Справа №784/2878/13 17.09.2013 17.09.2013
Провадження 22ц- 784/2438/13 Головуючий у першій інстанції: Лузан Л.В.
Категорія 52 Суддя доповідач апеляційного суду: Кутова Т.З.
Іменем України
17 вересня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Ямкової О.О.,
Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,
за участю: позивача ОСОБА_3 та представника відповідача Глущик Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство»
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2013 року по цивільній справі за позовом
ОСОБА_3
до
Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство»
про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди
В квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який було уточнено в судовому засіданні, до Державного підприємства (далі - ДП) « Вознесенське лісове господарство» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.
Позивач зазначав, що з 2009 року він працював на посаді лісника Прибузьського лісництва ДП «Вознесенське лісове господарство», а з 15 лютого 2011 року його переведено на посаду майстра лісу на цьому ж підприємстві. Наказом від 5 березня 2013 року позивача було звільнено за систематичне порушення ним без поважних причин покладених на нього обов'язків за трудовим договором.
Посилаючись на те, що попередні накази про притягнення його до дисциплінарної відповідальності є незаконними, порушень трудової дисципліни він не допускав, тому просив поновити його на роботі стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 5 березня 2013 року по 11 червня 2013 року в сумі 5890 грн. 50 коп., а також 20000 грн. моральної шкоди в зв'язку з порушенням його трудових прав.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2013 року позов задоволено. ОСОБА_3 поновлено на роботі в ДП «Вознесенське лісове господарство» на посаді майстра лісу Прибузького лісництва, обходів № 4, 5 з 5 березня 2013 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 5800 грн. 50 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2000 грн. моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ДП «Вознесенське лісове господарство» просить вказане рішення суду скасувати, а по справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що суд не повно з'ясував обставини справи, порушив норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи на підставі наказу № 5 від 15 січня 2009 року ОСОБА_3 прийнято на роботу в Прибузьке лісництво ДП «Вознесенське лісове господарство» на посаду лісника . А наказом № 14 від 15 лютого 2011 року переведено на посаду майстра лісу Прибузького лісництва ДП « Вознесенське лісове господарство» (а.с. 8-9).
На підставі наказу № 7 від 5 березня 2013 року позивача звільнено з роботи на підстав п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов'язків (а.с. 10).
Із протоколу № 2 засідання профспілкового комітету ДП «Вознесенське лісове господарство» вбачається, що на даному засіданні було розглянуто подання директора ДП «Вознесенське лісове господарство» про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3 в зв'язку з тим, що останній не однократно притягувався до дисциплінарної відповідальності, а крім цього 18 лютого 2013 року запізнився на технічну нараду майстрів лісу на одну годину 10 хвилин та 26 лютого 2013 року своєчасно не прибув на ревізію обходів без поважних причин (а.с.11-13).
Відповідно до положень п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк , а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п.п. 22,23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», при звільненні працівника з вказаних підстав, необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України, чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила й порядок застосування дисциплінарних стягнень, а також що враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково.
Нормами ст. 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Положеннями ст. 151 КЗпП України встановлено, що якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.
Так на протязі року до звільнення на підставі наказів керівника підприємства від 31 серпня 2012 року та від 18 січня і 13 лютого 2013 року до позивача застосовувалися заходи дисциплінарного впливу.
Однак рішеннями Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 березня 2013 року та від 11 березня 2013 року накази про застосування дисциплінарних стягнень від 18 січня та 13 лютого 2013 року визнано незаконним та скасовано (а.с. 109-116).
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2013 року відмовлено в задоволені позову про скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення від 31 серпня 2012 року відмовлено , в зв'язку з пропуском строку звернення до суду (а.с. 106-108). Відповідно до змісту вказаного наказу від 31 серпня 2012 року ОСОБА_3 було оголошено догану за невиконання усного розпорядження керівництва щодо прибуття о восьмій годині ранку 28 серпня 2012 року у контору Прибузького лісництва для виготовлення аншлагів (а.с. 104).
Розпорядженням керівника Прибузького лісництва ДП «Вознесенське лісове господарство» від 11 лютого 2013 року встановлено проведення по Прибузьському лісництву технічних нарад з майстрами лісу лісництва кожного понеділка о 8 годині ранку (а.с. 108).
Із рапорту виконуючого обов'язки лісничого Прибузького лісництва ОСОБА_5 від 18 лютого 2013 року вбачається, що ОСОБА_3 запізнився на технічну нараду майстрів лісу на одну годину 10 хвилин в порушення наведеного розпорядження (а.с. 105).
Відповідно до п.п. 4.1 та 4.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» (далі-Правила) погодженого з головою профспілкової організації та затвердженого керівником ДП «Вознесенське лісове господарство» працівник зобов'язаний виконувати розпорядження роботодавця а роботодавець зобов'язаний ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором а також ознайомити працівника з його робочим завданням (а.с. 98-101).
В позовній заяві ОСОБА_3 визнає факт даного порушення, тобто запізнення на нараду, однак зазначає, що запізнення мало місце на 20 хвилин, а не на одну годину 10 хвилин. Свідок ОСОБА_6 показав, що час запізнення ОСОБА_3 на нараді не звірювався за лічильником, тому можливо воно тривало і 20 хвилин.
Також позивач визнає, що він 26 лютого 2013 року несвоєчасно прибув на ревізію обходів, зазначаючи що така ревізія була раптова і про час та місце її проведення він не був повідомлений , вказане відповідачем не спростовано.
На дотримання порядку застосування дисциплінарного стягнення встановленого положеннями ч. 1 ст. 149 КЗпП України, позивачу в день звільнення запропоновано надати пояснення щодо допущених ним трудових порушень, від чого останній відмовився, в зв'язку з чим складено відповідний акт (а.с. 103).
Також положеннями частини 3 наведеної правової норми передбачено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.
Однак, враховуючи характер та обставини порушень трудової дисципліни, які стали причиною звільнення, а саме не виконання усного розпорядження керівника щодо прибуття о 8 годині ранку 28 серпня в контору для виготовлення аншлагів та запізнення на нараду 18 лютого 2013 року, вказують на не велику значимість допущених позивачем порушень, відсутність будь-яких негативних наслідків цих порушень, а також враховуючи особу працівника, який має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, відповідачем не надано суду переконливих доводів щодо необхідності та наявності підстав для застосування до позивача крайньої міри дисциплінарного стягнення, яким є звільнення (а.с. 17-20). Таке обґрунтування відсутнє і в наказі про звільнення.
Так, районний суд, в оскаржуваному рішенні хоча і помилково зазначив про неможливість встановлення конкретного порушення яке стало підставою звільнення, однак вірно зазначив, про те що таке звільнення позивача в порядку дисциплінарного стягнення не відповідає меті застосування таких стягнень визначеної в ст. 140 КЗпП України, як забезпечення трудової дисципліни, оскільки не є спів мірним, а тому і не є виправданим.
Враховуючи наведене, висновки суду щодо наявності підстав передбачених ст. 235 КЗпП України для поновлення на роботі позивача, в зв'язку з порушенням при його звільненні порядку встановленого законом, є вірним.
Застосовуючи наведену норму районний суд також вірно стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 5 березня 2013 року по 11 червня 2013 року в сумі 5890 грн. 50 коп.
Оскільки в апеляційній скарзі не міститься доводів які б спростовували наведені висновки, в цій частині рішення слід залишити без змін.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди позивачу, районний суд також вірно визначив, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України в зв'язку з порушенням трудових прав працівника наявні правові підстави для відшкодування немайнової шкоди.
Між тим, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ДП «Вознесенське лісове господарство», суд формально послався на загальні засади розумності, виваженості і справедливості та збалансованості інтересів, однак не навів переконливих конкретних доводів, які б відповідали даним принципам. Колегія суддів вважає за необхідне врахувати наявність порушень трудової дисципліни з боку позивача, хоча, вони і є не значними, а також те що, як вірно зазначив суд, ухваленням даного рішення усунуті негативні наслідки порушення прав позивача, та визначити компенсацію моральної шкоди в розмірі 500 грн. В зв'язку з чим рішення районного суду в цій частині підлягає зміні на підставі п.3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Розподілення судових втрат відповідає положенням ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, відсутні підстави для стягнення додаткових витрат на правову допомогу позивачу.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» - задовольнити частково.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2013 року в частині стягнення на користь ОСОБА_3 з ДП «Вознесенське лісове господарство» компенсації моральної (немайнової) шкоди в розмірі 2000 грн. та зазначення всієї суми стягнення в розмірі 8890 грн. 50 коп. змінити.
Стягнути на користь ОСОБА_3 з Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» 500 грн. компенсації моральної шкоди, а всього 7390 грн. 50 коп. (сім тисяч триста дев'яносто грн. 50 коп.).
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуюча
Судді