Справа: № 2а-276/12 Головуючий у 1-й інстанції: Горкава В.Ю. Суддя-доповідач: Губська О.А.
Іменем України
12 вересня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Губської О.А.
суддів Грибан І.О., Беспалова О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва про визнання бездіяльності незаконною та зобов' язання призначити та виплатити пенсію,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва, в якому просив визнати незаконною бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо передачі уповноваженому територіальному органу його заяви для прийняття рішення про призначення та виплати йому пенсії за віком за межами України, зобов'язати відповідачів призначити та виплатити йому пенсію з 22.04.2012 року за межі України.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з серпня 1969 року по липень 1992 року працював на території України, а 19.11.1992 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.
22.04.2012 року, у зв'язку із досягненням пенсійного віку, ОСОБА_2 звернувся до Правління Пенсійного фонду України із заявою про призначення та виплату йому пенсії, посилаючись на рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, листом Правління Пенсійного фонду України від 22.05.2012 року позивачу було повідомлено, що вказане рішення Конституційного суду України поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року.
Позивач, вважаючи незаконною бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо передачі уповноваженому територіальному органу його заяви для прийняття рішення про призначення та виплати йому пенсії за віком за межами України, а також протиправною відмову у призначенні йому пенсії, звернувся з позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Правлінням пенсійного фонду України рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком не приймалося, а було надано відповідь в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», в той же час до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва позивач з вимогою про призначення пенсії не звертався, крім того, враховуючи положення ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються, тому позовні вимоги судом першої інстанції визнано необґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими закріплено порядок нарахування та виплати пенсії.
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року положення п. 2 ч.1 ст.49 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнані неконституційними, тобто втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом.
Відповідно до частини 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Також у вищезазначеному Рішенні було звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, зокрема ст. 92 Закону. Приписами ч.1 ст.49 Закону визначено вичерпний перелік підстав відповідно до яких виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
З прийняттям рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року із ч. 1 ст. 49 Закону виключена така підстава для припинення пенсійних виплат, як проживання пенсіонера за кордоном.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що до виїзду за кордон на постійне місце проживання, позивач на обліку в Управлінні пенсійного фонду на території України не перебував, крім того, із заявою до УПФ України в Подільському районі міста Києва, відповідно до вимог ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не звертався, тому видається вірним висновок суду першої інстанції щодо застосування ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно приписів якої, громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Враховуючи, що зазначена норма на час існування спірних правовідносин та розгляду справи не втратила чинності в силу закону або визнання її неконституційною, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що її приписи є обов'язковими для всіх громадян, підприємств, установ та організацій і підлягають застосуванню на всій території України.
Колегія акцентує увагу на тому, що з прийняттям рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року виключена така підстава для припинення пенсійних виплат як проживання пенсіонера за кордоном, що, безумовно було б підставою для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, незалежно від місця його постійного проживання. В той же час, в даному випадку, факту припинення здійснення пенсійних виплат не могло бути, оскільки позивач взагалі не перебував на обліку в будь-якому територіальному управлінні Пенсійного фонду України, оскільки досяг пенсійного віку перебуваючи за кордоном, а отже пенсію йому призначено не було, тому до спірних правовідносин положення п. 2 ч.1 ст.49 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що були визнані неконституційними, не мають відношення, відтак посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року є безпідставними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідачів призначити та виплатити позивачу пенсію з 22.04.2012 року за межі України
Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Правління Пенсійного фонду України щодо передачі уповноваженому територіальному органу його заяви для вирішення питання про призначення та виплати йому пенсії за віком за межами України, колегія суддів зазначає наступне.
Відмовляючи в цій частині позову, суд першої інстанції виходив з того, що Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, відповідно до покладених на нього завдань лише організовує, координує та контролює роботу його органів щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсій. Спеціальних підрозділів, які безпосередньо призначають та виплачують пенсію, в Пенсійному фонді України, не створено.
Надаючи правову оцінку такому висновку суду, колегія вважає за необхідне зазначити, що, згідно ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року № 1261 (далі - Положення), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України -Міністра соціальної політики України.
Відповідно до п. 2 вказаного Положення, Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики
України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента Україна та Міністра.
Згідно з п. 17 вищенаведеного Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.
Відповідно до зазначеного вище Положення, Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, відповідно до покладених на нього завдань лише організовує, координує та контролює роботу його органів щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсій. Спеціальних підрозділів, які безпосередньо призначають та виплачують пенсію, в Пенсійному фонді України, не створено.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2002 року за № 442/6730, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії управління Фонду в районі, місті і районах у містах, а не Пенсійний фонд України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Правління ПФ України із проханням призначити та виплатити йому пенсії, проте останній не відмовляв у призначенні та виплати такої, а лише надав роз'яснення відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
За таких обставин, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач Правління ПФ України діяв в межах чинного законодавства та жодним чином не порушив права та свободи позивача.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва про визнання бездіяльності незаконною та зобов' язання призначити та виплатити пенсію - залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.А. Губська
Суддя І.О. Грибан
Суддя О.О. Беспалов
.
Головуючий суддя Губська О.А.
Судді: Грибан І.О.
Беспалов О.О.