26.09.2013 м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів : Гошовського Г.М. (головуючий), Дацківа В.В., Стана І.В., з участю прокурора Міцовди К.Д., підсудного ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією державного обвинувача - старшого прокурора прокуратури Міжгірського району на вирок Воловецького районного суду від 22.04.2013.
Цим вироком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, з вищою освітою, неодружений, непрацюючий, не судимий, засуджений за ч. 1 ст. 364 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на 2 роки, та ч.1 ст. 366 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на 1 рік, а за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, на підставі ст. 70 КК України - на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади строком на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на нього обов'язків повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.
З посиланням на ч.5 ст. 74 КК України ОСОБА_3 звільнено від покарання у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Речові докази - документи (т.1 а.с.125-142, 146-148) ухвалено зберігати в матеріалах справи.
Запобіжним заходом щодо ОСОБА_3 залишено підписку про невиїзд.
Як видно з вироку, суд першої інстанції визнав доведеними пред'явлені органом досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачення в злочинах, вчинених за таких обставин.
Працюючи сільським головою с. Річка Міжгірського району ОСОБА_3 підписав та видав ОСОБА_4 рішення IV сесії V скликання Річківської сільської ради від 29.10.2006 року про внесення змін до рішення №30 сесії ради від 12.07.1997 року про передачу останньому в приватну власність земельних ділянок загальною площею 0, 6505 га в урочищах «Біля хати» - 0, 1496 га, « Полянський» - 0,0633 га та «Ялина» - 0, 4376 га, хоча таке питання на цій сесії ради не розглядалось і таке рішення не приймалось; підписав і завірив печаткою сільської ради виписку з цього рішення; підписав, завірив печаткою сільської ради та видав ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 рішення 18-ї сесії V скликання Річківської сільської ради від 15.02.2009 року про надання останнім дозволу на вибір місця розташування земельних ділянок площею по 1,77 га в урочищах «Плай» і «Заломистий» в с. Річка для ведення особистого селянського господарства, хоча на цій сесії ради заяви зазначених осіб не розглядались і таке рішення не приймалось, а у жовтні 2009 року підписав, завірив печаткою сільської ради і видав рішення 23-ї сесії V скликання Річківської сільської ради від 09.10.2009 року про затвердження матеріалів вибору земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок по 1,77 га кожному з цих осіб, хоча на цій сесії ради таке питання не розглядалось і таке рішення не приймалось.
В апеляції обвинувач - старший прокурор прокуратури Міжгірського району не оспорюючи правильності встановлення судом фактичних обставин справи, доведеності вини підсудного, кваліфікації його дій, визначення міри покарання та звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за правилами ч.5 ст. 74 КК України, просить внести до вироку зміни. Вказує, що суд на порушення вимог ст. 334 КПК України не виклав у ньому формулювання обвинувачення визнане доведеним, із зазначенням місця, часу та способу вчинення, наслідків злочину, форми вини та мотивів злочину, а також безпідставно зазначив у мотивувальній частині про необхідність звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України.
Апеляційний суд заслухав доповідь судді, промову прокурора, яка підтримала подану обвинувачем апеляцію, підсудного ОСОБА_3, який просив вирок скасувати, а кримінальну справу провадженням закрити, провів судові дебати, заслухав останнє слово підсудного, перевірив матеріали справи, обговорив доводи сторін і приходить до переконання, що апеляція обвинувача підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Згідно ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів злочину. У виборі способу викладення в вироку цього формулювання суд вимогами закону не обмежений.
Як видно з вироку, суд першої інстанції докладно виклав у ньому зміст обвинувачень підсудного вказаних у постанові про притягнення як обвинуваченого, за межі цих обвинувачень не вийшов, за жодним з них ОСОБА_3 не виправдав і не змінив їх в інший спосіб та зазначив, що визнає ці обвинувачення повністю доведеними. Тому з твердженням в апеляції про те, що мотивувальна частина вироку не містить формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, апеляційний суд не погоджується.
Доведеність вини підсудного у вчиненні злочину за обставин викладених у вироку в апеляції не оспорюється і, відповідно до ст. 365 КПК України, апеляційним судом не перевіряється.
Юридична кваліфікація діянь за ч.1 ст. 364 КК України як зловживання службовим становищем та ч.1 ст.366 КК України, як службового підроблення, цим обставинам відповідає.
Що стосується доводів апелянта про те, що в мотивувальній частині вироку суд першої інстанції помилково вказав про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 ч.1 п.2 КК України, то такі заслуговують на увагу.
У відповідності до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 КК України.
Згідно з приписами ч.1 п.2 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі.
Враховуючи, що вирок щодо ОСОБА_3 на час його ухвалення судом першої інстанції не міг вважатись таким, що набрав законної сили, вказівка в його мотивувальній частині про необхідність звільнення підсудного від кримінальної відповідальності на підставі ч.1 п.2 ст. 49 КК України є неправильною.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 367, 373 КПК України, апеляційний суд
апеляцію обвинувача - старшого прокурора прокуратури Міжгірського району задовольнити частково, вирок Воловецького районного суду від 22.04.2013 щодо ОСОБА_3 змінити.
Виключити з мотивувальної частини цього вироку судження про необхідність звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за злочини, передбаченні ч. 1 ст. 364 та ч.1 ст. 366 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України.
В решті цей вирок залишити без змін.
Судді: