01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
08.04.2009 № 17/207/30
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рєпіної Л.О.
суддів: Зеленіна В.О.
Синиці О.Ф.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнє підприємство "Агроінвест" ТОВ "Борзна-Агроінвест"
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.02.2009
у справі № 17/207/30 (суддя Кушнір І.В.)
за позовом ТОВ "Технік Енерджі"
до Дочірнє підприємство "Агроінвест" ТОВ "Борзна-Агроінвест"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 169157,50 грн.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 17.02.2009 р. у справі № 17/207/30 позов ТОВ «Технік Енерджі» до ДП «Агроінвест» ТОВ «Борзна-Агроінвест» про стягнення 169157,50 грн. задоволений частково.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні, проти вимог, викладених у апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 05.06.2008 сторони уклали договір № 104, за умовами якого позивач зобов'язався поставити товар(сільськогосподарську техніку), а відповідач прийняти його та здійснювати оплату.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
На виконання умов договору і специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, позивачем був поставлений товар на загальну суму 176166,32грн., що підтверджується видатковою накладною ТЕ № 0214 від 17.06.2008, довіреністю ЯПЕ № 456554 від 17.06.2008 виданої представнику відповідача на отримання товару, та не заперечується відповідачем, а також актом приймання -передачі.
Відповідач у повному обсязі вартість товару не оплатив, в зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 141166,32 грн., таким чином позивач змушений звернутися до суду про примусове стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Позов задоволений частково.
Заперечуючи проти рішення, відповідач звертає увагу на те, що стягнення боргу безпідставне, оскільки договір поставки є неукладеним, так як відповідно до умов договору, у випадку неперерахування 20% передплати вартості товару, сторони повинні були узгодити нову ціну на товар та новий строк поставки. Враховуючи що відповідачем 20% перераховано не було, то поставка товару відбулася не по укладеному договору, а є позадоговірною поставкою.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Умовами договору передбачено: п.2.1.1 у випадку, якщо покупець-відповідач не здійснив попередню оплату в розмірі та в термін, що передбачені цим договором, він ( відповідач) зобов'язаний погодити з постачальником - позивачем нову ціну товару та сплатити її в порядку, передбаченому договором, а обов'язки позивача щодо поставки виникають після погодження та отримання оплати.
Але, колегія суддів дійшла висновку, що вказані положення застосовуються до товару, який поставляється за більшою ціною, так як п.2.1 договору поставки передбачає коливання вартості товару у національній валюті-гривні від курсу евро. У додатку № 2 від 05.06.08 до договору, що є невід'ємною частиною, вартість товару у гривні вказана 176166,32грн., отже передання товару проходило за ціною, яка була погоджена сторонами та на момент її отримання відповідачем не змінилася. Отже, обов'язок здійснення оплати за товар у відповідача виникає відповідно до умов укладеного договору.
Стаття 42 ГК України встановлює, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку.
З матеріалів справи вбачається, відповідно до п.3.3 договору сторонами узгоджений графік оплати: 20% до 11.06.2008, 80% до 01.10.2008, однак відповідач здійснив оплату менш ніж 20% від вартості товару, а саме замість 35000грн., сплатив 25000грн. та 10000грн., що підтверджується банківською випискою від 17.06.08 та від 20.10.08 відповідно.
Частина 2 ст. 712 ЦК України встановлює що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а п.1.1 укладеного договору передбачає передання товару у власність.
Відповідач ст. 214 ЦК України не скористався, письмово не відмовився від здійснення правочину, навпаки прийняв техніку від позивача та використовує її за власними потребами, крім того, його твердження про позадоговірну поставку товару спростовуються матеріалами справи ( а.с.41,43), а саме платіжне доручення, надане представником відповідача до господарського суду свідчить про те, що поставка відбувалася у рамках укладеного договору, оскільки платіжне доручення № 140 від 16.01.09 на часткову оплату в розмірі 20000грн. має посилання саме на договір № 104 від 05.06.08.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 цього Кодексу. Відповідач, у встановлений законодавством порядку щодо недійсності або розірвання укладеного договору, до суду не звертався, тому посилання на його неукладено або недійсність безпідставні.
Доказів здійснення повної оплати за отриманий товар, відповідачем не надано, тому позовні вимоги стосовно стягнення основного боргу, з урахуванням уточнень та часткової оплати, підлягають задоволенню у сумі 121166,32грн.
Згідно ст. 549 ч.1 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань.
Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність сторін за порушення умов договору, зокрема відповідальність за порушення умов оплати, передбачена у п.7.3,п.7.4 договору, тому вимоги про стягнення штрафу, пені, річних й інфляційних витрат, цілком обґрунтовані та підлягають задоволенню в розмірах, що перераховані виходячи з суми 121166,32грн..
Колегія суддів звертає увагу відповідача, що надання доказів в обґрунтування вимог або заперечень покладається на сторони, а відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. З протоколу судового засідання та рішення суду першої інстанції вбачається, що представник відповідача був присутній, але жодних клопотань, доповнень та додаткових доказів суду не надано, тому посилання на неповне дослідження судом наданих доказів та не з'ясування наявності інших правовідносин між сторонами є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу ДП «Агроінвест» ТОВ « Борзна-Агроінвест» залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернігівської області від 17.02.2009 року у справі № 17/207/30 залишити без змін.
2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду Чернігівської області видати відповідний наказ.
Головуючий суддя Рєпіна Л.О.
Судді Зеленін В.О.
Синиця О.Ф.
09.04.09 (відправлено)