставі листів відповідача-1 (том І, а.с. 26, 32, 36, 39, 43, 47, 52), відповідно до умов додаткових угод про видачу траншів (том І, а.с. 28, 33, 37, 40, 44, 48, 51, 53) до кредитного договору, надав відповідачу-1 кредит на загальну суму 2 999 252,70 грн., що підтверджується копіями меморіальних ордерів (том І, а.с. 29-31, 34, 35, 38, 41, 42, 45, 46, 49, 52, 54, 55).
Однак, відповідач-1 порушив свої зобов'язання перед позивачем по поверненню траншів кредиту у строк, визначений п. 1.1. кредитного договору, тобто не пізніше 12.04.2013р., у зв'язку з чим у відповідача-1 перед позивачем станом на 30.04.2013р. виник борг на загальну суму 2 973 507,30 грн., з яких 2 870 898,48 грн. - заборгованості по кредиту, 62 308,37 грн. - заборгованості по процентах, 40 132,85 грн. - пеня по кредиту, 167,60 грн. - пеня по процентах.
Згідно з ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
У порядку досудового врегулювання спору позивач скерував на адресу відповідача 1 вимоги від 29.03.2013р. № 06.1-04/23671 та від 01.04.2013р. № 06.4-02/25580 щодо виконання зобов'язань по кредитному договору, однак такі останнім залишені без реагування та виконання.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про заставу", в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Як встановлено судом першої інстанції, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 977 від 13.04.2012р., з подальшими змінами до нього, між позивачем (заставодержатель) та відповідачем-1 (заставодавець) укладено договори застави товарів в обороті № 1/04/12/977 від 13.04.2012р. та № 3/04/12/977 від 13.04.2012р., а також між позивачем (заставодержатель) та відповідачем-2 (заставодавець) укладено договір застави товарів в обороті № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. та договір застави № 01/04/12/977 від 13.04.2012р.
Відповідно до витягів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 26.06.2013р. № 41074952 та від 01.07.2013р. № 41102662 (том ІІ, а.с. 106, 139) підтверджується факт обтяження предметів застави по вказаних вище договорах, про що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна вчинено відповідні записи. Відповідно, по договору застави товарів в обороті № 1/04/12/977 від 13.04.2012р. зареєстровано обтяження предмету застави загальною вартістю 493 732,33 грн. в кількості 4 одиниці транспортних засобів, оціночна вартість цього майна станом на 30.06.2013р. становить 440 871,25 грн.; по договору застави товарів в обороті № 3/04/12/977 від 13.04.2012р. зареєстровано обтяження предмету застави загальною вартістю 650 000,00 грн. автозапчастини на складі в асортименті в кількості 768 номенклатурних одиниць, оціночна вартість цього майна станом на 30.06.2013р. становить 325 300,00 грн.; по договору застави товарів в обороті № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. зареєстровано обтяження предмету застави загальною вартістю 2 566 060,87 грн. в кількості 28 одиниць транспортних засобів, оціночна вартість цього майна станом на 30.06.2013р. становить 2 243 870,71 грн.; по договору застави № 01/04/12/977 від 13.04.2012р. зареєстровано обтяження предмету застави загальною вартістю 740 000,00 грн., оцінка вартості цього майна станом на 30.06.2013р. не проводилась.
Застава, згідно зі ст. 1 Закону України "Про заставу", це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що встановлений факт порушення відповідачем-1 своїх договірних зобов'язань по кредитному договору перед позивачем щодо своєчасного повернення кредитних траншів, у зв'язку з чим у останнього виникла грошова вимога до відповідача-1 на загальну суму 2 973 507,30 грн., є підставою, визначеною пунктами 1.6. та 1.8. договорів застави товарів в обороті № 1/04/12/977 від 13.04.2012р., № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. та № 3/04/12/977 від 13.04.2012р., а також п. 1.3., п. 1.6.1. та п. 1.6. договору застави № 01/04/12/977 від 13.04.2012р., для звернення стягнення на заставне майно відповідача-1 та відповідача-2 в рахунок задоволення вказаної грошової вимоги.
