11.09.2013
Справа № 2-4542/11
11 вересня 2013 року м. Одеса
Приморський районний суд міста Одеси, у складі:
Головуючого - судді Єршової Л.С.
при секретарі - Бондаревій Є.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах ОСОБА_1 до ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, зобов'язання надати дозвіл для приватизації житлового приміщення, -
Заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому після подання уточненої позовної заяви просив суд визнати договір купівлі-продажу № 18 від 16.10.2000р., укладений між ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ фірмою «Славутич» у частині житлового приміщення «Ц», яке перебуває в користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, площею 55,1 кв.м. недійсним; визнати договір купівлі-продажу від 17.05.2001р., укладений між ТОВ фірмою «Славутич» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у частині житлового приміщення «Ц», яке перебуває в користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, площею 55,1 кв.м. недійсним; визнати договір купівлі-продажу від 15.10.2002р., укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у частині житлового приміщення «Ц», яке перебуває в користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, площею 55,1 кв.м. недійсним; зобов'язати ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» надати дозвіл для приватизації житлового приміщення «Ц», яке перебуває в користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, площею 55,1 кв.м.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 1948р. постійно мешкала та мешкає в квартирі АДРЕСА_1, де вона і зареєстрована.
На виконання постанови Ради Федерації незалежних профспілок України від 09.09.1992р. № 11-19/2 «Про приватизацію житлового фонду Федерації незалежних профспілок України» та рішення Правлення АТ «Укрпрофоздоровниця» від 14.10.1992р. №П4-3 «Про приватизацію житлового фонду акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», генеральним директором Одеського відділення АТ «Укрпрофоздоровниця» був виданий наказ від 24.11.1992р. №137, яким керівників здравниць та господарств відділення, на балансі яких знаходиться житловий фонд, було зобов'язано провести на добровільних началах приватизацію житлового фонду згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». ОСОБА_1 звернулась до комунального підприємства Одеської міської ради «Міське агентство з приватизації житла» з заявою про оформлення та передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1, але керівник органу приватизації зобов'язав ОСОБА_1 отримати у керівництва «Укрпрофоздоровниця» згоду на приватизацію житла. Звертаючись до керівника «Укрпрофоздоровниця» Жили К.Д., ОСОБА_1 отримала відмову на підставі того, що нібито її житло передається у комунальну власність і вищевказана квартира приватизації не підлягає. Але ОСОБА_1 отримала від представництва по управлінню комунальної власності відповідь №1938 від 28.02.2001р., що санаторій «Україна» у комунальну власність не передавався.
Відповідно до договору купівлі-продажу № 18 від 16.10.2000р. керівництвом ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» в особі генерального директора ОДП ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» Жили К.Д. продано ТОВ «Славутич» 84/1000 частини нерухомого майна санаторію «Україна», площею 1778,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що порушує законні права та інтереси ОСОБА_1, яка проживає за адресою, АДРЕСА_1, що представляє собою одноповерхову будівлю під літерою «Ц», розташовану на території санаторію «Україна», на земельній ділянці, яка раніше належала Федерації профспілок України та ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».
На думку заступника прокурора Приморського району м. Одеси, укладений між ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Славутич» договір купівлі-продажу №18 від 16.10.2000р. підлягає визнанню не дійсним з підстав недодержання його нотаріальної форми.
17.05.2001р. ТОВ «Славутич» уклало договір купівлі-продажу 90/10000 частини домоволодінь санаторію «Україна», що знаходиться в АДРЕСА_1 зі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
В подальшому згідно з договором купівлі-продажу від 15.10.2002р. ОСОБА_5 і ОСОБА_2 продали, а ОСОБА_6 купив земельну ділянку площею 1814 кв.м., розташовану в АДРЕСА_1.
На думку позивача, порушення житлових прав ОСОБА_1 полягає у тому, що вона не була повідомлена про продаж майна та була позбавлена права на приватизацію вищевказаного жилого приміщення. Крім того, укладаючи договір купівлі-продажу №18 від 16.10.2000р. та договір купівлі-продажу від 17.05.2001р., сторони за цими договорами не вирішили питання щодо надання ОСОБА_1, іншого житла.
ОСОБА_1 є людиною похилого віку, пенсіонеркою, соціально та юридично не обізнаною, тому органи прокуратури в порядку ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», звернулись до суду за захистом її прав.
Представник прокурора Приморського району м. Одеси у судовому засіданні підтримав позов просив суд його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.
ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала позов та просила суд його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.
Представник ОСОБА_5 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що позивач повинен був звернутись до суду з вендикаційним позовом, надала до суду письмові заперечення проти позову.
Представник відповідача ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 постійно мешкає в квартирі АДРЕСА_1, де вона і зареєстрована, що підтверджується відповідним штампом у її паспорті громадянина України та копією з домової книги №1 для прописки громадян, що мешкають за адресою: АДРЕСА_1, запис в якій вівся з 1962 року (а.с. 26-28, т. 1).
На підставі рішення виконкому Одеської міської ради від 31.03.2000р. №136 ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» було видано свідоцтво про право власності на санаторій «Україна» за № 007216 від 13.04.2000р., зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН» 05.05.2000р. під р. № 3282 на стор. 11 в книзі 20 м/с (а.с. 13, т. 1).
На виконання постанови Ради Федерації незалежних профспілок України від 09.09.1992р. № 11-19/2 «Про приватизацію житлового фонду Федерації незалежних профспілок України» та рішення Правленні АТ «Укрпрофоздоровниця» від 14.10.1992р. №П4-3 «Про приватизацію житлового фонду акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» генеральним директором Одеського відділення АТ «Укрпрофоздоровниця» був виданий наказ від 24.11.1992р. №137, яким керівників здравниць та господарств відділення, на балансі яких знаходиться житловий фонд, було зобов'язано провести на добровільних началах приватизацію житлового фонду згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с. 7, т. 1).
Як вбачається з матеріалів справи, санаторій «Україна» у комунальну власність не передавався.
17.09.2000 року ОСОБА_1 звернулась до керівника органу приватизації з заявою про оформлення та передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1 (а.с. 23, т. 1 ).
КП «МБТІ та РОН» було виготовлено технічний паспорт на вищевказану квартиру (а.с. 34-35, т. 1).
24.11.2002 року ОСОБА_1 було повідомлено (лист вих. №03-20/192), що відповідно до рішення власника - ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» частина основних фондів санаторія «Україна», у т.ч. будівля, в якій вона проживає, передані фірмі «Славутич» (а.с. 9, т. 1).
Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2000 року ЗАТ лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» в особі генерального директора Одеського дочірнього підприємства ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» на підставі рішення правління №П3-3 від 02.10.1999р. «Про відчуження основних фондів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» уклало з ТОВ фірма «Славутич» договір купівлі-продажу (а.с. 11, т. 1). Відповідно до цього договору ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» продало, а ТОВ фірма «Славутич» придбало належні продавцю 84/1000 частини нерухомого майна санаторію «Україна», площею 1778.4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Нерухоме майно у вигляді домоволодінь було передано покупцю за актом прийому-передачі від 13.11.2000р., який є додатком до вищевказаного договору (а.с. 18-19, т.1). При цьому, у тому числі, об'єктом продажу став будинок під літерою «Ц», у якому мешкає ОСОБА_1
16.11.2000 року КП «ОМБТІ та РОН» було видано ТОВ фірма «Славутич» реєстраційне посвідчення на вказане нерухоме майно (а.с. 12, т.1). Як вбачається з реєстраційного посвідчення зазначене нерухоме майно було зареєстровано в реєстраційній книзі за №11 неж-стор. 60 - р№3282.
Суд зазначає, що прокуратура обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 18 від 16.10.2000р., згідно з яким ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» продало, а ТОВ «Славутич» купило спірне нерухоме майно, тим, що зазначений договір не відповідає вимогам закону, оскільки при його укладенні сторонами не додержано вимоги ст.47 ЦК УРСР, а саме - вказаний договір не посвідчений у нотаріуса, але таке обґрунтування не відповідає приписам ст.ст. 47, 227 ЦК УРСР, якими не вимагалось посвідчення зазначених договорів нотаріально, якщо вони укладені між юридичними особами.
17.05.2001р. громадянами ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу з ТОВ фірма «Славутич», відповідно до якого вказані громадяни купили в рівних частках кожний 90/10000 частин домоволодінь санаторія «Україна» (а.с. 20, т. 1).
15.10.2002 року ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_5 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1814 кв.м., яка не є сільськогосподарським угіддям, розташовану у АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 15.10.2002 року (а.с. 21, т. 1).
27 листопада 2002 року ОСОБА_6 було видано державний акт на право власності на придбану земельну ділянку (а.с. 147, т.2).
Як вбачається з матеріалів справи, будинок, у якому мешкає ОСОБА_1 знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_6, що підтверджується топографо-геодезичною зйомкою земельної ділянки (а.с. 227, т.3).
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Виходячи з приписів ст. 15 ЦПК України, обрання неналежного способу захисту може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Як встановлено судом, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами ЦК УРСР, 1963 року.
Відповідно до Цивільного кодексу УРСР, в редакції яка діяла на час виникнення правовідносин між сторонами, особа, яка вважає, що права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною ( ст.ст. 48-58 ЦК УРСР), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння ( ст. 145 ЦК УРСР).
Заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними з підстав їх невідповідності вимогам закону.
Стаття 48 ЦК УРСР встановлює загальне правило про те, що угода є недійсною у зв'язку з недодержанням в момент її вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності угоди. У цій статті визначено особливі правові наслідки недійсності угоди. Зокрема, по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
За змістом зазначених норм та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.
Разом із тим реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним.
У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороною недійсного правочину.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. 48 ЦК УРСР (на теперішній час ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Не підлягають також задоволенню за цим правилом позови власників майна чи осіб, які вважають себе власниками майна, про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Згідно з ст. 145 цього Кодексу якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 145 ЦК УРСР (на теперішній час статтею 388 ЦК України). Як встановлено судом, 12.10.2006р. прокуратурою Приморського району м.Одеси було подана позовна заява в інтересах ОСОБА_1 до ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та інших про визнання недійсними усіх вищевказаних договорів. Пізніше прокурор також висунув вимогу зобов'язати міське агентство з приватизації житла м. Одеси видати свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_1 Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 26.06.2009р. позов був задоволений частково.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2010 року рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26.06.2009 року було скасовано, а справа направлена новий розгляд до того ж суду. При цьому, апеляційною інстанцією було зазначено, що права особи яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.48 ч.2 ЦК України, такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову. Ухвала апеляційного суду Одеської області набрала чинності 29 червня 2010р.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги про витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння у зазначеному процесі не заявлялись.
Вищенаведене свідчить про те, що у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах ОСОБА_1 до ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу слід відмовити у зв'язку з обранням неналежного способу захисту прав.
Також суд вважає необґрунтованими посилання прокуратури на ст.47 Конституції України, оскільки предметом даного судового спору є визнання недійсними угод, а не виселення ОСОБА_1
Щодо позовних вимог про зобов'язання ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» надати дозвіл для приватизації житлового приміщення «Ц», яке перебуває в користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, площею 55,1 кв.м. суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась з заявою на приватизацію 17 вересня 2000р. (а.с. 23).
Відповідно до приписів Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Статтею 8 вказаного закону встановлено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Оскільки квартира, в якій мешкає ОСОБА_1 не належить до державного житлового фонду, вона відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" на даний час приватизації не підлягає, а тому і не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» надати дозвіл для приватизації житлового приміщення.
Враховуючи викладене позовні вимоги заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах ОСОБА_1 до ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, зобов'язання надати дозвіл для приватизації житлового приміщення задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 48-58, 145 ЦК УРСР, ст.ст. 1, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 57, 60, 64, 84, 169, 208, 209, 212, 213-215 ЦПК України, -
У задоволенні позову заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу № 18 від 16.10.2000р., укладеного між ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ фірмою «Славутич» у частині житлового приміщення «Ц», яке перебуває в користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, площею 55,1 кв.м. недійсним; визнання договору купівлі-продажу від 17.05.2001р., укладеного між ТОВ фірмою «Славутич» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у частині житлового приміщення «Ц», яке перебуває в користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, площею 55,1 кв.м. недійсним; визнання договору купівлі-продажу від 15.10.2002р., укладеного між ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у частині житлового приміщення «Ц», яке перебуває в користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, площею 55,1 кв.м. недійсним; зобов'язання ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» надати дозвіл для приватизації житлового приміщення «Ц», яке перебуває в користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, площею 55,1 кв.м., - відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Л.С. Єршова