Справа № 761/16246/13-ц
Провадження №2/761/6293/2013
Іменем України
17 вересня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Саадулаєва А.І.,
при секретарях Івченко В.П., Кукушкіному О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Національний банк України, про стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію (далі - відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 2) про стягнення коштів.
Просить визнати за позивачем право власності на володіння, користування та розпорядження власними коштами у розмірі 707 344,71 грн., що були розміщені на рахунках у ПАТ «Банк» «Таврика», термін зберігання яких закінчився, зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодувати нанесені збитки, внаслідок дій та бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо повернення заощаджень, стягнувши на його користь суму коштів у розмірі 707 344,71 грн., визнати дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протиправними.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між позивачем та ПАТ «Банк «Таврика» укладено договори банківського вкладу: «Пенсійний» №ПСГ (391) 8186 від 19.12.2011 року з терміном зберігання до 21.06.2013 року; «Пенсійний» №ПСГ (391) 9097 від 04.01.2012 року з терміном зберігання до 05.07.2013 року; «Пенсійний» №ПСГ (391) 2164 від 05.01.2012 року з терміном зберігання до 05.07.2013 року. Відповідно до виписки з банківського особового рахунку за вкладом «Пенсійний» №ПСГ (391) 8186 від 19.12.2011 року за період з 18.12.2011 року по 13.03.2013 року сума внесених коштів складає 300 000,00 грн., за вкладом «Пенсійний» №ПСГ (391) 9097 від 04.01.2012 року за період з 04.01.2012 року по 13.03.2013 року сума внесених коштів складає 300 000,00 грн., за вкладом «Пенсійний» №ПСГ (391) 2164 від 05.01.2012 року за період з від 05.01.2012 року по 13.03.2013 року сума внесених коштів складає 2 400,00 доларів США. Пунктом 2.1. вказаних Договорів визначено, що за використання коштів, розміщених на рахунку вкладника, банк щомісяця нараховує проценти на суму вкладу. Відповідно до п. 2.2. Договорів, виплата нарахованих процентів здійснюється у валюті вкладу, починаючи з першого робочого дня місяця, наступного за місяцем, за який були нараховані проценти, через касу банку, або шляхом переказу за письмовою заявою вкладника у валюті вкладу на його поточний рахунок відповідно до умов цього договору. Проте, нарахування процентів банком було призупинено, оскільки було прийнято рішення, оформлене протоколом засідання правління АТ «Банк» «Таврика» №ПР/23/11/2012/01 від 23.11.2012 року, де вказувалося «На виконання рішення Національного банку України від 23.11.2012 року №906, 23.11.2012 року припинити виконання будь-яких операцій з клієнтами банку.
Позивач звертався до відповідача з письмовою заявою від 11.12.2012 року, вх. №11/12/47, відповідно до якої просив виплатити нараховані проценти або розірвати укладені договори. Проте, заяву відповідач залишив без розгляду. 18.12.2012 року з заявою щодо повернення вкладів позивач звернувся до голови НБУ. Листом від 02.01.2013 року №47-606/140 представник НБУ повідомив, що Постановою правління НБУ від 20.12.2012 року №548 АТ «Банк» «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних. Крім того, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.12.2012 року прийнято рішення №33 про запровадження тимчасової адміністрації. Протягом дії тимчасової адміністрації вкладники АТ «Банк» «Таврика» можуть отримати свої кошти за договорами банківського вкладу, строк дії договорів яких закінчився. Виплати за зазначеними договорами здійснюватимуться у розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, але не більше 200 000,00 грн. На думку позивача відповідач обмежив право позивача на користування приватною власністю в межах 200 000,00 грн. Окрім цього, на думку позивача, рішення Національного банку України від 23.11.2012 року №906 є нелегітимним, оскільки як нормативно-правовий акт не зареєстроване в Міністерстві юстиції України. Як зазначив позивач, даний факт встановлено судовими рішеннями Солом'янського районного суду м. Києва по справі №2-1597/13 від 13.03.2013 року та по справі №2-846/13, що вступили в законну силу, а тому такий факт не підлягає доказуванню. У подальших відповідях НБУ посилався на Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який набрав чинності 22.09.2012 року. Позивач зазначив, що договори з банком позивачем укладалися у грудні 2011 року та на початку 2012 року, коли не існувало Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Закон не має зворотної дії в часі, а тому не може застосовуватись до спірних правовідносин.
Внаслідок неповернення відповідачем грошових коштів позивач зазнав збитків, а саме, по договору «Пенсійний» №ПСГ (391) 8186 від 19.12.2011 року - 342 101,20 грн., по договору «Пенсійний» №ПСГ (391) 9097 від 04.01.2012 року - 344 632,68 грн., по договору Пенсійний» №ПСГ (391) 2164 від 05.01.2012 року - 20 610,83 грн., всього - 707 344,71 грн.
Ухвалою від 08.07.2013 року відкрито провадження у справі.
Під час розгляду справи, судом було залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Національний банк України.
16.09.2013 року до канцелярії суду позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, вх. №64011. У зазначеній заяві позивач просив уточнити позовні вимоги, а саме: просить зобов'язати відповідача 1 відшкодувати позивачу збитки внаслідок неповернення депозитних вкладів та невиплати відсотків з урахуванням ч. 2 ст. 625 ЦК України. Всього позивач просив стягнути з відповідача за вкладом «Пенсійний» №ПСГ (391) 8186 від 19.12.2011 року у розмірі 363 466,94 грн., за вкладом «Пенсійний» №ПСГ (391) 9097 від 04.01.2012 року у розмірі 364 758,26 грн., за вкладом «Пенсійний» №ПСГ (391) 2164 від 05.01.2012 року у розмірі 21393,49 грн., разом - 749 618,69 грн. Також уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати протиправними дії та бездіяльність директора-розпорядника Фонду Шарової О.І. за надання завідомо недостовірних відомостей та ненадання відповідей по суті у листі від 22.03.2013 року №17-036-2201/13 на заяву позивача, що була зареєстрована 04.03.2013 року.
Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, з мотивів, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача 1 Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про розгляд справи.
Представник відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у судовому засіданні, яке відбулося 05.09.2013 року, заперечив проти задоволення позову. У письмових запереченнях зазначив, що Фондом не приймались неправомірні рішення, які би могли призвести до збитків позивача. Фонд приймав усі рішення відповідно до Закону України ««Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Національний банк України у письмових поясненнях зазначив, що рішення Національного банку про застосування заходів впливу до банку та інші рішення, прийняті щодо банку в межах здійснення банківського нагляду не є нормативно-правовим актом Національного банку України в розумінні ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» та не підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Свідок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначали, що ОСОБА_1 має право на відшкодування збитків, а дії ПАТ «Банк «Таврика» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є неправомірними.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, представника третьої особи, пояснення свідка, дослідивши обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 213 Цивільного процесуального Кодексу України (далі ЦПК України) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що між позивачем та ПАТ «Банк «Таврика» укладено договори банківського вкладу: «Пенсійний» №ПСГ (391) 8186 від 19.12.2011 року з терміном зберігання до 21.06.2013 року; «Пенсійний» №ПСГ (391) 9097 від 04.01.2012 року з терміном зберігання до 05.07.2013 року; «Пенсійний» №ПСГ (391) 2164 від 05.01.2012 року з терміном зберігання до 05.07.2013 року, що підтверджується копіями договорів (а.с. 12-14).
Як вбачається з виписки з банківського особового рахунку за вкладом «Пенсійний» №ПСГ (391) 8186 від 19.12.2011 року за період з 18.12.2011 року по 13.03.2013 року сума внесених коштів складає 300 000,00 грн., за вкладом «Пенсійний» №ПСГ (391) 9097 від 04.01.2012 року за період з 04.01.2012 року по 13.03.2013 року сума внесених коштів складає 300 000,00 грн., за вкладом «Пенсійний» №ПСГ (391) 2164 від 05.01.2012 року за період з від 05.01.2012 року по 13.03.2013 року сума внесених позивачем коштів складає 2 400,00 доларів США(а.с. 15-17).
В матеріалах справи наявний протокол засідання правління АТ «Банк «Таврика» №ПР/23/11/2012/01 від 23.11.2012 року, згідно якого вирішено «На виконання рішення Національного банку України від 23.11.2012 року №906, 23.11.2012 року припинити виконання будь-яких операцій з клієнтами банку(а.с. 19).
Постановою Правління Національного Банку України № 548 від 20 грудня 2012 року АТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних. (а.с. 51-53).
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 грудня 2012 року за № 33 розпочата процедура виведення АТ «Банк «Таврика» з ринку та запроваджена тимчасова адміністрація строком на 3 місяці з 21 грудня 2012 року по 20 березня 2013 року; призначено уповноважену особу Фонду за тимчасову адміністрацію в АТ «Банк «Таврика» (а.с. 54-55).
