33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"19" грудня 2006 р. Справа № 20/359
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Василишина А.Р. за участю секретаря судового засідання помічника судді Шандалюк О.М.
до перерви за участю представників сторін:
позивача: Омельчук О.Й. (дов. № 878 від 18.12.2006р.); Волков І.М. (дов. № 734 від 27.10.2006р.); Джус Г.Л. (дов. № 860 від 12.12.2006р.);
відповідача: Павлюк С.І. (дов. від 15.12.2006р.).
після перерви за участю представників сторін:
позивача: Волков І.М. (дов. № 734 від 27.10.2006р.); Джус Г.Л. (дов. № 860 від 12.12.2006р.);
відповідача: Павлюк С.І. (дов. від 15.12.2006р.).
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської фірми «Укрінвестаудит»
про стягнення в сумі 26 656 грн. 29 коп..
Статті 27, 29, 49, 51, 127 Кодексу адміністративного судочинства України роз'яснені.
Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне (надалі -Позивач) просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської фірми «Укрінвестаудит» (надалі -Відповідач) 17 848 (сімнадцять тисяч вісімсот сорок вісім) грн. 51 коп. страхових внесків визначених у вимозі від 24 липня 2006 року № Ю-422 (а.с. 16), яка була прийнята за результатами перевірки Відповідача, оформленої актом перевірки № 456 від 07 липня 2006 року (а.с. 4-8) та 8 790 (вісім тисяч сімсот дев'яносто) грн. 78 коп. фінансових санкцій, визначених у вимозі від 27 липня 2006 року № Ю-422 (а.с. 16), яка була прийнята за результатами рішення Позивача № 645 від 11 липня 2006 року (а.с 15), прийнятого за матеріалами документальної перевірки по акту № 456 від 07 липня 2006 року.
18 грудня 2006 року в господарський суд Рівненської області надійшло клопотання Позивача про збільшення позовних вимог (а.с. 44) на 640 (шістсот сорок) грн. 72 коп., суми страхових внесків які були донараховані по акту перевірки № 456 від 07 липня 2006 року, та які не увійшли до вимоги від 24 липня 2006 року № Ю-422 (а.с. 16). Дана сума визначена Відповідачу вимогою від 24 листопада 2006 року № Ю-422 (а.с. 45).
Прийняття вимог і рішення № 645 від 11 липня 2006 року, та позовні вимоги Позивач мотивує тим, що при перевірці Відповідача виявлено, що останній в порушення пункту 6 частини 2 статті 17 та частини 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не нараховував страхові внески за ставками 32,3 %, 31,8%, 4% на суму фактичних витрат на оплату праці, суми перших п'яти днів тимчасової непрацездатності та суми допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в зв'язку з чим Відповідачу донараховано внесків на суму 18 489 (вісімнадцять тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 23 коп. (з урахуванням сум внесків сплачених в сумі єдиного податку) та винесено рішення про стягнення 8 790 (вісім тисяч сімсот дев'яносто) грн. 78 коп. фінансових санкцій за порушення пункту 6 частини 2 статті 17 та частини 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач у запереченні проти адміністративного позову (а.с. 21-25) та представник Відповідача в судовому засіданні заперечують проти позову з підстав, вказаних у запереченні проти адміністративного позову [Відповідач з 2000 року перебуває на спрощеній системі оподаткування -сплачує єдиний податок в розмірі 10 %] (а.с. 21-25) та просять у задоволенні позову Позивачу відмовити повністю.
Представники Позивача в судовому засіданні підтвердили, що Позивач перебуває на Єдиному податку.
Згідно 2 речення частини 2 статті 11 КАС України: суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
В судовому засіданні від 19 грудня 2006 року представник Відповідача подав клопотання (а.с. 47), в якому з метою захисту законних прав та інтересів Відповідача просить визнати недійсними вимоги Позивача та рішення Позивача № 645 від 11 липня 2006 року.
Згідно частини 3 статті 121 КАС України: якщо під час попереднього судового засідання, на яке прибули всі особи, які беруть участь у справі, вирішені необхідні для її розгляду питання, то за письмовою згодою цих осіб судовий розгляд може бути розпочатий у той же день.
Під час попереднього судового засідання представники Позивача та Відповідача подали письмову згоду на розгляд справи по суті (а.с. 48).
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 19 грудня 2006 року до 15 год., про що представники Позивача та Відповідача повідомлені під розписку (а.с.53).
Розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу та зібрані судом, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд встановив наступне.
Позивачем була проведена планова перевірка правильності обчислення та своєчасності сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування Відповідача, за наслідками якої складений акт № 456 від 07 липня 2006 року (надалі -Акт; а.с. 4-8), де зафіксовано порушення пункту 6 частини 2 статті 17 та частини 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058), а саме, що Позивачем не нараховувались страхові внески у розмірі 32,3%, 31,8% від суми фактичних витрат на оплату праці працівників.
В Акті визначено, що за період перевірки з 1 вересня 2001 року по 31 травня 2006 року нараховано страхових внесків 26 723 (двадцять шість тисяч сімсот двадцять три) грн. 42 коп., сплачено страхових внесків 7 858 (сім тисяч вісімсот п'ятдесят вісім) грн. 65 коп., (в тому числі 42 % від сплати єдиного податку -2 887 [дві тисячі вісімсот вісімдесят сім] грн. 08 коп.).
Згідно підпункту 8.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 та Акту Позивачем Відповідачу виставлено вимоги про сплату недоїмки № Ю-422 від 24 липня 2006 року та № Ю-422 від 24 листопада 2006 року в загальній сумі 18 489 (вісімнадцять тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 23 коп..
З даних Акту, Позивач вважає, що в розрахунках суми страхових внесків за квітень-грудень 2005 року, січень-травень 2006 року Відповідач вчинив порушення -не нараховував страхові внески в сумі 32,2%, 31,8%, 4% від суми фактичних витрат на оплату праці працівників.
Рішенням № 645 від 11 липня 2006 року (а.с. 15) про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, Позивач, на підставі пункту 4 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за порушення пункту 6 частини 2 статті 17 та частини 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вирішив застосувати до Відповідача фінансові санкції в сумі 8 790 (вісім тисяч сімсот дев'яносто) грн. 78 коп..
Однак, господарський суд Рівненської області вважає, що вищевказані дії Позивача не відповідають вимогам чинного законодавства України, що підтверджується наступним.
На сьогоднішній день в Україні запроваджено дві самостійні системи оподаткування - звичайну і спрощену. Суть останньої полягає в заміні сплати передбачених звичайною системою оподаткування податків, зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку. Порядок сплати єдиного податку встановлений Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» і Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2063-ІІІ «Про державну підтримку малого підприємництва». Указ був прийнятий у відповідності до положень пункту 4 Розділу XV Перехідних положень Конституції України і діє до прийняття Верховною Радою України відповідного закону з цих питань. На день розгляду справи Верховною Радою не прийнято іншого Закону щодо спрощеної системи обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва.
Вказаним Указом суб'єктам малого підприємництва надано право самостійно обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком, встановлено ставки єдиного податку, визначено базу та об'єкти оподаткування, строки і порядок сплати єдиного податку та коло осіб, на яких дія Указу не поширюється. Заміна сплати звичайних податків сплатою єдиного податку відповідно до статті 5 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2063-ІІІ «Про державну підтримку малого підприємництва» є одним з напрямків державної підтримки малого підприємництва поряд, зокрема, з встановленням системи пільг для зазначених платників податків.
Тобто вказана заміна не є ні пільгою в оподаткуванні, ні звільненням від сплати податків.
Стаття 6 Указу передбачає, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; податку на прибуток підприємств; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб -суб'єктів малого підприємництва); плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збору до Державного інноваційного фонду; збору на обов'язкове соціальне страхування; відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; комунального податку; податку на промисел; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів; внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення; плати за патенти. Суб'єкти малого підприємництва сплачують внески на загальнодержавне пенсійне страхування у складі єдиного податку. 42% від перерахованих підприємством сум єдиного податку скеровується до Пенсійного фонду України.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 1998 року № 1058-ІV, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, передбачено, що страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, а також, що закони України та інші нормативні правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Даним законом не внесені зміни до Указу Президента від 3 липня 2003 року № 727/98.
Посилання органів Пенсійного фонду України, що з 1 січня 2004 року суб'єкти підприємницької діяльності, що обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, повинні сплачувати страхові внески на загальнодержавне пенсійне страхування в порядку, визначеному вказаним Законом № 1058-IV, є необгрунтованими. Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» має силу Закону, з прийняттям нового пенсійного закону із Указу не вилучено положення про те, що частина єдиного податку спрямовується до ПФУ, ставка єдиного податку не зменшена. Фактично Відповідач, одержуючи від платників єдиного податку 42% від єдиного податку, стверджує про необхідність сплати ще й 32% від суми фактичних витрат на оплату праці, що є по суті подвійним оподаткуванням.
Підприємство, що перебуває на єдиному податку, повинно надавати щомісячно звітність до органу ПФУ у вигляді розрахунку суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Фінансові санкції застосовуються до страхувальників, які не в повному обсязі або несвоєчасно сплачують страхові внески. При перевірці посадова особа ПФУ повинна була встановити, що Відповідач сплачує внески до ПФУ у складі єдиного податку, виявити надміру або помилково сплачені страхові внески і вказати про це в акті перевірки. Підстав для надсилання Відповідачу вимоги про сплату недоїмки не було, оскільки не встановлено недоїмки по єдиному податку.
Дії Позивача, який частину суми єдиного податку (42%) зараховував в рахунок сплати страхових внесків, передбачених до Закону № 1058-IV, є невиправданими, оскільки Відповідач є платником саме єдиного податку і має відношення до розподілу цього податку після його перерахування.
На підставі викладеного господарський суд Рівненської області вважає, що в даному випадку Указ президента України від 3 липня 1998 року за № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» має застосовуватися як спеціальний акт, а Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», хоч і був прийнятий пізніше, але є загальним актом.
Застосовуючи вищезгадані ставки внесків як в Акті перевірки так і у вищезазначених вимогах та рішенні Позивач посилається виключно на Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим даний Закон не встановлює розміру страхових внесків.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» передбачено, що розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особами пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Але Верховна Рада України не встановила розміру страхових внесків, як це передбачено частиною 1 статті 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Це питання вирішено розділом ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 1 частини 8 Прикінцевих положень встановлено, що:
“До набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду страхові внески, що перераховуються до солідарної системи (крім страхових внесків, що перераховуються особами, зазначеними в пунктах 3 і 4 статті 11 та у статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також страхових внесків, сплачуваних за осіб, зазначених у пунктах 8, 13, 14 статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та в розмірах, передбачених Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» для відповідних платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином пункт 1 частини 8 розділу ХV «Прикінцеві положення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює розмір страхових внесків лише для тих страхувальників, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Однак Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не визначає кола осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, та не змінює порядку їх визначення.
Тому питання сплати страхових внесків суб'єктами господарювання, що не є платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування, врегульоване пунктом 7 частини 14 Прикінцевих положень, за яким Кабінету Міністрів України доручено:
“Разом із проектом Закону України про Державний бюджет України на 2004 рік подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо сплати страхових внесків у фіксованому розмірі фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування фіксований податок, єдиний податок (придбали спеціальний торговий патент) та членами сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, а також пропозиції щодо вилучення із законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду України.
Таким чином до «вилучення із законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду України» визначення осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, повинно здійснюватися з урахуванням положень Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» та Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
Відповідач є платником єдиного податку, тобто суб'єктом малого підприємництва, який перейшов на спрощену систему оподаткування.
Як зазначено у статті 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», спрощена система оподаткування передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку. Законом України «Про систему оподаткування» збір на обов'язкове державне пенсійне страхування віднесено до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) [п.17 ч.1 ст.14 Закону України «Про систему оподаткування»].
Відповідно до пункту 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що відповідає наведеним положенням статті 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва».
Позивач не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки сплату цього збору для нього замінено сплатою єдиного податку (стаття 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», пункт 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»).
Відповідно до пункту 15 глави ХV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Але Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» не є нормативно-правовим актом, який регулює питання сплати страхових внесків, зокрема він не встановлює пільг з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. З іншого боку, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є нормативно-правовим актом, що регулює порядок визначення осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а також цей Закон не регулює питання застосування спрощеної системи оподаткування.
Отже, Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» не суперечить положенням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Стосовно вирішення Верховною Радою України питання про “вилучення із законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду України, то:
статтею 55 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» передбачено «установити, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2004 році належать:
1) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва (крім частини єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва, що зараховується до Пенсійного фонду України, та відрахувань на обов'язкове соціальне страхування».
Таким чином, Кабінет Міністрів України запропонував, а Верховна Рада України законодавчо закріпила, що умови сплати єдиного податку суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами з розподілом його частини до Пенсійного фонду та відрахувань на обов'язкове соціальне страхування є чинними на 2004 рік.
Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік» було зроблено спробу врегулювати питання сплати платниками єдиного податку страхових внесків до Пенсійного фонду. Так, у пункті 8 статті 45 цього Закону було сказано:
“установити, що у 2005 році … до набрання чинності законом про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності платники єдиного податку сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне та пенсійне страхування у порядку та на умовах, визначених спеціальним законодавством з питань справляння таких внесків, із сплатою юридичними особами єдиного податку у розмірі 50 відсотків діючих ставок». Далі у законі йшлося про таке: “установити на 2005 рік фіксований розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та членів сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»… на місяць на кожну особу.
Дані норми Закону проіснували не довго -з 1 січня 2005 року по 31 березня 2005 року.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України внесені зміни до чинного Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік».
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень даного Закону, сплата та зарахування до бюджетів і державних цільових сум єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва та фіксованого податку здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2005 року.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не містить ніяких новацій щодо сплати суб'єктами малого підприємництва єдиного податку та направлення з нього платежів до Пенсійного фонду України.
Відповідно до положення пункту 2 статті 47 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», єдиний і фіксований податок зараховують до місцевого бюджету, крім частини цих податків, які потрапляють до Пенсійного фонду України і фондів соціального страхування.
Таким чином, у 2004 році, з 1 квітня по 31 грудня 2005 року діяли та у 2006 році продовжують діяти п. 2 р. ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» від 13 лютого 1998 року за № 129/98-ВР і стаття 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року за № 727/98.
Крім того, відповідно до статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду. Платникам страхових внесків у десятинний термін після їх реєстрації видається повідомлення про реєстрацію платника страхових внесків за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду.
Відповідно до пункту 9 статті 106 даного Закону, за ухилення страхувальників від реєстрації або несвоєчасну реєстрацію застосовується окрема санкція - штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які підлягають сплаті за період ухилення або несвоєчасної реєстрації.
19 грудня 2003 року Постановою пенсійного фонду України № 21-1 затверджена Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663).
Відповідно до розділу 3 даної Інструкції обов'язок зареєструватися в органах Пенсійного фонду України покладається на страхувальника.
Для реєстрації в органах ПФУ страхувальники (юридичні особи) подають заяву за формою згідно з додатком 1, свідоцтво про державну реєстрацію та інші установчі документи.
