Ухвала
іменем україни
18 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.
суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Журавель В.І. Савченко В.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Харківська міська рада, квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова, про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинного будівництва на ній та відновлення межових знаків на самозахваченій частині земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 22 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 лютого 2013 року,
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поновленння права, посилаючись на те, що вона є власником будівлі «Г-1» по АДРЕСА_1 й тому набула право власності на земельну ділянку під будівлею, проте згодом з'ясувала, що межі земельної ділянки відповідача заходяться на її земельній ділянці.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинного будівництва на ній та відновлення межових знаків на самозахваченій частині земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивував тим, що йому надана у строкове тимчасове платне користування земельна ділянка площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 на підставі договору оренди землі від 2 червня 2006 року.
На стадії закінчення розробки та узгодження робочого проекту на будівництво торговельно-офісної будівлі на земельній ділянці він виявив, що на частині орендованої ним ділянки відповідачем ОСОБА_2 проводиться самочинне будівництво.
Посилаючись на викладене, просив зобов'язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинного будівництва на ній та відновити межові знаки на самозахваченій частині земельної ділянки.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 7 липня 2009 року зазначені позови об'єднані в одне провадження.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 23 листопада 2011 року первісна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поновлення порушеного права залишена без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України й судом продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 лютого 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам судові рішення не відповідають.
Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення ХІ сесії Харківської міської ради IV скликання від 28 вересня 2005 року «Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» була надана у строкове платне користування земельна ділянка несільськогосподарського призначення, яка знаходиться у АДРЕСА_1, площею 0, 0528 га про що укладено договір оренди від 2 червня 2006 року.
На виконання зазначеного рішення та договору оренди, проведено роботи по складанню проекту відведення земельної ділянки.
Крім того, складено акт встановлення та погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1. Вказаний акт підписано, а межі земельної ділянки, що відводилася ОСОБА_1, погоджено із ОСОБА_4, КЕВ міста Харкова та начальником відділу державного земельного кадастру Харківського міського управління земельних ресурсів щодо суміжних земель загального користування. ( а.с.95, т.2).
Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 у порядку, встановленому ст.ст.123, 124 ЗК України та ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у редакції, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, вирішено питання про отримання та відведення земельної ділянки у строкове користування.
Доводи відповідачів про неправомірність дій Харківської міської ради щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, яка перебувала у користуванні КЕВ міста Харкова не знайшла свого підтвердження, оскільки згідно з клопотанням КЕВ міста Харкова, підписаним його начальником, 28 вересня 2005 року Харківська міська рада надала згоду на залучення вказаної земельної ділянки до земель запасу відповідної категорії, що підтверджується рішенням від 28 вересня 2005 року № 180/05. Матеріали цивільної справи не містять доказів того, що зазначене рішення Харківської міської ради скасоване чи визнане не чинним. Зважаючи, що спір розглядався протягом тривалого часу, з 10 листопада 2008 року, сторони представляли адвокати, у справі брав участь і КЕВ міста Харкова, який мав фінансову і кадрову можливість захищати свої права та інтереси.
Відповідно до вимог ст. 27 Закону України «Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і
юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними
об'єднаннями та організаціями.
Тобто, право орендаря ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку підтверджено належним чином, як і його право захисту своїх інтересів, у тому числі і шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Нежитлові приміщення придбані ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу від 09 листопада 2007 року, належали Міністерству оборони України і були відчужені за договором міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 07 вересня 2002 року. (а.с.289-292,т.1). У договорі не зазначено про долю земельної ділянки. Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України, що була чинною на час укладання договору, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Тобто набувач нежитлових приміщень, ПП «Урожай» не набуло права користування чи права власності на земельну ділянку.
Наступні власники нежитлових будівель літ. В-1 та літ. Г-1 не ставили питання перед компетентним органом про надання у користування (оренду) чи передачу у власність земельної ділянки, необхідної для обслуговування вказаних будівель, тому не набули відповідних прав.
Оскільки, право власності на земельну ділянку, передану територіальній громаді міста Харкова КЕВ міста Харкова не спростоване, компетентним органом, який вирішує вказані питання, відповідно до вимог ст.12 ЗК України та ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є Харківська міська рада.
Харківська міська рада у межах своїх повноважень передала земельну ділянку ОСОБА_1 Зазначений факт визнано сторонами і підтверджено письмовими доказами.
При розгляді справи судом призначалися судові будівель-технічні експертизи. Висновком комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 915 від 25 липня 2012 року встановлено, що межі земельної ділянки площею 0,0528 га по АДРЕСА_1, яка була надана ОСОБА_1 у тимчасове користування, встановлені згідно договору оренди землі від 02 червня 2006 року, відповідають межам плану земельної ділянки та акту встановлення меж земельної ділянки від 19 грудня 2005 року. Аналізом результатів візуального обстеження, що проводилось 11 травня 2012 року геодезичною фірмою «СХМ», яким відновлено та винесено в натуру межі земельної ділянки, що була передана в користування ОСОБА_1 та зіставленням їх із даними, що відображені у договорі оренди землі від 02 червня 2006 року, плані земельної ділянки та Акті встановлення меж земельної ділянки від 19 грудня 2005 року встановлено, що частина АДРЕСА_1 на площі 1,5 кв.м розміщена на земельній ділянці наданій у тимчасове користування ОСОБА_1 згідно договору оренди землі від 02 червня 2006 року та Акту встановлення меж земельної ділянки від 19 грудня 2005 року ( а.с.131-148, т.3).
На зазначений доказ суди уваги не звернули, належної правової оцінки йому не надали та не врахували, що акт відведення земельної ділянки підписано ОСОБА_4, яка на той час була власником спірного нежитлового приміщення літ. «Г-1» і яка, таким чином підтвердила, що на час відведення земельної ділянки ОСОБА_1 частина будівлі літ. «Г-1» не знаходилася на відведеній земельній ділянці.
Не зважаючи на це, суди, відмовляючи у позові, зазначили, що на підставі наданих технічних паспортів вбачається, що конфігурація та площа спірної будівлі літ. Г-1» не змінювалася.
Разом з тим, при проведенні двох будівельних експертиз фахівцями вказувалося, що на плані земельної ділянки, наданої в оренду ОСОБА_1 будівля літ. «Г-1» розташована по межі з земельною ділянкою АДРЕСА_2 прибудову, в якій розташоване приміщення № 2 не показано. На плані земельної ділянки, доданому до акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 19 грудня 2005 року зазначену прибудову також не показано. Разом з тим, вказану прибудову показано на плані землекористування від 23 березня 2004 року та плані обмежень і обтяжень, однак зазначено, що вказана прибудова розташована на межі з земельною ділянкою АДРЕСА_2 Тобто, у наданих матеріалах вихідні дані відображено неоднозначно. Будь-які зовнішні розміри будівлі літ. «Г-1» на планах земельних ділянок відсутні. Встановити, чи змінювалося місце розташування нежитлової побудови не надавалося можливим у зв'язку з відсутністю даних про розташування об'єкту на момент будівництва. (а.с.145-146, т.2).
Отже висновки судів, що конфігурація та площа спірної будівлі літ. Г-1» не змінювалася, є припущенням і не ґрунтується на доказах, які би відповідали вимогам ст.ст. 59, 60 ЦПК України.
Разом з тим, судами не досліджено та не надано відповідної правової оцінки акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 19 грудня 2005 року (а.с.127-128, т.1), наданій ОСОБА_1 фото таблиці розміщення будівель, (а.с.129-131,т.1), відповіді Управління земельних відносин Харківської міської ради від 20 листопада 2008 року щодо встановлення факту порушення меж земельної ділянки ( а.с.132, т.1), акту обстеження земельної ділянки від 19 листопада 2008 року, за № 2973/08, складеного головним спеціалістом управління земельних відносин Харківської міської ради (а.с.133, т.1), відповіді ТОВ «Монт» ОСОБА_3 від 09 вересня 2009 року про те, що ведеться забудова частини земельної ділянки, переданої у користування ОСОБА_1 (а.с.134-135, т.1).
Крім того, судами не перевірено дані, зазначені у відповіді інспекції ДАБК у Харківській області від 03 квітня 2009 року щодо будівництва входу до нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 (а.с.213,т.1) та постанову про порушення кримінальної справи від 06 жовтня 2009 року, з мотивувальної частини якої вбачається про самочинне будівництво нежитлового приміщення (а.с.219,т.1).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, не врахував, що ОСОБА_2 відмовилася від позову до ОСОБА_1, що свідчить про те, що остання вважала, що відведенням ОСОБА_1 земельної ділянки, її права не порушено.
На зазначені докази суди уваги не звернули, не надали їм оцінки, не зазначили, чому вони не приймають їх до уваги при ухваленні судових рішень, чим порушено принципи цивільного судочинства та не дотримано вимоги, які передбачені у ст.214, 215 ЦПК України щодо судового рішення та ст.315 ЦПК - щодо ухвали апеляційного суду.
При розгляді справи суди не встановили фактичних обставин, не визначили, які правовідносини виникли між сторонами, не застосували до них норми матеріального права.
У порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суди взагалі не сприяли повному й всебічному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного її вирішення.
Висновки, усупереч вимогам закону, суду у повному обсязі ґрунтуються на припущеннях.
Таким чином, невиконання судами норм процесуального права щодо повноти та всебічності розгляду справи унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.
За таких обставин, рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відмову у відкритті провадження від 14 березня 2013 року скасувати.
Рішення Київського районного суду міста Харкова від 22 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 лютого 2013 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Гвоздик П.О.
Судді: Євграфова Є.П.
Євтушенко О.І.,
Журавель В.І.,
Савченко В.О.,