Позивач звертався до відповідача з письмовою заявою від 11.12.2012 року, вх. №11/12/47, відповідно до якої просив виплатити нараховані проценти або розірвати укладені договори, що підтверджується копією заяви (а.с. 20).
Як вбачається з листа від 02.01.2013 року №47-606/140 (а.с. 22), представник НБУ повідомив, що Постановою правління НБУ від 20.12.2012 року №548 АТ «Банк» «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних. Крім того, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.12.2012 року прийнято рішення №33 про запровадження тимчасової адміністрації. Протягом дії тимчасової адміністрації вкладники АТ «Банк» «Таврика» можуть отримати свої кошти за договорами банківського вкладу, строк дії договорів яких закінчився. Виплати за зазначеними договорами здійснюватимуться у розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, але не більше 200 000,00 грн.
Відповідно до п. 3.1.7. укладених між позивачем та ПАТ «Банк «Таврика» договорів Банк зобов'язується повернути вклад на першу вимогу вкладника відповідно до умов п. 2.6 та з урахуванням п.п. 2.7, 2.8, 3.3.4 договору.
Згідно п. 3.3.4 договорів при достроковому припиненні дії Договору з метою повернення Вкладу, Вкладник зобов'язаний письмово повідомити Банк. Письмову заяву Вкладник подає Банку не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, що зазначена в заяві
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 1058, частиною 2 ст. 1060 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та нормами Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який вступив в законну силу з 22 вересня 2012 року.
Відповідно до частини 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ст. 2 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-III «Про банки та банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Згідно частини 3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Відповідно до ст. 1074 ЦК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010 року № 2258-VI, від 04.11.2010 року № 2677-VI) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Саме такі випадки обмеження прав позивача щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, встановлені Законом України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банків, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до ст. 76 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (в редакції Закону України від 19.11.2012 року № 4452-VI) Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Згідно ст. 34 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку.
Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України».
Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду.
Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує три місяці, а для системоутворюючих банків - шість місяців. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини 1 ст. 36 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 02.10.2012 року № 5411-VI) з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно до п. 1 частини 5 ст. 36 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 02.10.2012 року № 5411-VI) під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Згідно п. 1 частини 6 цієї статі обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Згідно частини 1 ст. 26 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції із змінами, внесеними Законом України від 02.10.2012 року № 5411-VI) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.
Як вбачається із заперечення відповідача під час дії тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Таврика» позивач 13 лютого 2013 року через АТ «Імексбанк» отримав грошові кошти за своїм вкладом в максимально можливому розмірі - 200 000,00 грн.(а.с. 49-50).
Залишок вкладу у зв'язку із дією у банку тимчасової адміністрації підлягає поверненню позивачу згідно Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме, відповідно до п. 1 частини 5, п. 1 частини 6 ст. 36, ст. 39, ст. 52 Закону питання щодо задоволення вимог позивача про повернення залишку вкладу буде вирішуватися після закінчення дії тимчасової адміністрації після виконання плану врегулювання та прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку у черговості, яка передбачена ст. 52 зазначеного Закону.
У зв'язку із віднесенням банку «Таврика» до категорії неплатоспроможних та встановленням Законом України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження прав позивача, як вкладника банку, щодо розпоряджання грошовими коштами за тимчасової адміністрації підстави для примусового повернення позивачу залишку вкладу на час розгляду судом справи відсутні.
Доводи позивача про те, що відмова у поверненні залишку вкладу є неправомірною, є необґрунтованими. Обмеження прав позивача щодо розпоряджання грошовими коштами передбачено ст. 1074 ЦК України та спеціальним Законом України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Доводи позивача про те, що дія Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на правовідносини, що виникли між сторонами, не розповсюджується, оскільки спірні правовідносини виникли до запровадження у банку тимчасової адміністрації, а саме, 12 грудня 2012 року, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Стаття 36 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регулює наслідки запровадження тимчасової адміністрації та розповсюджується, в тому числі і на правовідносини, що виникли до запровадження тимчасової адміністрації, оскільки згідно частини 1 ст. 36 зазначеного Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Спір щодо повернення вкладу вирішується за тимчасової адміністрації у банку і відповідно до ст. 34 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Уповноважена особа Фонду не може діяти в супереч норм цього Закону, а тому без урахування вимог Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вирішення спору щодо повернення залишку вкладу позивачу за тимчасової адміністрації у банку є неможливими.
Згідно ст. 39 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов'язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду. За рішенням виконавчої дирекції Фонду цей строк може бути продовжений до 30 днів. План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів: 1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом; 2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов'язань на користь приймаючого банку; 3) відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією; 4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов'язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку; 5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.
Після затвердження плану врегулювання тимчасова адміністрація та/або ліквідація банку здійснюються на підставі і на виконання плану врегулювання.
Фонд вживає будь-яких заходів на виконання плану врегулювання без повідомлення та отримання згоди учасників, боржників, кредиторів (вкладників) банку. Учасники, кредитори (вкладники) банку не мають права вимагати припинення або дострокового виконання зобов'язань банку та/або відшкодування їм збитків, понесених внаслідок виконання плану врегулювання.
Обмеження прав позивача щодо розпорядження своїм вкладом у зв'язку із віднесенням банку до категорії неплатоспроможних та запровадженням тимчасово адміністрації, що передбачені законом, не є звільненням відповідача від виконання своїх зобов'язань щодо повернення вкладу. Проте, повернення вкладу здійснюється в порядку, який передбачений Законом України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до частини 4 ст. 49 Закону під час ліквідаційної процедури вирішенню у судовому порядку підлягають лише спори щодо акцептування вимог кредиторів. Такий спір на теперішній час між сторонами відсутній.
Згідно частини 1 ст. 52 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, підлягають задоволенню за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку, у четверту чергу.
Щодо твердження позивача, що рішення Національного банку України від 23.11.2012 року №906 є нелегітимним, оскільки як нормативно-правовий акт не зареєстроване в Міністерстві юстиції України та, що даний факт встановлено судовими рішеннями Солом'янського районного суду м. Києва по справі №2-1597/13 від 13.03.2013 року та по справі №2-846/13, що вступили в законну силу, а тому такий факт не підлягає доказуванню, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, для того аби факт, встановлений судовим рішенням, вважався доведеним обов'язковою є умова, щоб у розгляді обох справ брали участь ті самі особи. Проте, як вбачається з рішень Солом'янського районного суду м. Києва по справі №2-1597/13 від 13.03.2013 року та по справі №2-846/13, позивач не був стороною у справах, на які він посилається.
На підставі встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що позов частині стягнення з відповідача коштів у розмірі 749 618,69 грн. є необґрунтованим та до задоволення не підлягає.
Щодо позову в частині визнання протиправними дії та бездіяльність директора-розпорядника Фонду Шарової О.І. за надання завідомо недостовірних відомостей та ненадання відповідей по суті у листі від 22.03.2013 року №17-036-2201/13 на заяву позивача, що була зареєстрована 04.03.2013 року, суд зазначає наступне.
Як вбачається із заяви від 04.03.2013 року (а.с. 28), позивач звертався до голови адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Сорокіна І.В. та до директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шарової О.І. про проведення повного розрахунку по договорам, термін яких закінчився та про розірвання договорів.
В матеріалах справи наявна відповідь на вищезазначені заяву №17-036-2201/13 від 22.03.2013 року, у якій зазначено, що 20 грудня 2012 року правління Національного банку України прийняло постанову №548 про віднесення ПАТ «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних. 20 грудня 2012 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №33 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «Банк «Таврика». Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 21.12.2012 року по 20.03.2013 року. Протягом дії тимчасової адміністрації вкладники АТ «Банк» «Таврика» можуть отримати свої кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб АТ «Банк «Таврика» з ринку, але не більше 200 000,00 грн. незалежно від кількості вкладів в одному банку, за договорами, строк дії яких закінчився та за договорами банківського рахунку. Зобов'язання з виплати вкладникам - фізичних особам у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, задовольняються відповідно до черговості, встановленої частиною першою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Як встановлено судом, у своїй відповіді на заяву позивача, директор-розпорядник Фонду Шарова О.І. посилається на Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
А саме, відповідно до частини 1 ст. 26 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції із змінами, внесеними Законом України від 02.10.2012 року № 5411-VI) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.
Згідно частини 1 ст. 52 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, підлягають задоволенню за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку, у четверту чергу.
Тому твердження позивача про надання директором-розпорядником Фонду Шарової О.І. завідомо недостовірних відомостей є необґрунтованим.
Отже, судом встановлено, що позивачу на його заяву було надано вичерпну відповідь, яка ґрунтується на вимогах закону. Суд не вбачає у діях Шарової О.І. ознак неправомірності.
Згідно з ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
На підставі вищевикладеного, поданий позов не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Національний банк України, про стягнення коштів - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва.
Суддя: