Справа № 401/11352/12
(2/199/740/13)
іменем України
„29" серпня 2013 року
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Спаї В.В.,
секретар - Пантелєєва Я.В.,
за участі позивача - ОСОБА_1,
за участі представника відповідача - Самухи В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубопластика Д», де треті особи Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про визнання факту укладення безстрокового трудового договору, про зобов'язання занесення відомостей в трудову книжку, про зобов'язання нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, про зобов'язання нарахування та виплату грошової допомоги по тимчасовій непрацездатності, про визнання та зарахування страхового стажу та про зобов'язання сплатити страхові внески,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що з 12 липня 2012р., зареєстрований у Лівобережному районному центрі зайнятості м. Дніпропетровськ, як безробітний, та у вересні 2011 р. за порадою свого знайомого ОСОБА_3 звернувся до відповідача - керівництва підприємства ТОВ „ТРУБОПЛАСТИКА Д" з пропозицією укласти зі мною трудовий договір на невизначений строк, на що попереднє отримав усну згоду, тому склав письмову заяву на працевлаштування на існуючому на той час підприємстві ТОВ „ТРУБОПЛАСТИКА УКРАЇНИ". 02.09.2011 р. начальник цеху ТОВ „ТРУБОПЛАСТИКА Д" Гаврилов О.О. прийняв письмову заяву, взяв трудову книжку та запевнив, що всі ці документи до відділу кадрів, на укладанні трудового договору в письмовій формі ОСОБА_1 не наполягав, пропозиції від керівництва ТОВ «ТРУБОПЛАСТИКА Д» щодо умов про випробування при прийнятті на роботу не отримував. В той же день, 02.09.2011 р. після проходження обов'язкового первинного інструктажу з охорони праці на робочому місті позивач приступив до виконання своїх службових обов'язків, чим фактично був допущений до роботи; на цьому робочому місті за спеціальністю слюсаря-інструментальника позивач безперервно пропрацював до 30 березня 2012 р. Як зазначається позивачем при зверненні до суду 24.01.2012 р. до нього звернувся начальник цеху ТОВ «ТРУБОПЛАСТИКА Д» Гаврилов О.О. з проханням одночасно написати дві заяви у зв'язку зі зміною найменування підприємства, а саме зміни ТОВ «ТРУБОПЛАСТИКА УКРАЇНИ"' на ТОВ «ТРУБОПЛАСТИКА Д". Враховуючи те, що Гаврилов О.О. був безпосереднім керівником на підприємстві, а також довірливі відносини із ним, позивач написав обидві заяви (в першій заяві позивач ініціював розірвання свого трудового договору, укладеного на невизначений строк з ТОВ «ТРУБОПЛАСТИКА УКРАЇНИ» з підстав, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а в другій заяві просив прийняти на роботу в ТОВ «ТРУБОПЛАСТИКА Д» за спеціальністю слюсар-інструментальник /Запис за № 28 у трудовій книжці - Наказ № 1-К, від 30.01.2012р. по ТОВ „ТРУБОПЛАСТИКА Д"/). Обидві заяви були одночасно особисто написані позивачем та підписані в один день ( 24.01.2012 р.). Після цього позивач продовжував безперервно працювати на своїй посаді та на своєму робочому місті, виконуючи свої трудові обов'язки, отримуючи грошову винагороду за свою працю в розмірі 4 000,00 грн. на місяць.
В період роботи на ТОВ «ТРУБОПЛАСТИКА Д», а саме з 29 лютого 2012 р. по 05 березня 2012 р., позивач захворів на ГРВІ, тому був вимушений тимчасово не працювати, що підтверджується листком непрацездатності, який був пред'явлений безпосередньому керівнику - начальнику цеха ТОВ Гаврилову О.О., та останній без пояснень відмовився його приймати та повідомити Фонд соціального страхування з тимчасової непрацездатності Бабушкінського району м. Дніпропетровськ. Пропрацювавши на цьому підприємстві ще деякий час, позивач написав заяву на припинення дії трудового договору з ТОВ „ТРУБОПЛАСТИКА Д" за угодою сторін, та в день звільнення 30 березня 2012 р. знаходився на своєму робочому місті та працював, цього ж дня з ним був проведений розрахунок по розрахунковій пластиковій картці Укрсоцбанка №4874120040850944 без роздруківки за видами виплат, чим було порушено ч. 1 ст. 116 КЗпП України, якою передбачено обов'язок власника підприємства або уповноваженого ним органу перед виплатою зазначених сум, письмово повідомити працівника про нараховані суми, що належать йому при звільненні. Такого письмового повідомлення при звільненні позивач від власника ТОВ «ТРУБОПЛАСТИКА Д» або уповноваженого ним органу не отримав; того ж дня 30.03.2012 р. йому видали трудову книжку, з якої він дізнався про те, що час його роботи на ТОВ «ТРУБОПЛАСТИКА Д» становить лише період з 01.02.2012 р. по 30.03.2012 р., а не період фактичної роботи на цьому підприємстві (а саме з 02 вересня 2011 р. по 30 березня 2012 р., позивач був фактично допущений до роботи).
У судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив суд повністю задовольнити поданий позов.
Відповідач позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні. Відповідно до заперечень відповідача (а.с. 25) позивач не надав доказів на підтвердження початку його трудових відносин із відповідачем саме 02.09.2011 р.; відповідно до штатного розпису ТОВ «Трубопластика Д» в редакції, яка діяла станом на 01.09.2012 р., існувала одна посада слюсаря інструментальника, яку займав гр. ОСОБА_5, 30.01.2012 р. на нововведену посаду слюсаря інструментальника було призначено ОСОБА_1, про що був виданий наказ від 30.01.2012 р., та 03.02.2012 р. керівництво ТОВ звернулося до ПАТ «Укрсоцбанк» із заявою про відкриття карткового рахунку для перерахування заробітної плати для ОСОБА_1, а 29.03.2012 р. ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін, цього ж дня оформлено трудову книжку, проведений розрахунок тощо.
Відповідач просив суд врахувати, що позивач також не надав доказів на підтвердження розміру заробітної плати в сумі 4 000,00 грн., тоді як згідно штатного розпису в редакції, яка діяла з 01.02.2012 р., посадовий оклад слюсаря інструментальника становив 1 700,00 грн., та відповідно до відомостей за лютий - березень 2012 р. позивачу нараховувалася заробітна плата у розмірі 1 700,00 грн., а після відрахувань до виплати перераховувалися кошти в сумі 1 392,98 грн.
Що стосується вимоги позову про стягнення грошових коштів у якості оплати лікарняного листа позивача, то відповідач просив врахувати, що позивач не повідомляв адміністрацію підприємства про факт непрацездатності та не вимагав оплати листка непрацездатності, дні його непрацездатності оплачувалися як робочі, що підтверджується відомостями із табелю обліку робочого часу. З приводу вимоги позову про встановлення факту трудового стажу та про зобов'язання сплатити страхові внески відповідач, заперечуючи, посилався на те, що підтвердження трудового стажу здійснюється не судом, а Пенсійним фондом України.
Відповідач також просив врахувати, що 26 та 27 березня 2012 р. позивач був відсутній на своєму робочому місці без поважних причин, та після з'явлення позивача на роботу вирішувалося питання про звільнення позивача за прогул, утім, на прохання позивача керівництво ТОВ погодилося зарахувати два дні прогулу в рахунок чергової відпустки і не вирішувати питання про звільнення позивача. При цьому, як слідує з табелю обліку робочого часу за березень 2012 року та зарплатної відомості, дні фактичної відсутності позивача на робочому місці - 26 та 27 березня 2012 р. зараховані як робочі та за ці дні позивачу нарахована заробітна плата. Таким чином, за послідуючою домовленістю з роботодавцем, позивач фактично використав два дні відпустки, зберігши тим самим право на отримання грошової компенсації за два невикористані дні відпустки. При цьому, оскільки дні відпустки надавалися вже після їх фактичного використання, в табелю обліку робочого часу ці дні визначені як робочі та на них нарахована заробітна плата. Згідно розрахунку бухгалтерії ТОВ середньоденний заробіток позивача складає 58, 62 грн., та вказаний розрахунок позивачем не спростований, а суми, що заявлені позивачем до стягнення, не містять будь-якого розрахунку чи належного обґрунтування. Таким чином, за два дні невикористаної відпустки позивачу підлягала до сплати грошова сума у розмірі 117, 24 грн., яка дійсно не була виплачена позивачеві з огляду на той факт, що розрахунковий рахунок позивача, на який перераховувалася заробітна плата, був закритим, позивач не звертався для отримання вказаних грошових коштів через касу підприємства та відповідач не відмовляється від сплати грошових коштів у випадку надання реквізитів позивачем для їх перерахування чи з'явлення позивача до бухгалтерії підприємства. Утім, на даний час грошова сума отримана позивачем в повному обсязі.
Заслухав пояснення позивача та представника відповідача (треті особи не скористалися правом брати участь у судових засіданнях) та дослідивши докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для ухвалення про відмову в задоволенні позову повністю, виходячи з наступного.
За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Утім, позивач не виконав обов'язок доказування, не скористався в повному обсязі процесуальними правами, визначеними ЦПК України, у зв'язку з чим суд мав би змогу дійти до іншого висновку у справі, яка розглядалася.
За ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
На підставі наданих сторонами у справі у відповідності до ст.ст. 57-59 ЦПК України доказів встановлено, що позивач працював у ТОВ «Трубопластика Д» на посаді слюсаря - інструментальника, починаючи з 01.02.2012 р. До цього на підприємстві відповідно до штатного розпису (в редакції станом на 01.09.2012 р.) існувала одна посада слюсаря інструментальника, яку займав гр. ОСОБА_5
Про працевлаштування позивача у ТОВ на посаду слюсаря інструментальника 01.02.2012 р. свідчить наказ від 30.01.2012 р. №1-к, відповідно до якого ОСОБА_1 прийнятий слюсарем - інструментальником з 01.02.2012 р. з окладом відповідно до штатного розпису на підставі його заяви (а.с.43); згідно листа від 03.02.2012 р. до ПАТ «Укрсоцбанк» про надання послуг по зарахуванню коштів на банківські (карткові) рахунки ТОВ «Трубопластика Д» звертається з проханням про надання послуг по зарахуванню коштів на банківські (карткові) рахунки для виплати заробітної плати та інших виплат наступним працівникам: ОСОБА_1 слюсар - інструментальник та ОСОБА_6 (ливарник пластмас).
Згідно наказу від 29.03.2012 р. №3-к ОСОБА_1 - слюсаря - інструментальника було звільнено за згодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України з 30.03.2012 р. на підставі його заяви. Разом з тим, відповідно до наданих відповідачем доказів - відомостей про зарахування на картрахунки працівників нарахування ОСОБА_1 заробітної плати на банківський рахунок здійснювалося у лютому - березні 2012 р. (а.с. 48-56), у зв'язку з чим, оскільки позивач не надав доказів на спростування вищенаведеного, доводи позивача щодо укладення трудового договору з 02.09.2011 р. не є слушними.
У зв'язка уз відмовою в задоволенні даної вимоги позову не є такою, що підлягає задоволенню, як похідна, й вимога позову про зобов'язання відповідача занести в трудову книжку відомості про роботу на підприємстві в період з 02.09.2011 р. по 30.03.2012 р.
Що стосується вимоги позову про зобов'язання відповідача здійснити оплату листка непрацездатності за період з 29.02.2012 р. по 05.03.2012 р., то суд, розв'язуючи дану вимогу, виходить з наступного.
Факт непрацездатності позивача з період з 29.02.2012 р. по 05.03.2012 р. не заперечувався відповідачем; страховий випадок мав місце, починаючи з 29.02.2012 р., тому при визначенні розрахунку середнього заробітку за час тимчасової непрацездатності позивача відповідач мав виходити з положень Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 26.09.2001 р. №1266, виходячи з середньої заробітної плати за фактично відпрацьований час (п. 6). Утім, відповідно до табелів обліку робочого часу, відомостей про нарахування заробітної плати та виписок з банківського рахунку дні, в період яких позивач перебував на лікарняному, зараховані, як робочі, та за ці дні позивач отримав заробітну плату, через що відсутні підстави для задоволення даної вимоги позову.
Разом з тим, суд погоджується із доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення вимоги позову про встановлення факту трудового стажу та зобов'язання сплати страхові внески, оскільки основним документом, який підтверджує стаж трудової роботи, є трудова книжка (ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»), та встановлення даного не є компетенцією суду, а підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України (Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою КМУ від 12.08.1993 р. №637), та лише за наявності відмови - спір вирішуватиметься судом.
Судом також встановлено на підставі пояснень осіб, які беруть участь у справі, та наданих відповідачем доказів, що 26 та 27 березня 2012 р. позивач був відсутній на своєму робочому місці без поважних причин, та після з'явлення позивача на роботу вирішувалося питання про звільнення позивача за прогул, утім, на прохання позивача керівництво ТОВ погодилося зарахувати два дні прогулу в рахунок чергової відпустки і не вирішувати питання про звільнення позивача.
Відповідно до табелю обліку робочого часу за березень 2012 року та зарплатної відомості, дні фактичної відсутності позивача на робочому місці - 26 та 27 березня 2012 р. зараховані як робочі та за ці дні позивачу нарахована заробітна плата. Таким чином, за послідуючою домовленістю з роботодавцем, позивач фактично використав два дні відпустки, зберігши тим самим право на отримання грошової компенсації за два невикористані дні відпустки. При цьому, оскільки дні відпустки надавалися вже після їх фактичного використання, в табелю обліку робочого часу ці дні визначені як робочі та на них нарахована заробітна плата.
Згідно розрахунку бухгалтерії ТОВ середньоденний заробіток позивача складає 58,62 грн.
Таким чином, є слушними доводи відповідача щодо того, що за два дні невикористаної відпустки позивачу підлягала до сплати грошова сума у розмірі 117, 24 грн., яка дійсно не була виплачена позивачеві при звільненні, утім, яка була виплачена за судового розгляду справи, що не заперечувалося позивачем та не заперечувався розмір суми (ч. 1 ст. 61 ЦПК України), через що підстави для задоволенні даної вимоги також відсутні.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, ст. 88, ст.ст. 212, 214-215 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя