25.12.06
Справа №АС3/621-06.
Господарський суд Сумської області , у складі судді Левченко П.І., розглянувши матеріали справи
За позовом: 1) Державного комунального підприємства по експлуатації та ремонту житла «ВЖРЕУ - 1», м. Суми
2) Державного комунального підприємства по експлуатації та ремонту житла «ВЖРЕУ -2», м. Суми
3) Державного комунального підприємства по експлуатації та ремонту житла «ВЖРЕУ - 4», м. Суми
4) Державного комунального підприємства по експлуатації та ремонту житла «ВЖРЕУ - 5», м. Суми
5) Державного комунального підприємства по експлуатації та ремонту житла «ВЖРЕУ - 7», м. Суми
До відповідача: Сумської міської ради
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на боці позивачів: Державна податкова інспекція
Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивачів: ДКП «ВЖРЕУ-6», м. Суми
Про визнання незаконним та скасування рішення
За участю представників сторін:
від позивача: Зайченко О.П., Білик С.І., Мальований О.П.
від відповідача : Бойко О.А.
від третіх осіб: Больбіт Ю.Л., Мальований О.П.
В судовому засіданні приймала участь секретар Литвиненко Ю.В.
В судовому засіданні 18.12.2006 року оголошувалася перерва до 12 год. 40 хв. 25 грудня 2006 року.
Суть спору: позивач просить суд визнати незаконним пункт 4 рішення Сумської міської ради від 25 червня 2003 року № 519-МР «Про створення комунальних підприємств «Дирекція єдиного замовника Зарічного району та «Дирекція єдиного замовника Ковпаківського району» та передачу майна ВЖРЕУ 1-7» та скасувати його.
Позивач вважає, що пункт 4 згаданого рішення не відповідає вимогам законодавства, оскільки все рухоме та нерухоме майно позивачів на момент прийняття Сумської міської радою оскаржуваного рішення перебувало в податковій заставі.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що Державні комунальні підприємства «ВЖРЕУ 1-7» створені Сумською міською радою на основі власності Сумської територіальної громади. Майно підприємства є власністю територіальної громади м. Суми і передавалося Сумською міською радою (заявником) цим підприємствам на праві повного господарського відання.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про заставу», предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами.
Пунктом 2.2 Порядку про застосування податкової застави органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України № 338 від 28.08.2001 року встановлено, що предметом податкової застави не можуть бути, в тому числі, об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами.
Згідно ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положенням цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюються органами місцевого самоврядування.
ДКП «ВЖРЕУ 1-7» є власністю Сумської міської ради, а їх майно є комунальною власністю.
Згідно п.2 ст. 5 згаданого вище Закону, приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення віднесені, зокрема, майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Отже, на думку відповідача, оспорюване позивачем рішення, було прийнято законно, оскільки воно стосується майна, яке знаходиться в комунальній власності і, враховуючи вищезгадане, не може знаходитися в податковій заставі. Згідно ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені і в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Відповідач просить суд відмовити позивачам в позові.
Представник ДПІ в м. Суми подав суду в судовому засіданні 25.12.2006 року довідку про суми податкового боргу позивачів станом на 25.06.2003 року.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, господарський суд встановив :
25 червня 2003 року Сумська міська рада прийняла рішення № 519-МР «Про створення комунальних підприємств «Дирекція єдиного замовника Зарічного району» та «Дирекція єдиного замовника Ковпаківського району» та передачу майна ВЖРЕУ 1-7».
Пунктом 4 згаданого рішення Сумська міська рада вирішила: «Комунальним підприємствам ВЖРЕУ 1-7 передати, а Управлінню Житлово-комунального господарства в термін до 1 вересня 2003 року прийняти на позабалансовий облік основні виробничі фонди та об'єкти житлового фонду згідно з актами приймання-передачі у зв'язку з припиненням ними виробничої діяльності по утриманню житлового фонду та прибудинкових територій».
Позивач мотивує свої позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування п. 4 згаданого рішення Сумської міської ради тим, що згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», активи платників податків (позивачів), що належали їм на праві повного господарського відання, знаходилися на момент прийняття Сумською міською радою рішення № 519-МР від 25.06.2003 року в податковій заставі, а відповідно до п. 8.6.1 ст. 8 того ж Закону, платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом. Такому узгодженню, зокрема, підлягають операції платника податків з купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовуються у підприємницькій діяльності платника податків.
Саме, керуючись ст. ст. 1, 8 вищезгаданого Закону та статтею 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», позивачі просять суд визнати незаконним пункт 4 рішення Сумської міської ради від 25.06.2003 року № 519-МР та скасувати його, не оспорюючи факт наявності у Сумської міської ради компетенції (повноважень) щодо прийняття такого рішення і, зокрема, такого пункту рішення. Тобто, позивач вважає, що Сумська міська рада, прийнявши рішення в межах своїх повноважень, порушила статті 1 і 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Названі позивачем у своїй позовній заяві статті 1 і 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» стосуються лише платників податків, активи яких знаходяться в податковій заставі і саме право платника податків на здійснення вільного розпорядження з активами, що перебувають у податковій заставі, обмежено законом і підлягає узгодженню платником податків з податковим органом.
В даному разі такими платниками податків є позивачі і саме вони згідно ст. ст. 1 і 8 згаданого Закону здійснюють вільне розпорядження активами, які перебувають у податковій заставі, за винятком операцій, що підлягають узгодженню з податковим органом.
Сумська міська рада не є платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, і приймаючи рішення № 519-МР від 23.06.2003 року , вона не здійснювала ніяких операцій, які б вона мала узгоджувати з податковим органом, а тому, не порушила і не могла порушувати при прийнятті цього рішення вищезгаданих статей Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Оспорюване позивачами рішення прийняте Сумською міською радою в межах своїх повноважень (правомочностей), передбачених, зокрема, ст. ст. 25, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому, зважаючи на все вищевикладене, є законним.
Крім того, суд приймає до уваги заперечення відповідача стосовно того, що згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, до яких віднесені, зокрема, майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Згідно ч. 4 ст. 3 закону України «Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
З огляду на вищевикладене, чинним законодавством майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яке є майном територіальних громад відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах, тобто, майном (об'єктами) комунальної власності (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), віднесено до об'єктів, що мають загальнодержавне значення і прирівняне до державного майна щодо його правого захисту, оскільки відчуження цього майна згідно ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» регулюється саме положеннями цього закону, а відповідно до ст. 4 Закону України «Про заставу», предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами.
Зважаючи на те, що згідно п. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, тобто, майно, яке належить територіальній громаді, відповідно, села, селища, міста на праві комунальної власності (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), то таке майно не може бути предметом застави, зокрема, предметом податкової застави, що підтверджується також п. 2.2 Порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА № 338 від 28.08.2001 року.
За таких обставин, в задоволенні позову позивачам має бути відмовлено.
Згідно ст. 94 КАС України, на позивачів покладаються судові витрати у даній справі.
Тому, керуючись ст. ст. 25, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 1, 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст. ст. 71, 94, 99, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Копію постанови надіслати сторонам по справі.
3. Згідно ст. 186 КАС України заява про апеляційне оскарження постанови подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення (з дня складення постанови в повному обсязі). Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
4. Згідно ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання, апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови підписаний 27 грудня 2006 року.
СУДДЯ П.І. ЛЕВЧЕНКО