ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/15773/13 27.09.13
За позовом До Про Товариства з обмеженою відповідальністю «Водоторгприлад» Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Стягнення 28 060,97 грн.
Суддя Куркотова Є.Б.
Представники: Від позивача: Від відповідача: Моцна І.В. Калюжний В.Є.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Водоторгприлад» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення 28 060,97 грн..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач самовільно та безпідставно утримав з позивача кошти у сумі 26 178,85 грн. у вигляді комісії за прийняті від населення платежі у період з 05.10.2010 по 12.03.2012 без укладання відповідного договору на розрахунково-касове обслуговування.
У зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідача безпідставно недоперераховану суму коштів у розмірі 26 178,85 грн., а також 3% річних у сумі 1 557,25 грн. та інфляційні втрати у сумі 324,87 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив про наявність укладених між позивачем та відповідачем договорів про приймання платежів №8, №9 від 04.01.2004 та б/н від 01.04.2006, умовами яких передбачено обов'язок позивача сплачувати на користь банку плату за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 1% від суми платежу.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 06.09.2013.
У судовому засіданні оголошено перерву до 27.09.2013.
В судове засідання представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю.
Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд
У період з 05.10.2010 по 12.03.2012 клієнтами ПАТ «Державний ощадний банк України» з числа фізичних осіб на користь ТОВ «Водоторгприлад» були ініційовані перекази коштів за користування послугами з централізованого водопостачання на загальну суму 2 617 885,00 грн. через установи банку позивача.
Кошти перераховувались населенням на розрахунковий рахунок позивача, відкритий в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», відповідно до документів на переказ готівки, які надавались (разом з коштами у готівковій формі) до установ ПАТ «Державний ощадний банк України».
Проте, як вказує позивач, прийняті від населення кошти банком відповідача перераховувались на рахунок позивача не у повному обсязі у зв'язку з утриманням відповідачем частини суми переказу у вигляді комісії за послуги з переказу готівки за прийняті від населення платежі.
Спір виник з приводу того, що позивач вважає, що відповідач безпідставно та самовільно утримував кошти у вигляді комісії з ТОВ «Водоторгприлад» за прийняті від населення платежі у період з 05.10.2010 по 12.03.2012 (згідно наданого позивачем реєстру недоперерахованих за платіжними дорученнями) без укладання відповідного договору на розрахунково-касове обслуговування на загальну суму 26 178,85 грн.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено наступні договори:
- договір на приймання платежів №8 від 04.01.2004 року, укладений між Охтирським відділенням №2833 ВАТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «Водоторгприлад» (договір №8);
- договір на приймання платежів №9 від 04.01.2004 року, укладений між Охтирським відділенням №2833 ВАТ «Державний ощадний банк України» та Дочірнім підприємством «Водоочистка» ТОВ «Водоторгприлад» (договір №9);
- договір на приймання сум платежів №б/н від 01.04.2006 року, укладений між Охтирським відділенням №2833 ВАТ «Державний ощадний банк України» та Дочірнім підприємством «Верп» ТОВ «Водоторгприлад» (договір №б/н).
Відповідно до п.1.2 договорів №8, 9 позивач сплачує банку платню за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 1 % від суми платежу. Плата за розрахунково-касове обслуговування перераховується позивачем щомісячно (п.1.3. договорів).
Згідно п.5.3. договорів №8, 9 вони набувають чинності з моменту їх підписання і діють протягом року.
Згідно п.5.6 договорів №8, 9 передбачено, що якщо за 30 днів до строку припинення дії договору жодна із сторін письмово не заявить свої пропозиції щодо зміни чи його розірвання договір вважається продовженим на діючих у поточному році умовах ще на один рік. Аналогічний порядок пролонгації договору передбачено у п.7.1 та п.7.3 договору №б/н.
Згідно п.5.5 договорів №8, 9 та п.7.3 договору №б/н дострокове розірвання договору проводиться за згодою сторін. У разі дострокового розірвання договору, письмове повідомлення про це направляється іншій стороні за 30 днів до передбаченого строку розірвання.
22.02.2012 року від позивача надійшли листи №93, 182 про дострокове розірвання договорів №8 та №9 згідно п.5.5 договорів.
Позивач листами від 07.03.2012 №232 та від 13.03.2012 №131 додатково повідомив відповідача про дострокове розірвання договорів №8, 9 та зазначив, що з березня 2012 року відповідні договори про приймання платежів між сторонами відсутні.
Листів про розірвання договору б/н від 01.04.2006 від позивача не надходило.
Таким чином дія договорів №8, 9 та б/н у період 05.10.2010 по 22.03.2012 підтверджується матеріалами справи.
При цьому посилання позивача на припинення дії договорів у зв'язку з ліквідацією Охтирського відділення №2833 ВАТ «Державний ощадний банк України» шляхом його приєднання до філії - Сумського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» суд не приймає до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до п.7 Статуту ВАТ «Державний ощадний банк України» банк має територіально відокремлені без балансові відділення та представництва.
Відповідно до п.1.2. Положення про територіальне відокремлене без балансове відділення №10018/050 філії Сумського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» - Територіальне відокремлене без балансове відділення №10018/050 філії Сумського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» (відділення) створене як філія - Охтирське відділення №2833 ВАТ «Ощадбанк», яке у зв'язку з реорганізацією, проведеною на підставі постанови правління ВАТ «Державний ощадний банк України» від 05.10.2010 №456, було перетворене та приєднане до філії - Сумського обласного управління ВАТ «Ощадбанк».
Відповідно до ч.1, 3 ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Таким чином філія не є суб'єктом цивільних правовідносин, та не може бути стороною договору. Керівники філії призначаються органами юридичної особи і діють на підставі виданої нею довіреності від імені юридичної особи, а не філії.
Отже, стороною укладених договорів є ПАТ «Державний ощадний банк України» як юридична особа в особі керуючого Охтирського відділення №2833, який діяв на підставі довіреності.
Оскільки філія не є юридичною особою, вона не може припиняти свою діяльність шляхом ліквідації чи реорганізації, а тому лише припинення юридичної особи - ПАТ «Державний ощадний банк України» може бути підставою для припинення зобов'язань сторін за договорами про приймання платежів на підставі ст. 609 Цивільного кодексу України.
За таких обставин перетворення Охтирського відділення №2833 ВАТ «Державний ощадний банк України» в Територіальне відокремлене без балансове відділення №10018/050 філії Сумського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» не є підставою для припинення або розірвання договорів №8, 9 та б/н, оскільки стороною договору у даних правовідносинах виступає юридична особа ПАТ «Державний ощадний банк України», докази припинення або ліквідації якого відсутні.
Наявні в матеріалах справи Договори №8, 9 та б/н є договорами про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином з наведеного вбачається, що між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Охтирського відділення №2833 (нині - Територіальне відокремлене безбалансове відділення №10018/050) та позивачем у період з 05.10.2010 по 12.03.2012 існували договірні відносини стосовно умов приймання платежів на користь позивача та його дочірніх підприємств.
На підставі наведеного твердження позивача про відсутність погодженого між сторонами розміру комісії за приймання платежів є безпідставними.
Проте суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення суми коштів у розмірі 26 178,85 грн. такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.1.2 договорів № 8, 9 позивач сплачує банку платню за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 1% від суми платежу.
При цьому плата за розрахунково-касове обслуговування перераховується позивачем щомісячно (п.1.3. договорів).
Крім того п.2.2. договорів №8, 9 всі суми платежів, прийняті банком на користь клієнта, перераховуються на розрахунковий рахунок клієнта.
Таким чином умовами договорів не передбачено право відповідача самостійно здійснювати утримання належної до сплати суми комісії за надані послуги з розрахунково-касове обслуговування за рахунок сум платежів, прийнятих банком для клієнта від населення, а сплата комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування здійснюється позивачем самостійно та щомісячно (згідно п.1.3. договорів).
Отже, відповідач згідно п.2.2. договорів був зобов'язаний здійснити перерахування на рахунок позивача всієї отриманої від населення суми платежів у розмірі 2 617 885,00 грн., а утримання комісії у розмірі 26 178,85 грн. за рахунок суми переказу здійснено відповідачем безпідставно та з порушенням умов договорів.
З приписів статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що:
особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала;
положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Позивачем у позовній заяві невірно визначено правові підстави позову (статті 222, 174 Господарського кодексу України), проте у судовому засіданні представник позивача просив стягнути з відповідача саме безпідставно набуті кошти у сумі 26 178,85 грн. на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, про останнім було надано письмову заяву.
