Справа №784/2406/13 23.09.2013 23.09.2013 23.09.2013
Провадження №22-ц/784/2095/13
Провадження № 22ц/784/2095/13 Головуючий у 1-ї інстанції Циганок В.Г.
Категорія 5 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.
Іменем України
23 вересня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Крамаренко Т.В., Ямкової О.О.,
при секретарі: Орельській Н.М.,
за участю: відповідача -ОСОБА_2,
представника відповідачки - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_4
на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2013 року
за позовом
ОСОБА_5
до ОСОБА_4, ОСОБА_2,
третя особа - Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №24
(надалі - КЖЕП №24)
про виділення в натурі частки, припинення права спільної часткової власності, вселення, відкриття окремого особового рахунку та відшкодування моральної шкоди,
У листопаді 2011 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом та уточненою заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_2, третій особи - КЖЕП №24, про виділ у натурі належній їй ? частки квартири АДРЕСА_1 у вигляді житлової кімнати площею 16,2кв.м., припинення між співвласниками права спільної часткової власності на цю квартиру, її вселення з відкриттям окремого особового рахунку для сплати комунальних послуг та відшкодування на її користь 1000 грн. 00 коп. моральної шкоди.
Позивачка зазначала, що сторони є співвласниками спірної квартири, але вона через наявність неприязних стосунків та відсутність родинних відносин не може користуватися належним їй майном.
Посилаючись на те, що відповідачі чинять перешкоди у користуванні належною їй частиною квартири, просила захистити її права як співвласника.
Рішенням та додатковим рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27 лютого і 17 червня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалено про її вселення до квартири АДРЕСА_1 та зобов'язано відповідачів не чинити їй перешкоди в користуванні приміщеннями квартири. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Розподілені судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалите нове про відмову у задоволенні позову, оскільки порядок користування квартирою не визначено, а тому у позивачки не має підстав для вселення у квартиру, що належить сторонам на праві спільної часткової власності. В частині підстав для скасування рішення суду про відмову у задоволенні позову з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, апелянтом обґрунтування не наведені, та рішення суду першій інстанції в цієї частині фактично не оскаржено.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
При вирішенні справи судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності, а саме: позивачці ОСОБА_5 - ? частина, а відповідачам ОСОБА_4 - ? частина і ОСОБА_2 - ? частина. Реальний поділ квартири не можливий, а порядок користування нею між сторонами до наступного часу не визначений.
В спірній квартирі проживають відповідачі, які є співвласниками, а також колишній співвласник - ОСОБА_6. Позивачка ОСОБА_5 з моменту набуття права власності на частину спірної квартири, 10 червня 2008 року зареєструвалася у неї, але доступу до квартири не має, так як між сторонами склалися неприязні відносини, наявність яких підтверджена як письмовими доказами і поясненнями сторін, так і не заперечується відповідачкою, що викладено нею у змісті апеляційної скарги.
Враховуючи ту обставину, що відповідачами не заперечується факт їх небажання на проживання в однієї квартирі з позивачкою, та відсутність у останній ключів від вхідних дверей квартири, суд першій інстанції дійшов правильного висновку про наявність перешкод, які чиняться ОСОБА_5 у вільному доступі до квартири, та призвели до порушення її прав з боку відповідачів на вільне володіння та користування належною їй частиною майна.
За таких обставин та враховуючи положення ст. ст. 321, 391 ЦК України, ст. ст. 9, 150 ЖК України, суд дійшов обґрунтованого висновку, що порушені права позивачки на користування і розпорядження власністю підлягають захисту та обґрунтовано вселив її у квартиру, зобов'язав відповідачів як співвласників не чинити позивачці перешкоди у користуванні квартирою.
Доводи ОСОБА_7 в апеляційній скарзі про неможливість проживання позивачки в одній квартирі з нею та її родиною не підтверджені належними доказами і взагалі в даному разі не мають правового значення. Відсутність домовленості або рішення про визначення порядку користування квартирою, що належить сторонам на праві спільної часткової власності, не є для позивачки обмеженням у вільному володінні, користуванні та розпорядженні належним майном, в якому вона є зареєстрованою та відносно якого співвласники можуть встановити порядок користування згідно до частини 2 статті 358 ЦК України.
Посилання апелянта на те, що судом відмовлено позивачки у виділу частки у натурі в одному провадженні з вселенням, не є підставою для скасування рішення суду. Рішення суду про вселення позивачки в квартиру не перешкоджає в подальшому розгляду в загальному порядку позову про визначенням порядку користування квартирою.
За такого, перевіривши законність рішення суду в межах апеляційної скарги відповідачки, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни судового рішення в частині вирішення ним позовних вимог не вбачається.
Разом з тим, розподіляючи судові витрати при ухваленні рішення суду від 27 лютого 2013 року, суд помилково стягнув з відповідачів витрати на проведення судової експертизи, на підставі якої відмовив позивачці у позові, витрати на правову допомогу без участі у справі адвоката та наявності квитанцій про сплату правової допомоги, та помилково стягнув з відповідачів 114 грн. 70 коп. судового збору на користь позивачки, в той частині вимог немайнового характеру, в якої їй було відмовлено.
Тому, виходячи із обсягу задоволених позовних вимог, рішення суду першій інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, і з позивачки на користь держави слід стягнути 114 грн. 70 коп. судового збору.
Судові витрати за додатковим рішенням від 17 червня 2013 року розподілені судом вірно.
Інші доводи в апеляційної скарзі не спростовують висновків суду першій інстанції.
Керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2013 року в частині розподілу судових витрат змінити, стягнув з ОСОБА_5 на користь держави 114 грн. 70 коп. судового збору.
В іншій частині рішення суду першій інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча
Судді