Приписами ст. 589 Цивільного кодексу України та ст. 19 Закону України "Про заставу", визначено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 590 Цивільного кодексу України та ст. 20 Закону України "Про заставу", звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі (ч. 4 ст. 590 Цивільного кодексу України). Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя (ч. 5 ст. 590 Цивільного кодексу України).
Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Прикінцевими і перехідними положеннями згаданого закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, згідно ст. 24 вказаного вище Закону, здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.
Обтяжувач, згідно зі ст. 26 вказаного вище Закону, має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, шляхом продажу на публічних торгах, передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом. У разі звернення стягнення на рухоме майно, яке є предметом декількох обтяжень, переважне право на проведення процедури звернення стягнення належить обтяжувачу з вищим пріоритетом.
Звернення стягнення на предмет застави, згідно п. 4.1. вказаних вище договорів застави товарів в обороті № 1/04/12/977 від 13.04.2012р. та № 2/04/12/977 від 13.04.2012р., здійснюється за вибором заставодержателя одним з способів: шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя, шляхом звернення стягнення на предмет застави, за рішенням суду або шляхом реалізації заставодержателем предмету застави на свій розсуд третій особі, або шляхом набуття заставодержателем предмета застави у власність відповідно до Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". За вибором заставодержателя звернення стягнення може бути здійснено як на кожний об'єкт рухомого майна, що входить в предмет застави, так і на предмет застави.
Встановленні судом дійсні обставини справи дозволяють зробити висновок про те, що позивач вправі за рішенням господарського суду звернути стягнення на предмет застави (майно відповідача 1 та відповідача 2) як у спосіб набуття такого майна у власність, так і шляхом продажу предмету застави на публічних торгах.
Таким чином, беручи до уваги матеріали справи та позовні вимоги позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про звернення стягнення на заставне майно шляхом передання його у власність позивачу в рахунок часткового погашення заборгованості по кредитному договору № 977 підлягає до задоволення часткового - на суму 2 250 257,37 грн., а саме шляхом звернення стягнення на предмет застави по договору № 1/04/12/977 від 13.04.2012р. - на транспортні засоби в кількості 4 одиниці, згідно переліку, загальною вартістю 440 871,25 грн., на предмет застави по договору № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. - на транспортні засоби в кількості 16 одиниць, згідно переліку, загальною вартістю 1 484 086,12 грн., а також на предмет застави по договору № 3/04/12/977 від 13.04.2012р. - запасні частини на складі в асортименті, в кількості 768 номенклатурних одиниць, згідно переліку, оціночною вартістю 325 300,00 грн.
У частині позовної вимоги про звернення стягнення на заставне майно відповідача-2 оціночною вартістю 440 871,17 грн. шляхом передання його у власність позивачу в рахунок часткового погашення заборгованості по кредитному договору місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив, оскільки позивачем у представленому до заяви переліку не зазначено заставного майна відповідача-2 з ідентифікуючими ознаками на таку суму.
Окрім цього, як встановлено місцевим господарським судом, решту суми заборгованості позивач просить погасити за рахунок звернення стягнення на предмет застави по договору застави товарів в обороті № 2/04/12/977 від 13.04.2012р. в кількості 12 одиниць транспортних засобів, згідно переліку, заставною вартістю 828 090,00 грн., оціночною вартістю 759 784,67 грн., а також на заставного майна - обладнання загальною вартістю 206 741,18 грн. в кількості 73 номенклатурних одиниці, шляхом реалізації на публічних торгах.
Пунктом 6 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про заставу", реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором.
При цьому, ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено процедуру визначення вартості майна боржника. Зокрема, у ч. 2 ст. 58 вказаного Закону вказано, що визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна, а для оцінки транспортних засобів державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Частиною 3 ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження", майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.
Враховуючи в сукупності наведені вище положення Закону України "Про заставу" та Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", місцевим господарським судом зроблено обґрунтований висновок, що вартість предмету застави, на яке звернуто стягнення судовим рішенням, та яке підлягає реалізації на публічних торгах, визначається в процесі його виконання із застосуванням визначених законом процедур, а початковою вартістю цього майна, згідно п. 6 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", є заставна ціна, згідно якої таке майно підлягало обтяженню у Державного реєстру обтяжень рухомого майна від майна (витяг від 01.07.2013р. № 41102662).
З огляду на вищенаведене, місцевим господарським судом встановлено, що обладнання, загальною вартістю 206 741,18 грн. не є предметом застави по договору застави № 01/04/12/977 від 13.04.2013р., ні предметом будь-якого іншого договору застави, укладеного на забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 977, по якому виник борг, у зв'язку з цим позивачем не доведено, належними та допустимими доказами не підтверджено наявність правових підстав для звернення стягнення на вказане обладнання, а тому в цій частині позовна вимога не підлягає до задоволення. З огляду на викладене місцевим господарським судом обґрунтовано встановлено наявність підстав для часткового погашення заборгованості по кредитному договору за рахунок звернення на предмет застави по договору застави товарів в обороті № 2/04/12/977 від 13.04.2012 року в кількості 12 одиниць транспортних засобів, згідно переліку, шляхом реалізації на публічних торгах початковою ціною, визначеною в згаданому договорі.
Також, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо обґрунтованості підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача-3 в рахунок виконання солідарного грошового зобов'язання заборгованість за кредитним договором № 977 від 13.04.2012 року в розмірі 100 000,00 грн., з огляду на положення договору поруки № 1 від 12.04.2013 року та приписи ст.ст. 553, 554 Цивільного кодексу України.
Щодо доводів апеляційної скарги про, що транспортні засоби, як предмети застави, не належать відповідачу-1, відповідачу-2 на праві власності, а тому й на них не може бути звернено стягнення в розумінні їх як предметів застави у якості товарів в обороті, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки дані доводи апелянта не підтвердженні належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України та окрім цього, відповідно до умов договорів застави товарів в обороті, заставодавець (відповідач-1) передав у заставу заставодержателю (позивачу) товари в обороті, шляхом передачі на відповідальне зберігання заставодеожателя вантажно-митних декларацій та/або актів приймання-передачі транспортних засобів, а тому відповідач-1 та відповідач-2 не мали та не могли мати об'єктивної можливості відчужити обтяжені транспортні засоби.
Крім цього, вважає колегія суддів безпідставними доводи апелянта, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки укладеному між позивачем та відповідачем-2 договору застави від 02.04.2013р., предметом якого є майнові права на частку в статутному капіталі відповідача-1 в розмірі 100 % номінальною вартістю 1 000 000,00 грн., оскільки позивач не заявляв вимогу про звернення стягнення по вказаному договору, тому положення останнього не входили в предмет, доказування у даному спорі.
Не погоджується судова колегія і з твердженнями апелянта про те, що за оскаржуваним рішенням суду першої інстанції звернено стягнення на заставне майно - запасні частини та передано їх у власність позивача не по заставній, а по оціночній вартості згідно висновку оцінювача ТзОВ «Профоцінка» від 04.07.2013р., що свідчить про односторонню зміну істотної умови договору, оскільки законодавством не врегульовано процедуру визначення вартості предмету застави при зверненні стягнення на предмет застави і передання його у власність кредитору в рахунок погашення заборгованості, не встановлено вимогу обов'язкового передання предмету застави у власність кредитора виключно по заставній вартості, погодженої сторонами у договорі, а також не встановлено заборони передавати таке майно у власність кредитора по оціночній вартості.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Твердження апелянта про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства та не дослідження всіх обставин справи, при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Львівської області від 29.07.2013 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ "Автотрейд-Київ" - без задоволення.
2. В задоволенні заяви ТзОВ "Автотрейд-Київ" про скасування заходів забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Львівської області від 30.04.2013 року - відмовити.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.
Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.
суддя Данко Л.С.
суддя Давид Л.Л.