Пунктом 9.3.1 Інструкції передбачено, що для застосування передбаченої Законом санкції за ухилення страхувальника від реєстрації органом пенсійного фонду складається рішення за формою згідно з додатком 13 цієї Інструкції. Підставою для прийняття цього рішення є акт про зазначене порушення, що складається в довільній формі.
Сплачуючи внески до Пенсійного фонду України у складі єдиного податку згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» Відповідач не реєстрував себе як страхувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ніяких актів, які б засвідчили факт порушення з боку Відповідача та рішень про застосування штрафу до Відповідача як страхувальника Позивач не застосовував.
Постановою правління ПФУ від 21 червня 2005 року 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції 15 липня 2005 року за № 762/11042, зупинено дію розділу 3 вищезгаданої Інструкції від 19 грудня 2003 року і натомість затверджено Тимчасовий порядок узяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платників страхових внесків, відповідно до якого:
«2.1. Узяття на облік юридичних осіб як платників здійснюється органами пенсійного фонду за місцезнаходженням юридичної особи на підставі повідомлення з Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки з моменту їх фактичного отримання відповідним органом Пенсійного фонду України.
2.2. Повідомлення про взяття на облік надсилається платникам поштою з повідомленням про вручення протягом трьох робочих днів з дня взяття його на облік в органі Пенсійного фонду України за формою згідно з додатком 1.
Таким чином, з 15 липня 2005 року обов'язок узяття на облік юридичних осіб як платників до Пенсійного фонду України покладений на органи ПФУ за місцезнаходженням юридичної особи.
До сьогоднішнього дня на адресу Відповідача не надходило ніяких повідомлень про взяття його на облік як платника страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Не подав суду доказів направлення такого повідомлення Відповідачу і представник Позивача.
З урахуванням вищезазначеного Відповідач ні на день проведення перевірки і підписання Акту, ні на день винесення рішення № 645 від 11 липня 2006 року, ні на день підписання вимог про сплату боргу, не був зареєстрований у Позивача і, відповідно, не набув статусу платника страхових внесків, а тому будь-які вимоги з боку органів Пенсійного фонду України про сплату ним страхових внесків є незаконними.
Згідно 2 речення частини 2 статті 11 КАС України: суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
В судовому засіданні від 19 грудня 2006 року представник Відповідача подав клопотання (а.с. 47), в якому з метою захисту законних прав та інтересів Відповідача просить визнати недійсними вимоги Позивача та рішення Позивача № 645 від 11 липня 2006 року.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд Рівненської області вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів Відповідача та визнати нечинними рішення Позивача № 645 від 11 липня 2006 року та вимоги Позивача від 24 липня 2006 року № Ю-422, від 27 липня 2006 року № Ю-422 та від 24 листопада 2006 року № Ю-422.
На основі вищенаведеного, керуючись статтями 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства, суд -
1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
2. Визнати нечинними вимоги управління Пенсійного Фонду України в місті Рівне від 24 липня 2006 року № Ю-422 про сплату недоїмки в сумі 17 848 (сімнадцять тисяч вісімсот сорок вісім) грн. 51 коп., від 27 липня 2006 року № Ю-422 про сплату фінансових санкцій в сумі 8 790 (вісім тисяч сімсот дев'яносто) грн. 78 коп. та від 24 листопада 2006 року № Ю-422 про сплату недоїмки в сумі 640 (шістсот сорок) грн. 72 коп. виставлені відповідачу -Товариству з обмеженою відповідальністю Аудиторської фірми «Укрінвестаудит» (код ЄДРПОУ 22559265).
3. Визнати нечинним рішення управління Пенсійного Фонду України в місті Рівне № 645 від 11 липня 2006 року про застосування фінансових санкцій в сумі 8 790 (вісім тисяч сімсот дев'яносто) грн. 78 коп. до відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської фірми «Укрінвестаудит» (код ЄДРПОУ 22559265).
4. Постанову направити сторонам у справі.
5. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження..
Повний текст постанови оформлено та підписано 25.12.2006р.
Суддя Василишин А.Р.