31 березня 2009 р.
№ 51/65
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової -головуючого,
Н.О. Волковицької,
Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача
Король А.М., дов. від 09.01.09р.
відповідача
Білека Ю.І, дов. від 30.12.08р., Байдик М.П., дов. від 30.12.08р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного підприємства "ЮАЛ"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2008 року
у справі
№ 51/65 Господарського суду міста Києва
за позовом
Черкаської міської ради
до
Приватного підприємства "ЮАЛ"
про
стягнення 528904,20грн.
Черкаська міська рада звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "ЮАЛ" 528904, 20 грн., а саме 287342, 50 грн. індексу інфляції та 36517,60грн. відсотків річних, нарахованих за прострочення відповідачем за період з 24.05.2006р. по 28.01.2008р. сплати 929911грн. відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, пов'язаних з вилученням земель, а також про стягнення 205044,10грн. збитків, завданих несвоєчасною сплатою відшкодування, посилаючись на статті 390,536, 623, 625, 1214 Цивільного кодексу України, статті 224, 225, 226, 229 Господарського кодексу України.
Відповідач заперечив проти позову, вказавши, що йому не було до січня 2008 року надано належним чином погодженого розрахунку розміру відшкодування втрат, відтак заборгованість відповідача по витратам спеціального фонду бюджету м. Черкаси відсутня; також вказав, що позивач всупереч умовам договору вчиняв дії, які перешкоджали відповідачу користуватися земельною ділянкою.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2008р. (суддя Пригунова А.Б.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2008р. (судді: Студенець В.І., -головуючий, Буравльов С.І., Вербицька О.В.) рішення місцевого господарського суду змінено та викладено в такій редакції: "Стягнути з приватного підприємства "ЮАЛ" на користь Черкаської міської ради 281763,03грн. інфляційних витрат, 36517,60грн. відсотків річних, 3184грн. державного мита та 71,03грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1592 державного мита за подачу апеляційної скарги". В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Скаржник зазначає на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: апеляційним судом не досліджено той факт, що статтями 207-209 Земельного кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997р. № 1279 на відповідача не покладено обов'язку щодо визначення розміру втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, тому розмір грошового зобовязання відповідачу став відомим тільки у січні 2008р.; при стягненні всієї суми на користь позивача апеляційним судом не враховано пункт 1 статті 209 Земельного кодексу України щодо розподілу коштів, одержаних у якості втрат, між бюджетами різних рівнів; з огляду на адміністративно-правову природу втрат сільськогосподарського виробництва застосування до спірних правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України є неправомірним; судом прийнято до уваги помилковий розрахунок річних, здійснений позивачем.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За приписами частини 1 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, сторонами 27.03.2006р. було укладено договір оренди землі, за умовами якого Черкаська міська рада на підставі рішення від 24.03.2006р. № 9-318 надала, а Приватне підприємство "ЮАЛ" прийняло в строкове платне користування земельну ділянку площею 79966кв.м., розташовану у м. Черкаси по вул. 30-річчя Перемоги, 39, під розташування та подальшу експлуатацію складів (модулів) непродовольчих товарів. За пунктом 6.2 вказаного вище договору умовою надання земельної ділянки є, зокрема, відшкодування відповідачем до 24.05.2006р. втрат сільськогосподарського виробництва (рілля).
29.01.2008р. відповідач перерахував 929911грн. на бюджетний рахунок 31524901700002 у ВДК в м. Черкаси за кодом бюджетної класифікації 21110000 "Надходження коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва".
Вважаючи, що між ним та відповідачем виникло цивільно-правове грошове зобовязання, яке останнім прострочено, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача інфляційні нарахування за період з 24.05.2006р. по 29.01.2008р. та річні, нараховані з суми з індексом інфляції станом на кінець розрахункового періоду, за весь період прострочення, а також відшкодувати збитки та неодержаний дохід.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з відсутності такого складу цивільного правопорушення, як вина відповідача, оскільки погодження механізму визначення вказаних втрат сільськогосподарського виробництва та доведення його до відома платника є компетенцією та обов'язком позивача.
Натомість апеляційний господарський суд, задовольняючи позов у частині стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, вказав, що відповідач прострочив виконання грошового зобовязання по відшкодуванню в строк до 24.05.2006р. втрат сільськогосподарського виробництва (рілля), строки сплати якого як за приписами законодавства, так і за умовами договору, не пов'язані з наданням розрахунку орендодавцем, а визначаються на підставі законодавчо визначених нормативів.
Визначивши природу спірних правовідносин сторін як майнових, апеляційний господарський суд встановив наявність простроченого боржником грошового зобовязання, наслідком чого є застосування до нього положень статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення інфляційних втрат та відсотків річних.
Статтями 207-209 (глава 36) Земельного кодексу України року передбачено відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; ці втрати підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад; розмір та порядок визначення цих втрат встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правової природи даних сум, як таких, що мають компенсаційний характер з огляду на зниження цінності певних категорій земель, тобто, утворюються в межах цивільних правовідносин сторін.
При цьому посилання відповідача на пов'язаність розміру таких компенсаційних втрат з волевиявленням сторін даного спору та неправомірність дій позивача, який не повідомив розмір належної до сплати суми є безпідставними, оскільки сума втрат, що підлягають компенсації, є нормативно визначеною; крім того, чинне законодавство не відносить визначення розміру сум відповідних втрат до повноважень міської ради.
Водночас, визначаючи розмір індексу інфляції та відсотків річних, що в зв'язку з несвоєчасною сплатою основного зобовязання підлягали стягненню на рахунок позивача, апеляційним господарським судом не враховано таке.
За статтею 209 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономній Республіці Крим, обласним радам - 25 відсотків; районним радам -15 відсотків, міським, сільським, селищним радам -60 відсотків, міським радам Києва та Севастополя -100 відсотків.
Пунктом 4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997р. № 1279, передбачено, що відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва провадиться в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом -у міру їх фактичного надання. Втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ) для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільського господарства, визначаються на основі нормативів цих втрат по автономній республіці Крим, областях, місту Києву та Севастополю за визначеною в Постанові № 1279 формулою.
Відповідальність за статтею 625 Цивільного кодексу України застосовується, виходячи з прострочення реально існуючого зобовязання.
Отже, для правильного вирішення даного спору, судам належало з'ясувати дійсний розмір втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягали сплаті відповідачем, та встановити відповідність перерахованої відповідачем суми цьому розміру, враховуючи при цьому законодавчо встановлений порядок розподілу даних коштів, які мали надійти на рахунок міської ради. При цьому розмір втрат, які підлягають відшкодуванню, не може визначатися лише на підставі платіжних документів відповідача.
Судами розмір основного зобовязання не встановлено, а позивачем не обґрунтовано підстави, з яких він є належним позивачем за позовом про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних на всю суму основного боргу, без врахування статті 209 Земельного кодексу України.
Також судова колегія погоджується з доводами касаційної скарги про помилкове прийняття апеляційним судом розрахунку позивача та стягнення нарахованих відсотків річних за весь час прострочення (тобто, з 24.03.2006р. по січень 2008р.), виходячи з розміру простроченої суми з індексом інфляції на час звернення з позовом.
Водночас є правомірними та відповідають чинному законодавству висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про стягнення збитків; судові рішення в цій частині не оскаржено і підстави для їх скасування в цій частині відсутні.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарськими судами не було в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності.
Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова не повністю відповідають вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Встановлення обставин, про які зазначено в постанові, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції
Керуючись статтями 43, 1117, пунктами 1, 3 частини 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного підприємства "ЮАЛ" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2008 року у справі № 51/65 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста від 22.08.2008р. скасувати в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення 281763,03грн. інфляційних втрат та 36517,60грн. відсотків річних.
Справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
В решті рішення та постанову залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач