31 березня 2009 р.
№ 12/146
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників сторін :
позивача
- не з'явився,
відповідачів
третьої особи
- Кур'ята І.В.,
- не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
ТОВ "Фірма "Вена"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2008
у справі
№12/146
за позовом
ТОВ "Фірма "Вена"
до
(третя особа
1.ЗАТ "Чернігівська фабрика лозових виробів";
2.ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Чернігівського обласного управління
- КП "Чернігівське МБТІ")
про
переведення прав та обов'язків покупця
за договором купівлі-продажу від 17.02.97
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 16.09.2008 (суддя Лавриненко Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2008 (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Шапран В.В.), в позові відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю позовних вимог.
ТОВ "Фірма "Вена" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що доказами належності адміністративної будівлі по вул.Толстого,28 позивачу та першому відповідачу на праві спільної часткової власності є договори про спільне використання будівлі від 15.05.2005, від 15.05.2006 та від 02.01.2008, які визначають розподіл витрат сторін на утримання спільного майна, та які в порушення ст.43 ГПК України відхилено судом першої інстанції як неналежні докази.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника другого відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові апеляційний господарський суд виходив з того, що:
18.12.1996р. між Закритим акціонерним товариством «Чернігівська фабрика лозових виробів» (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вена» (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві приміщення на другому поверсі основної частини адміністративної будівлі за літ. «А-2» - 1-31 загальною площею 15,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул. Толстого, 28, у м. Чернігові, а покупець зобов'язався прийняти зазначений об'єкт і сплатити продавцеві договірну ціну за нього, яка згідно п.1.6 договору становить 1550 грн.
Відповідно до акту приймання-передачі від 18.12.1996 на виконання умов договору купівлі-продажу від 18.12.1996 ЗАТ «Чернігівська фабрика лозових виробів» передало, а ТОВ «Фірма «Вена» прийняло приміщення на другому поверсі основної частини адміністративної будівлі за літ. «А-2» - 1-31 загальною площею 15,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул. Толстого, 28, у м.Чернігові.
Постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.03.2008, яка набрала законної сили, зобов'язано Комунальне підприємство «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності ТОВ фірма «Вена» на вказане вище нежитлове приміщення.
21.05.2008р. на підставі договору купівлі-продажу від 18.12.96 та на виконання постанови Деснянського районного суду м.Чернігова Комунальним підприємством Чернігівське міське бюро технічної інвентаризації» було зареєстроване за ТОВ «Фірма «Вена» право власності на дане нерухоме майно.
17.02.1997р. між Закритим акціонерним товариством «Чернігівська фабрика лозових виробів» (продавцем) та Державним спеціалізованим комерційним Ощадним банком України в особі начальника Чернігівського обласного управління Ощадбанку (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець (відповідач-2) купив приміщення 1-15, 1-16, 1-17 площею 4,7 кв.м., 8,3 кв.м., 228,7 кв.м. основної частини будівлі адміністративного корпусу, літер «А-2», загальною площею 241,7 кв.м., вартістю 54102 грн., що знаходяться в м.Чернігові по вул. Толстого, 28.
Позивач просить перевести на нього права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 17.02.1997, оскільки вважає, що продаж майна було проведено незаконно з порушенням його права привілейованої купівлі частки у спільній частковій власності. Позивач зазначає, що він як власник частки у спільній власності, не був попереджений про укладення договору купівлі-продажу від 17.02.1997, а йому про це стало відомо лише у травні 2008 року.
Відповідно до положень ст.112 ЦК УРСР, чинного на момент виникнення між сторонами правовідносин, майно може належати на праві спільної власності двом або кільком особам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
Право спільної власності - це право двох чи більше осіб на один і той же об'єкт (на одну річ або сукупність речей). Ці речі можуть бути подільними або неподільними, однак, як об'єкт права власності вони створюють єдине ціле. При цьому, право власності кожного учасника спільної власності поширюється на весь об'єкт, а не на його частину. Відповідно співвласникам належать функції щодо розпорядження, володіння та користування спільним майном, у тому числі у кожній його частині. Право власності двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Співвласники відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язані брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Аналогічні норми щодо спільної власності містяться і в ст.ст.355-372 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.114 ЦК УРСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів. Продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Якщо кілька учасників спільної часткової власності виявили бажання придбати частку в спільній власності, право вибору покупця надається продавцю. При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.
ЗАТ «Чернігівська фабрика лозових виробів» власником спірного майна стала на підставі договору купівлі-продажу державного майна організації орендарів «Чернігівська фабрика лозових виробів» від 11.08.1995, згідно якого товариство покупців членів трудового колективу організації орендарів «Чернігівська фабрика лозових виробів» купило державне майно цілісного майнового комплексу Чернігівська фабрика лозових виробів, що знаходиться у м.Чернігові по вул.Толстого, 28.
Довідка-характеристика (а.с.24 том 2) на відчуження ЗАТ «Чернігівська фабрика лозових виробів» нежитлового приміщення основної частини «А-2», видавалась Комунальним підприємством «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» окремо на приміщення літери 1-15, 1-16, 1-17 площею 4,7 кв.м., 8,3 кв.м., 228,7 кв.м. основної частини будівлі адміністративного корпусу, літ. «А-2» загальною площею 241,7 кв.м., що знаходяться у будинку №28, розташованому в м.Чернігові по вул.Толстого.
Як вбачається з договору купівлі-продажу від 17.02.97, його предметом була частина майнового комплексу, а саме індивідуально-визначене майно: приміщення 1-15, 1-16, 1-17 площею 4,7 кв.м., 8,3 кв.м., 228,7 кв.м. основної частини будівлі адміністративного корпусу, літер «А-2» загальною площею 241,7 кв.м., що знаходяться в м. Чернігові по вул. Толстого, 28.
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради №194 від 17.09.2002 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості» було вирішено доручити Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації оформити свідоцтво про право власності Відкритому акціонерному товариству «Державний Ощадний банк України» на складське приміщення по вул. Толстого, 28, на підставі проведеної технічної інвентаризації. За результатами проведеної інвентаризації, після здійсненої ВАТ «Державний ощадний банк України» реконструкції придбаного приміщення (встановлення перегородок), площа приміщення зменшилась до 237,8 кв.м. та змінилась «літеровка» приміщень на 3-2, 3-1, 3-4, 4-2, 4-1, 4-3, 4-4.
На виконання зазначеного рішення ВАТ «Державний ощадний банк України» було видано свідоцтво від 25.02.2002 про право власності на складське приміщення загальною площею 237,8 кв.м., яке розташоване по вул.Толстого, 28 в м.Чернігові, та зареєстровано в МБТІ 02.10.2002р. за № 159 в книзі №4.
Апеляційна інстанція погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що відчуження частини майнового комплексу з конкретно визначеним нерухомим майном та відповідне набуття новим власником права власності на конкретно визначене майно, у випадках не заборонених законом, не породжує права спільної часткової власності на цілісний майновий комплекс. Незалежно від визначення частини кожного власника у майні цілісного майнового комплексу, таке майно є самостійним об'єктом права власності.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач-2 самостійно сплачував податок на землю, на якій розташований об'єкт нерухомості, а також здійснював оплату витрат на утримання спірного приміщення.
Таким чином, з моменту набуття права власності за договором купівлі-продажу від 17.02.97 ВАТ «Державний ощадний банк України» як одноосібний власник здійснював всі повноваження відносно користування, володіння і розпорядження спірним приміщенням.
30.08.2005р. між ВАТ «Державний ощадний банк України» (продавцем) та ЗАТ «Чернігівська фабрика лозових виробів» (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого вже ВАТ «Державний ощадний банк України», як одноосібний власник, відчужив на користь ЗАТ «Чернігівська фабрика лозових виробів» саме частину приміщення - 140 кв.м., що становило 3/5 загальної площі складського приміщення (237 кв.м.), розташованого по вул..Толстого,28 у м.Чернігові.
Як вбачається з інвентаризаційної справи, комунальним підприємством «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» були внесені зміни до поетажного плану спірного приміщення, та приміщення позначені літерами 3-5, площею 4,7 кв.м., 3-6, площею 8,3 кв.м. були змінені на літери 4-3, площею 4,7 кв.м. та 4-4 площею 8,3 кв.м. Кімнати під літерами 3-3, площею 36,0 кв.м., 3-4, площею 9,0 кв.м. перейшли у власність ЗАТ «Чернігівська фабрика лозових виробів», а кімнати під літерами 3-1, площею 123,5 кв.м., 3-2, площею 56,3 кв.м. поділені, внаслідок чого 20,2 кв.м. кімнати під літерою 3-2 та 74,9 кв.м. кімнати під літерою 3-1 відійшли покупцю, а залишок - ВАТ «Державний ощадний банк України», та позначені на поетажному плані літерами 4-2, площею 35,7 кв.м. та 4-1, площею 48,3 кв.м. Загальна площа приміщень, які належать на сьогоднішній день ВАТ «Державний ощадний банк України», внаслідок реконструкції перегородок зменшилась на 0,8 кв.м. та становить 97,0 кв.м.
Позивачем не надано суду належних доказів, які підтверджують спільну участь співвласників у володінні, користуванні спірними приміщеннями, та спільні витрати по утриманню і зберіганню спірних приміщень. Надані позивачем договори від 15.05.2005, від 15.05.2006, 02.01.2008 не можуть бути такими доказами, оскільки вони укладені лише між позивачем і відповідачем-1, які визначені у договорах, як співвласники, при цьому відповідач-2 не є стороною таких договорів, який за умови набуття права спільної власності також мав би визначатись як співвласник. Крім того, згідно актів виконаних робіт до вказаних договорів, роботи виконувались у приміщенні по вул.Толстого, 78 у м. Чернігові. Докази знаходження у спільному користуванні земельної ділянки, на якій розміщені спірні нежитлові приміщення, а також докази спільної сплати податків позивачем не надано.
Пунктом 4.1.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджено наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 передбачено, що записи про право власності на нерухоме майно містять, крім іншої інформації, вид спільної діяльності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності.
Проте, у витягу №18929087 від 23.05.2008 з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо власності позивача на приміщення придбане за договором купівлі-продажу від 18.12.1996 не зазначено, що це приміщення знаходиться у спільній частковій власності, та не визначено розмір частки.
Постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.03.2008 також не встановлено факт знаходження частини адміністративної будівлі за літерою «А-2» - 1-31 загальною площею 15,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул.Толстого будинок №28 у м.Чернігові у спільній частковій власності.
Таким чином, як позивачем, так і відповідачем-2 за договорами купівлі-продажу було придбано індивідуально визначене майно та право спільної часткової власності не виникло (сторони не будували спільно приміщення, частка в спільному майні не була предметом договорів купівлі-продажу).
Оскільки, придбане позивачем приміщення площею 15,7 кв.м., яке знаходиться у м.Чернігові по вул.Толстого,28, та придбані ВАТ «Державний ощадний банк України» за цією ж адресою приміщення згідно договору купівлі-продажу від 17.02.1997, не є частками в праві спільної власності, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог про переведення на позивача прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 17.02.1997.
Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Згідно з ч.3 ст.355 ЦК України право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Судами попередніх інстанцій з достовірністю встановлено відсутність виникнення у позивача та першого відповідача права спільної часткової власності на нерухоме майно (будівлю №28 по вул.Толстого в м.Чернігові) внаслідок договору купівлі-продажу від 18.12.1996р., укладеного між ними стосовно індивідуально визначеного нерухомого майна - нежилого приміщення загальною площею 15,7 кв.м., розташованого на другому поверсі адміністративної будівлі по вул.Толстого,28 в м.Чернігові. Адже, вказаний договір не містить жодних положень про продаж частки у зазначеній будівлі.
Натомість судами достовірно встановлено відчуження ЗАТ "Чернігівська фабрика лозових виробів" та обумовлене цим набуття позивачем та другим відповідачем на підставі договорів купівлі-продажу від 18.12.96 від 17.02.97 права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме на приміщення загальною площею 15,7 кв.м. та 241,7 кв.м. відповідно, що не слід ототожнювати з правом спільної часткової власності. Наведене підтверджується дослідженими судами постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.03.2008, рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради №194 від 17.09.2002 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості» та іншими первинними документами (видані сторонам свідоцтва про власності на конкретні об'єкти нерухомості, а не їх частину, витяг №18929087 від 23.05.2008 з Реєстру прав власності на нерухоме майно, довідка-характеристика, акти приймання-передачі, дані інвентаризаційної справи) в їх сукупності та не спростовано скаржником.
Доказів набуття позивачем та першим відповідачем права спільної сумісної власності на адміністративну будівлю по вул.Толстого,28 в м.Чернігові внаслідок укладення та виконання договору про сумісну діяльність (ст.430 ЦК УРСР, чинного на момент передачі позивачу приміщення загальною площею 15,7 кв.м.) чи з інших підстав, матеріали справи не містять та позивачем не надано.
Відповідно до ст.ст.1130,1132 ЦК України (чинного на момент укладення договорів про спільне використання будівлі від 15.05.2005, від 15.05.2006 та від 02.01.2008, якими позивач обґрунтовує свій позов) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
За таких обставин, укладені між позивачем та першим відповідачем договори про спільне використання будівлі від 15.05.2005, від 15.05.2006 та від 02.01.2008 не є договором про спільну діяльність чи договором простого товариства в розумінні ст.ст.1130,1132 ЦК України, а тому вказані договори правомірно відхилено судом першої інстанції як неналежні докази. Тим більше, що, як правильно зазначив апеляційний суд, у разі знаходження адміністративної будівлі по вул.Толстого,28 в м.Чернігові в спільній частковій власності іншим (третім) співвласником, а значить і стороною в договорах від 15.05.2006 та від 02.01.2008 повинно було б визначатися і ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Чернігівського обласного управління, якому на підставі укладеного із ЗАТ «Чернігівська фабрика лозових виробів» договору купівлі-продажу від 30.08.2005 належить приміщення площею 97 кв.м., що становить 2/5 загальної площі складського приміщення (237 кв.м.), розташованого по вул.Толстого,28 у м.Чернігові.
Отже, позивачем не доведено придбання ним в грудні 1996 року нежилого приміщення загальною площею 15,7 кв.м. в якості об'єкта права спільної часткової власності (частини цілісного майнового комплексу).
Наявні ж заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судом доказів та до намагань надати перевагу одним доказам (договори про спільне використання будівлі від 15.05.2005, від 15.05.2006 та від 02.01.2008) перед іншими оціненими судом доказами, однак, згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду постанов Вищого господарського суду України, прийнятих з порушенням вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України (постанови ВСУ від 11.09.2007 у справі №1/151-3079 та від 11.09.2007 у справі №18/439).
Касаційна інстанція також зазначає, що касаційна скарга взагалі не містить вказівок на порушення судами попередніх інстанцій конкретних норм матеріального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2008 у справі №12/146 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Фірма "Вена" -без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун