_________________ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ________________
22 листопада 2006 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду
Одеської області в складі:
Головуючої судді: Процик М.В.
Суддів: Федорової А.С, Мизи Л.М.
При секретарі: Грінченко Є.В.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства
«Кілійський виноробний завод» про поновлення на роботі, стягнення
заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди
та визнання недійсними записів в трудовій книжці,
за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства «Кілійський виноробний завод» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 травня 2006 року, -
24 вересня 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Закритого акціонерного товариства «Кілійський виноробний завод» (далі ЗАТ «Кілійський винзавод») про визнання запису в трудовій книжці про звільнення за ст.40 п.4 КЗпП Україна недійсним, та про стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн.
Позивач посилався на те, що він працював у відповідача охоронцем і з 01.09.2003 р. незаконно був звільнений з роботи за прогули, про що в його трудовій книжці незаконно зроблено запис; з 22.08.2003р. він не зміг приступити до роботи, тому що охорона заводу, посилаючись на розпорядження адміністрації заводу та на арешт майна, не пустила його на територію заводу.
05 липня 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «Кілійський виноробний завод" про повторне поновлення на роботі, про визнання незаконним наказу про поновлення на роботі з 23 червня 2004р., та визнання запису про поновлення виконаним 30.06.2004 p., просив також про визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи з ЗО червня 2004 року за п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогули), та про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн. Позивач посилався на те, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 22 червня 2004 року він був поновлений на роботі і воно було виконано державним виконавцем ЗО червня 200 6 року, однак після відбуття державного виконавця його запросили до голови спостережної ради ЗАТ, а потім на профкомітет, і не давши змоги щось пояснити, заявили, що він вчинив прогули з 23 по 29 червня 2004 року і буде звільнений. В той же день наказом НОМЕР_1 його знову звільнили за прогули, яких він не вчиняв, оскільки в зазначені дні
22-5509/2006
Головуючий у 1-й інстанції - Пепеляшков С. М.
Доповідач - Процик М.В.
вирішувалося питання про примусове виконання рішення суду від 22 червня 2004 року.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 22 червня 2004 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 та інших працівників (всього 11) було скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 грудня 2004 року і справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду від 12 квітня 2006 року позовні заяви ОСОБА_1 від 24 вересня 2003 року та 05 липня 2004 року об'єднані в одне провадження (а.с.106 т.1)
При новому розгляді справи позивач уточнив свої вимоги, остаточно просив поновити його на колишній посаді в ЗАТ «Кілійський винзавод» з 01 вересня 2003 року, просив визнати записи в трудовій книжці про звільнення за прогули недійсними, стягнути з відповідача на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2003 року до винесення рішення, та стягнути моральну шкоду в розмірі 30000 гривень, посилаючись на те, що відповідач двічі незаконно звільнив його з роботи, незаконні звільнення призвели до моральних страждань, суттєво вплинули на його стан здоров'я та становище в сім'ї і суспільстві (т.1 а.с. 93).
Представник відповідача ЗАТ «Кілійський винзавод» у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що позивач не виходив на роботу з неповажних причин, і був звільнений з роботи за прогули з дотриманням трудового законодавства.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 травня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронця ЗАТ «Кілійський винзавод". Стягнуто з ЗАТ «Кілійський винзавод» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 10888 грн. 40 коп., моральну шкоду в сумі 5000 грв., судові витрати в сумі 590 грн., а всього стягнуто 16478,40 грн. Визнано недійсними записи в трудовій книжці ОСОБА_1, внесені з 01.09.03р. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 338 грв.50 коп.
В апеляційній скарзі ЗАТ «Кілійський винзавод» просить рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.05.2006 року скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст.40,43,147,235,237-1 КЗпП України, правильно виходив з того, що позивач прогулу без поважних причин не здійснював, мало місце порушення трудового законодавства, і тому за час вимушеного прогулу на його користь необхідно стягнути середньомісячну заробітну плату, а -оскільки незаконними звільненнями були грубо порушені його права, спричинена йому моральна шкода підлягає відшкодуванню в визначеному судом розмірі.
Колегія суддів в цій частині з висновком суду погоджується,-тому що він ґрунтується на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, на досліджених доказах, які є в матеріалах справи, і суд вирішив справу згідно із законом.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ,{ в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Отже, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з наявністю судових спорів ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня
2003 року на майно ЗАТ «Кілійський виноробний завод" був накладений
арешт, у зв'язку з чим підприємство фактично не працювало, на заводі
була виставлена охорона. 26 серпня 2003 року ЗАТ «Кілійський
виноробний завод" звернулося до суду з заявою про роз'яснення ухвали,
чи може підприємство здійснювати господарську діяльність та працювати.
29 серпня 2003 року Приморський районний суд роз'яснив ухвалу суду про
накладення арешту на майно. (т.1 а.с.11). Зазначене свідчить про те,
що в період з 22 серпня 2003 року по 01 вересня 2003 року позивач та
інші працівники підприємства були позбавлені можливості працювати, у
зв'язку з накладенням арешту на майно.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтвердили, що після захвата заводу люди з автоматами побили охоронців, а працівників не впускали на територію заводу і не допускали до своїх робочих місць.(т.1 а.с.133-134,135)
За таких обставин суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відсутність позивача на роботі в ці дні не може вважатися прогулом без поважних причин і його звільнення наказом НОМЕР_2 за прогул є незаконним.
З матеріалів справи та пояснення сторін вбачається, що виконавчий лист за рішенням суду від 22 червня 2004 року про поновлення на роботі позивачки та інших працівників був виданий 25 червня 2004 року. 26,27,28 червня 2004 року були вихідними днями. 30 червня 2004 року державний виконавець здійснив виконання рішення суду від 22 червня
2004 року про поновлення позивача на роботі. (т.2 а.с.2-10)
Враховуючи те, що з наказом про поновлення на роботі з 23 червня 2004 року позивач не був ознайомлений, позивач фактично був допущений до роботи лише ЗО червня 2004 року, що вбачається із наданої апеляційному суду копії постанови про перевірку зведеного виконавчого провадження від 11.10.2004 року, підстав для його звільнення з роботи за прогул без поважних причин з 23 по 29 червня 2004 року не було, тому наказ НОМЕР_1 також є незаконним.
Крім того, звільнення працівника з ініціативи власника проведено без попередньої згоди профспілкового органу, без витребування від працівника письмових пояснень та без врахування попередньої роботи працівника, тобто, з порушенням вимог ст.ст.43,149 КЗпП України.
Таким чином, позивач двічі був звільнений з роботи за прогул без поважних причин незаконно.
Розмір заробітної плати позивача встановлено судом на підставі довідки відповідача ( т.1 а.с. 26 ).
Судом першої інстанції з посиланням на ст. 235 КЗпП України розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначено в сумі 10888 грн. 40 коп., і в цій частині колегія суддів вважає висновок суду постановленим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Колегією суддів на підставі наданих позивачем довідок було встановлено, що позивач під час вимушеного прогулу працював на посаді стрілка 2-го класу воєнізованої охорони ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" з 07 листопада по 10 березня 2004 року, мав заробітну плату, яка за вказаний період склала 1284 грн. 33 коп. У відповідності зі ст.235 КЗпП України підлягає стягненню в такому випадку не середній заробіток, а різниця в заробітній платі за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Отже визначена судом першої інстанції сума стягнення середнього заробітку має бути зменшеною на 128 4 грн.33 коп., і остаточно з відповідача на користь позивача слід стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 9604 грв.07 коп. (10888,40 грн. - 1284,33 грн.)
В цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні згідно ст.309 ч.1п.1 ЦПК України.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд правильно виходив з того, що незаконне звільнення позивача грубо порушило його право на труд, суттєво вплинуло на його нормальні життєві зв'язки, позбавило джерела існування, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Ці висновки суду відповідають вимогам ст. 237-1 КЗпП України, оскільки відповідач двічі порушив законні права позивача, він тривалий час (більше 2,5 років) знаходиться в стресовому стані, потерпає від приниження в зв'язку з звільненням за прогули, він та його сім'я були позбавлені засобів для існування і це призвело до його значних моральних страждань.
Розмір моральної шкоди, який не оскаржується відповідачем в апеляційній скарзі, визначений судом з урахуванням зазначених обставин справи, і на погляд колегії суддів, такий розмір відшкодування повністю відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Слід також зауважити, що позивач тривалий час { з 1997р.) працював на даному підприємстві, ніяких стягнень не мав, а відповідач, звільняючи його за прогул, всупереч вимогам ст.149 КЗпП України не врахував його попередню роботу.
Доводи апеляційної скарги про те, що в період з 22 серпня по 01 вересня 2003 року позивач відмовився виходити на роботу, хоча підприємство працювало і працівники отримували заробітну плату не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються вищезазначеними матеріалами справи. Доводи скарги про те, що відповідач добровільно виконав рішення суду від 22 червня 2004 року про поновлення позивача на роботі, про що йому було відомо, є голослівними, не підтверджені доказами і також спростовуються матеріалами справи.
Згідно ст.88 ЦПК України суд обґрунтовано постановив стягнути понесені і документально підтверджені позивачем судові витрати, однак помилково визначив їх розмір у сумі 590 грв., слід було визначити в сумі 1090 грн.(т.1 а. с. 121), стягнення їх відповідачем в апеляційній скарзі не оскаржується.
На підставі ст.ст.80 ч.1 п.10,81,88 ЦПК з відповідача також підлягають стягненню в дохід держави судові витрати: судовий збір у розмірі 96,04 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі ЗО грн.
З урахуванням викладеного, рішення суду підлягає зміні на підставі п.1 ч.1 ст.309 ЦПК.
Оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду про незаконність звільнення позивача, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову відсутні.
Керуючись ст.ст. 303; 304; ст.307ч.1п.3; 309ч.1п.1, ст.313; ст.314 ч.2; 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-
ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Кілійський виноробний завод» задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.05.2006 року змінити.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити.ОСОБА_1 на роботі, на посаді охоронця Закритого акціонерного товариства «Кілійський виноробний завод».
Визнати недійсними записи в трудовій книжці ОСОБА_1, внесені з 01 вересня 2003 року.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Кілійський виноробний завод» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 9604 грн. 07 коп., моральну шкоду в сумі 5000 грн., судові витрати в сумі 1090 грн., а всього стягнути 15694 грн. 07 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ЗАТ «Кілійський винзавод» в дохід держави судовий збір в сумі 96 грн.04 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області в сумі ЗО грн.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 338,50 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців з моменту проголошення.