Справа №784/2604/13 15.07.2013 15.07.2013 15.07.2013
Провадження № 22ц/784/2238/13 Головуючий 1 інстанції Далматова Г.А.
Категорія - 42 Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
іменем України
15 липня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів:Шолох З.Л. та Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Суслик Є.В.,
з участю:
відповідачів ОСОБА_4,
представника Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - Рубінса А.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами ОСОБА_6 і ОСОБА_7, Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та ОСОБА_4 рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 травня 2013 року, ухваленого у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_6 у власних та її малолітньої доньки ОСОБА_8 інтересах і ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 та Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про усунення перешкод в користуванні кімнатами в гуртожитку, їх вселення в кімнати та виселення з них, осіб, що вселилися в них без належних підстав, визначення порядку користування кімнатами і зустрічним позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до ОСОБА_6, ОСОБА_8 в інтересах якої діє її мати, і ОСОБА_7 про визнання їх такими, що втратили право користування житловими приміщеннями, у зв'язку з відсутністю в них понад 6 місяців, без поважних на те причин, -
12 березня 2013 року ОСОБА_6 у власних інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_8 і ОСОБА_7 пред'явили зазначений первісний позов, який обґрунтовували наступним.
Рішенням адміністрації і профспілкового комітету ОП ЮУ АЕС № 76 від 28 квітня 2004 року їх сім'ї, яка на той час складалася з трьох осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_7, було надано для проживання на умовах найму дві кімнати (а, б) АДРЕСА_1, загальною житловою площею 26,5 м-2.
На підставі цього рішення та ордеру № 14/2004 на житлову площу в гуртожитку всі вони вселилися в зазначене житло і були в ньому зареєстровані, а, відповідно, набули рівного права на користування ним.
08 грудня 2004 року вона народила доньку, яка теж стала проживати у названому помешканні.
В квітні 2012 року подружжя припинило шлюбні відносини, а вже у жовтні 2012 року ОСОБА_4 відібрав у неї ключі від вхідних дверей і разом з дітьми вигнав з житла.
Натомість, без їх та власника житла дозволу, він вселив в нього ОСОБА_9 з двома її дітьми, яка у подальшому стала його дружиною, де і зараз проживають.
Посилаючись на виписані обставини, просили вселити їх в житло, що займали раніше; виселити з нього ОСОБА_9 разом з її неповнолітніми дітьми; визначити порядок користування житловою секцією, виділивши сину та батьку ОСОБА_7 кімнату «а», а матері та доньці ОСОБА_7 - кімнату «б», - ванну кімнату, кухню, коридор та туалет залишити у спільному користуванні сторін.
12 квітня 2013 року Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» пред'явило до ОСОБА_6, ОСОБА_8 в інтересах якої діє її мати, і ОСОБА_7 про визнання їх такими, що втратили право користування спірними житловими приміщеннями, у зв'язку з їх відсутністю в ньому без поважних на те причин, понад 6 місяців.
У судовому засіданні позивачі за первісним позовом свої вимоги підтримали, проти зустрічного позову заперечували, вважаючи його недоведеним.
ОСОБА_4 та державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» первісний позов не визнали, вважаючи його необґрунтованим, зустрічний позов підтримали й просили задовольнити.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 травня 2013 року первісний позов задоволено частково, позивачів за ним вселено в спірне житло, в решті вимог за первісним позовом і у зустрічному позові відмовлено за відсутністю доказів та правових підстав для його задоволення.
ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подали на це рішення апеляційну скаргу в якій просили скасувати його в частині відмови у виселенні із спірного житла ОСОБА_12 разом з її малолітніми дітьми та визначенні порядку користування кімнатами житлової секції.
Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та ОСОБА_4, кожний окремо, теж подали апеляційні скарги на рішення суду 1 інстанції, в яких просили скасувати його у частині вселення позивачів за первісним позовом і ухвалити в цій частині нове рішення, про відмову у зазначеній вимозі.
Усі названі особи обґрунтовували свої скарги невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи та положенням чинного житлового законодавства.
Апеляційні скарги державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та ОСОБА_4 слід відхилити за їх недоведеністю.
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції, в частині вирішення їх вимоги про виселення ОСОБА_9 з двома її дітьми, скасувати, оскільки в названій частині суд ухвалив його без точного додержанням норм матеріального й процесуального права, і ухвалити в зазначеній частині нове рішення - про задоволення названої вимоги.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд 1 інстанції виходив з того, що ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_4, за законних підстав на умовах найму займали у гуртожитку для проживання сімей відособлену житлову секцію, що складається з двох ізольованих житлових приміщень, коридору, ванної кімнати та туалету, в гуртожитку а, відповідно набули рівне по відношенню один до одного право користування спірними приміщеннями. В установленому законом порядку цього права ніхто з них не позбавлений, а тому всі вони мають право на судовий захист свого житлового інтересу у разі його порушення або невизнання. Відповідач за первісним позовом такого права за ними не визнає, протиправно перешкоджає позивачам користуватися житлом, без належних правових підстав вселив у спірні приміщення свою дружину за другим шлюбом та її малолітніх дітей від першого шлюбу. У зв'язку з цим, їх слід вселити в спірну житлову секцію, зобов'язавши ОСОБА_4 не чинити їм перешкод у проживанні.
Що ж до виселення із спірних приміщень ОСОБА_9 та її двох неповнолітніх дітей, то, як на думку суду, у цій вимозі слід відмовити, оскільки за нею ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не є належними позивачами.
За висновками суду, не можуть бути задоволені і вимога названих позивачів про визначення порядку користування кімнатами та вимога державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про визнання ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловими приміщеннями, у зв'язку з відсутністю в них понад 6 місяців, без поважних на те причин, оскільки правових підстав для їх задоволення немає.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не погоджується з висновком суду щодо вимоги до ОСОБА_9 про її виселення із спірних приміщень разом з двома неповнолітніми дітьми, оскільки вони суперечать вимогам чинного житлового законодавства. В решті, висновки суду І інстанції щодо результату вирішення справи є вірними, обґрунтованими й законними.
Так, в силу статі 47 Конституції України, статей 9, 71, 72 та глави 4 ЖК України, Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 3 червня 1986 р. N 208, кожному громадянинові гарантовано право на житло, яке знаходиться в його законному володінні та користуванні, в тому числі і право користування житловою площею в гуртожитках.
Він може бути позбавлений такого права лише при наявності законних підстав.
В іншому разі, відповідно до названих статей Конституції та ЖК України громадянин може вимагати усунення будь-яких порушень його права володіння та користування житлом, від кого б ці порушення не виходили, в тому числі і через суд.
Зазначене у повній мірі стосується і проживання в гуртожитках.
Згідно пунктів 1,4, 14, 17, 44 Примірного положення про гуртожитки, гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.
Вони підрозділяються на два види:
· для проживання одиноких громадян (жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках);
· для проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей).
Вселення в гуртожиток робітників, службовців, студентів, учнів та інших громадян провадиться в установленому порядку завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера.
Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей.
Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.
Громадян, які самоправно (з порушенням встановленого порядку) зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
При цьому, вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального закону.
В силу статей 10-11 та 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета та підстав спору на власний розсуд.
Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.
Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.
В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі"рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Оскаржене рішення місцевого суду не у повній мірі відповідає виписаному.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі за первісним позовом належними та допустимими засобами доказування довели, що у квітні 2004 року вони за законних підстав, фактично на умовах найму, з деякими виключеннями, вселилися в спірну відособлену житлову секцію гуртожитку, що складається з двох відокремлених житлових кімнат, ванної кімнати, коридору та туалету, й були в ній зареєстровані, а відповідно, набули рівних прав щодо користування нею, в тому числі і права на судовий захист від протиправних посягань на їх житлові інтереси та права. Назване житло на сьогодні є основним зареєстрованим місцем їх проживання, протилежного відповідачі належними та допустимими засобами доказування не довели, хоча то є їх обов'язком. Проте, через протиправну поведінку ОСОБА_4, який відібрав ключі від вхідних дверей і без їх згоди та згоди власника житла протиправно вселив в житлову секцію свою дружину за другим шлюбом та двох її неповнолітніх дітей, користуватися ним не можуть.
За таких обставин, вимоги позивачів за первісним позовом про їх вселення в спірне житло і виселення з нього, ОСОБА_9 та її неповнолітніх дітей - ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підлягали задоволенню.
Суд задовольнив тільки першу вимогу, а в другій, безпідставно, пославшись на неналежність позивача, відмовив.
У зв'язку з цим, виселення названих осіб слід провести рішенням апеляційного суду і через протиправність їх вселення в названі приміщення, без надання іншого житла.
Дійсно, посилання суду про можливість виселення мешканців гуртожитку тільки за позовом його власника має сенс, але тільки для гуртожитків першого типу, тобто, гуртожитків для проживання одиноких громадян, коли жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, і для вселення в них не потребується згоди інших осіб, що там проживають.
Для гуртожитків де об'єктом найму є відособлені приміщення для проживання членів однієї сім'ї, і для вселення інших повнолітніх осіб, потребується згода їх всіх, виписане правило не може бути застосоване.
За аналогією закону, суд мав право виселити, осіб, які незаконно вселилися в відособлену житлову секцію і за позовом осіб, які в ній проживають на законних підставах.
Оскільки міський суд цього не вчинив, то допущену ним помилку слід виправити рішенням апеляційного суду.
Стосовно вимоги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» визнати ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловими приміщеннями, у зв'язку з відсутністю в них понад 6 місяців, без поважних на те причин, то міський суд вирішив її вірно, визначивши, що правових підстав для цього немає, оскільки період відсутності названих осіб в квартирі на період виникнення даного спору менший ніж 6 місяців і їх відсутність викликана поважними причини.
За такого, в цій частині рішення є законним і його слід залишити в силі.
Вірним є і висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про встановлення порядку користування спірним житлом, оскільки протилежне, порушувало б житлові права сторін. Виділення однієї кімнати батькові та сину ОСОБА_7, перший з яких вже проживає в іншій сім'ї, порушив би його житловий інтерес. Крім того, згоди на встановлення іншого порядку користування житлом власником гуртожитку не надано.
У зв'язку з цим, і в цій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити в силі.
Що ж до тверджень осіб, які подали апеляційну скаргу, про наявність процесуальних порушень, допущених судом при розгляді даної справи, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мали місце, носять формальний характер і не вплинули на результат вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та ОСОБА_4 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 і ОСОБА_7, задовольнити частково.
Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 травня 2013 року в частині вирішення вимоги про виселення із спірного житла ОСОБА_12 разом з її малолітніми дітьми скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким названу позовну вимогу задовольнити.
Виселити ОСОБА_9 разом з її неповнолітніми дітьми - ОСОБА_13 та ОСОБА_14 із кімнат АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: