33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59
Постанова
"22" грудня 2006 р. Справа № 14/373
Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Марач В.В. за участю секретаря судового засідання помічника судді Катеринчика А.І.
За позовом Державна податкова інспекція у Рівненському районі
до відповідача 1-Відкрите акціонерне товариство "Квасилівський завод комунального устаткування"
до відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ка-принт"
про визнання недійсним господарського зобов'язання
від позивача -Тарасюк Р.В. (довіреність №10126/10-32 від 24.11.2006р.);
від відповідача-1:Демчук Ю.Б. (довіреність №500 від 01.12.2006р.)
від відповідача-2:не з"явився
Статті 27, 29, 49, 51, 127 Кодексу адміністративного судочинства України роз'яснені.
СУТЬ СПОРУ: Позивач звернувся в господарський суд з адміністративним позовом в якому просить визнати недійсним господарське зобов"язання, яке виникло між ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" та ТзОВ "КА-принт" та стягнути з ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" в доход держави вартість коксу ливарного, кутника 32, брухту чавунного придбаного у ТзОВ "Ка-принт". Свої вимоги позивач обгрунтовує наступним.
04 квітня 2005 року між ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" та ТзОВ "КА-принт" була укладена усна угода про купівлю продаж 35 тн. коксу ливарного, 4,74 тн. кутника 32, 75,951 тн. брухту чавунного. На підставі наведеної угоди ТзОВ "Ка-принт" продало відповідачу-1 вказані товари на загальну суму 175 029 грн. 70 коп., що підтверджується накладною №04-04/1 від 04.04.2005р. та податковою накладною №51 від цього ж числа. ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" розрахувався за проданий товар в повному обсязі, про що свідчать звіти про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт. ТзОВ "Ка-принт" отримало вказані кошти про що свідчать квитанції до прибуткових касових ордерів. Згідно довідки ДПІ у Святошинському районі №9695/7/15-132 від 14.11.2006 року ТзОВ "Ка-принт" зареєстроване в ДПІ у Святошинському районі м.Києва з 28.02.2000 року і останній звіт ним подано до ДПІ за червень 2001 року. Свідоцтво про реєстрацію ТзОВ "Ка-принт" як платника ПДВ анульвано актом №5/34 від 21.10.2005 року. Товариство звітувало з нульовим показниками фінансово-господарської діяльності. Станом на 14.11.2006 року відповідач-2 до податкового органу не звітувався. Таким чином позивач стверджує, що зі сторони ТзОВ "Ка-принт" був умисел на несплату податків, не відображення сум ПДВ в податкових деклараціях, що призвело до ненадходження коштів до бюджету.
Відповідач-1 у поданих на позов запереченнях вимоги позивача не визнає, стверджує, що господарське зобов"язання, яке виникло між ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" та ТзОВ "КА-принт"про купівлю-продаж 35 тн. коксу ливарного, 4,74 тн. кутника 32, 75,951 тн. брухту чавунного здійснене у відповідності до чинного законодавства України і підстави длдя визнання його недійсним відсутні.
Відповідач-2 відзиву на позов суду не надав, представник його в судове засідання не з"явився. До господарського суду повернулася ухвала про відкриття провадження у справі, яка направлялася на адресу відповідача-2 - м.Київ, вул.Туполєва, 17Ж, з відміткою органу зв"язку про те, що організація вибула. Відповідно до повідомлення ДПІ у Святошинському районі (лист від14.11.2006р. №9695/7/15-132) відповідач-2 зереєстрований саме за вказаною адресою. На основі п.8. ст.35 КАС України суд вважає, що повістку вручено юридичній особі-відповідачу-2.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу та зібрані судом, заслухавши пояснення предстаників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини на яких грунтуються їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню.
При цьому суд керувався наступним.
Обгрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним господарського зобов"язання яке виникло між ВАТ "Квасилівський завод комунального устаткування" та ТзОВ "КА-принт" по купівлі-продажу 35 тн. коксу ливарного, 4,74 тн. кутника 32, 75,951 тн. брухту чавунного ДПІ у Рівненському районі стверджує, що підставою для визнання його недійсним є умисел зі сторони ТзОВ "Ка-принт" на несплату податків.
Однак доводи податкового органу про те, що ТзОВ «Ка-принт» укладаючи оспорюване господарське зобов'язання мало умисел на не сплату податків не відповідає фактичним обставинам та не підтверджено належними доказами.
Зокрема, Позивач посилаючись на те, що ТзОВ «Ка-принт» не подаючи звітності до податкового органу мало намір на ухилення від оподаткування, не надав суду доказів які вказують чи взагалі мали місце податкові зобов'язання, що підлягали б сплаті до бюджету ТзОВ «Ка-принт» у звітному періоді укладення господарського зобов'язання , які та в якому розмірі.
Фактичні дані про не подання звітності платником податків до податкового органу не можуть вказувати на наявність умислу у платника податків на ухилення від оподаткування, оскільки наявність податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету можливо встановити тільки внаслідок аналізу всіх господарських операцій проведених платником податків у звітному періоді. У відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість» податкові зобов'язання, що підлягають сплаті до бюджету визначаються шляхом зменшення нарахованих податкових зобов'язань на суму ПДВ, яку платник податку має право віднести до податкового кредиту.
Зобов'язання з податку на прибуток, що підлягають сплаті до бюджету, також у відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначаються шляхом зменшення суми валових доходів платника податків на суму витрат, що підлягають віднесенню до валових та відповідно сум амортизації звітного періоду.
Податковим органом, взагалі не встановлено розмірів валового доходу, валових витрат, нарахованих податкових зобов'язань, податкового кредиту ТзОВ «Ка-принт» і чи мало місце взагалі після врахування названих показників факт несплати податків до бюджету.
Адже, незалежно від того чи звітується платник податків, податковий орган у відповідності до ст 2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні», підпункт 4.2.2. б) п.4.2. ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зобов'язаний самостійно та правильно визначити суму податкового зобов'язання платника податків та врахувати як суми заниження так і суми завищення податкових зобов'язань, податкового кредиту, валових витрат та валових доходів платника податків. Однак, вказаного податковим органом зробленого не було.
Таким чином, для встановлення наміру платника податків на ухилення від оподаткування податковому органу необхідно було встановити від яких податкових платежів та в якому розмірі мало намір ухилитися ТзОВ «Ка-принт» і чи мало місце взагалі за результатами такого звітного періоду платника податків нарахування податкових зобов'язань, що підлягали б сплаті до бюджету. Позивач же не довів сам факт наявності податкового зобов»язання, що підлягало б сплаті до бюджету ТзОВ «Ка-принт» за результатами виконання оспорюваних зобов'язань у відповідних податкових періодах.
Наявність умислу та мети на ухилення від сплати податків може бути встановлена у юридичної особи, шляхом встановлення вини у її посадових (фізичних) осіб, що діяли від імені юридичної особи, оскільки у відповідності до ст. 92 Цивільного Кодексу України, юридична особа бере на себе цивільні права та обов'язки через свої органи, якими є посадові особи, що діють у межах прав наданих законом або статутом.
Разом з тим, у відповідності до ст. 62 Конституції України: «...Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь...»
Таким чином, фізична особа визнається винною виключно судом. Вина фізичної особи встановлюється не інакше як обвинувальним вироком суду, а обвинувачення осіб не може ґрунтуватись на припущеннях.
З вказаного слідує, що умисел юридичної особи на ухилення від оподаткування може бути встановлено не інакше як через наявність умислу (вини), що встановлена обвинувальним вироком суду у діях посадової особи що уклала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Позивач же в супереч наведеного обвинувачує ТзОВ «Ка-принт» на припущеннях, що є недопустимим.
Викладене вище знаходить своє підтвердження і в постановах суду, а саме:
· в абз.12, 17 Постанови Вищого Господарського суду від 08.08.2002року № 11/309, абз.4 пункту 11 Роз'яснення арбітражного суду від 12.03.99року № 02-5/111 із доповненнями внесеними від 26.04.2002року Роз'ясненням № 04-5/491, які вказують, що угода може бути визнаною недійсною лише при наявності умислу у посадової особи, яка діяла від імені юридичної особи.
· в Постанові Вищого адміністративного суду України від 23.08.2006р. у справі №20-6/376;
· в Постанові Вищого господарського суду України від 20.04.2005р. у справі №41/307-04;
· в Постанові Вищого господарського суду України від 28.07.2005р. у справі №7/9/543;
· в Постанові Вищого господарського суду України від 19.05.2005р. у справі №5/3495-5/222.
Перелічені постанови вказують, що угода може бути визнана недійсною лише при наявності встановленого обвинувальним вироком суду умислу на ухилення від оподаткування у посадової особи, яка вправі діяти та діяла від імені юридичної особи.
Оскільки, податковий орган не надав суду доказів наявності обвинувального вироку суду, щодо посадових осіб ТзОВ «Ка-принт» в якому було б зазначено їх вину в ухиленні від оподаткування та укладенні угод, що суперечать інтересам держави і суспільства, то відповідно немає жодних доказів того, що посадові особи ТзОВ «Ка-принт» мали відповідний умисел.
Крім того, ст.61 Конституції України передбачає, що відповідальність юридичної особи має індивідуальний характер. З вказаного слідує, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за порушення норм законодавства іншою особою.
Статтею 11 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів і додержання законів про оподаткування несуть безпосередньо платники податків і зборів. Пункт 7.5. ст.7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» також закріпив принцип індивідуальної відповідальності винної особи, який передбачає, що обов'язок платника податків сплачувати податки, збори, як і відповідальність за таку несплату є індивідуальною, то відносно позовних вимог це означає, що ніхто, крім ТзОВ «Ка-принт» не зобов'язаний правильно сплачувати податки з доходів отриманих ТзОВ «Ка-принт», і ніхто крім ТзОВ «Ка-принт» не може бути притягнутий до відповідальності за несплату податків.
В супереч зазначеного, Позивач вимагає у суду покласти відповідальність за наслідками визнання угоди недійсною на добросовісну сторону угоди - Відповідача -1, з якої просить стягнути в доход держави все одержане від сторони - ТзОВ «Ка-принт» за оспорюванню угодою.
При цьому, Позивач свідомо не врахував першої половини останнього речення ч.1 ст. 208 Господарського Кодексу України, яка передбачає, що у разі наявності наміру лише у однієї із сторін, у першу чергу усе одержане нею повинно бути повернуто другій добросовісній стороні, і лише після такого повернення, друга (добросовісна) сторона зобов'язана повернути одержане від винної сторони в доход держави.
Застосування наслідків визнання угоди недійсною лише по відношенню до добросовісної сторони, порушує принцип індивідуальної відповідальності та покладає відповідальність на таку добросовісну сторону договору, адже сторона, що звивачується в наявності умислу не здійснила повернення отриманих коштів за оспорюванню угодою добросовісній стороні.
Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ «Ка-принт» анульоване лише 21.10.2005року.
Оспорюване ж Позивачем господарське зобов'язання по поставці товарно-матеріальних цінностей здійснене Відповідачами до моменту анулювання свідоцтва платника ПДВ ТзОВ «Ка-принт», а саме- 04.04.2005року. Розрахунки за вказаний товар, також проведені сторонами до моменту анулювання вказаного свідоцтва, а саме: в період з 04.04.2005року по 27.04.2005року. Підтвердженням вказаного є залучені Позивачем копії податкової накладної № 151 від 04.04.2005року, видаткової накладної № 04-04/1 від 04.04.2005року та звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт.
Пункт 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. N 165 (в подальшому Порядок), передбачає, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Оскільки, на дату проведення оспорюваного господарського зобов'язання, ТзОВ «Ка-принт» було платником податку на додану вартість (вказане підтверджується Позивачем, адже він зазначає, що свідоцтво платника ПДВ було анульоване лише через 5,5 місяців після проведення названої господарської операції, а саме: 21.10.2005року, актом № 5/34), то відповідно вказане товариство мало право складати та видавати покупцю оспорювану податкову накладну.
Пункт 6.2. названого Порядку вказує, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. При цьому, чинне законодавство України (п. 5 наведеного вище Порядку) передбачає, лише єдину можливість визнання податкової накладної недійсною- у разі її заповнення іншою особою, ніж особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
З вказаного слідує, що оспорювана Позивачем податкова накладна не може бути визнана недійсною, адже вона складена в момент здійснення господарської операції особою (ТзОВ «Ка-принт»), яка була зареєстрованою як платник податку в податковому органі (вказане вбачається з Позовної заяви) і якій присвоєно було індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Таким чином, Відповідач - 1 мав всі правові підстави для включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість при придбанні товарно-матеріальних цінностей по оспорюваних операціях.
Керуючись ст. 94, ч.1 ст.158, ст.ст. 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Відмовити в задоволенні позову.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Марач В.В.
Постанова підписана "29" грудня 2006 р.