Згідно п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід за межі позовних вимог.
Судом встановлено, що дії відповідача по утриманню суми комісії за рахунок сум платежів, прийнятих банком для позивача від населення, не відповідає умовам укладених договорів, а отже відповідач отримав вказану суму коштів без достатньої правової підстави.
При цьому суд критично оцінює надану відповідачем заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.08.2012 №18-08-6/608/3110 виходячи із наступного.
Відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Не зважаючи на те, що зарахування зустрічних однорідних вимог може здійснюватись за заявою однієї зі сторін, відповідно до принципів цивільного та господарського законодавства, інша сторона має право заперечити заявлену вимогу про залік, і в такому випадку залік не відбувається.
Тобто умовою зарахування є безспірність зустрічних вимог, оскільки припускається, що між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи (п.4 Інформаційного листа ВАСУ від 01.07.96 р. N 01-8/241)
Відповідач звернувся до позивача з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.08.2012 №18-08-6/608/3110, згідно якої зазначив про існування у ТОВ «Водоторгприлад» заборгованості перед банком згідно п.1.2. договорів щодо оплати послуг за розрахунково-касове обслуговування у сумі 26 141,50 грн.
Однак факт існування вказаної заборгованості позивачем неодноразово заперечувалось згідно листів від 29.05.2012 №462 та від 06.07.2012 №991. Невизнання вказаної суми заборгованості також підтверджується діями позивача із звернення до суду з позовом про стягнення утриманої відповідачем суми комісії.
Отже, звернувшись до суду з даним позовом, позивач не прийняв заяви відповідача від 07.08.2012 №18-08-6/608/3110, а відтак зобов'язання не припинилось.
Крім того, обов'язкової умовою проведення зарахування є однорідність вимог. Однак сума, яку просить стягнути позивач, не є заборгованістю відповідача перед позивачем за однорідними зобов'язаннями, а є сумою, яку відповідач утримує у себе без достатньої правової підстави, за відсутності у даному випадку будь-яких зобов'язальних відносин сторін.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 26 178,85 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 557,25 грн. та інфляційні втрати у сумі 324,87 грн. за прострочення повернення безпідставно отриманих позивачем коштів.
Предметом позовних вимог позивача у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, набутих ним без достатніх правових підстав на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст..536 цього кодексу).
Згідно із ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Для визначення розміру процентів при вирішенні даного спору може бути застосована по аналогії закону норма ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, згідно якої у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Адже, статтею 8 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність правовідносин полягає в користуванні чужими коштами.
Стаття 1214 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою по відношенню до загальних положень щодо відповідальності за порушення грошових зобов'язань, які визначені ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому нарахування інфляційних втрат та процентів за цією нормою безпідставне.
В свою чергу, зобов'язання, які виникають внаслідок одержання майна без достатньої правової підстави, виключають можливість їх прострочення до набуття рішенням суду про повернення набувачем безпідставно набутих грошових коштів законної сили, оскільки саме суд встановлює факт безпідставного отримання коштів. Крім того, положеннями глави 83 ЦК України, якою врегульовані правовідносини, що виникають внаслідок безпідставного набуття, або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого), тобто, позадоговірні зобов'язання, не передбачена можливість застосування до спірних правовідносин норми ст.625 Цивільного кодексу України, яка передбачає обов'язкову наявність у боржника простроченого грошового зобов'язання, що виникає у відповідача в даному випадку тільки після набрання рішенням суду законної сили.
Таким чином на безпідставно отримані грошові кошти не можуть нараховуватись 3% річних, оскільки такі кошти не можна вважати боргом, який виник внаслідок невиконання умов договору, а тому вимога позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 1 557,25 грн. та 324,87 грн. задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 26 178,85 грн., що набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
В іншій частині позову необхідно відмовити з викладених підстав.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Водоторгприлад» задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (01001, м. Київ, вул.. Госпітальні, 12-г, ЄДРПОУ 00032129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Водоторгприлад» (42700, Сумська область, м. Охтирка, пр. Сковороди, 1, ЄДРПОУ 31641315) грошові кошти у розмірі 26 178 (двадцять шість тисяч сто сімдесят вісім) грн. 85 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 605 (одна тисяча шістсот п'ять) грн. 10 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Є.Б. Куркотова
Дата підписання рішення - 30.09.2013