5 вересня 2013 року м. Київ
Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого заступника Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,
суддів: Вус С.М., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,
за участю: начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В.,
захисника ОСОБА_3, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА_4 за заявою його захисника ОСОБА_3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2012 року,
Вироком Скадовського районного суду Херсонської області від 30 листопада 2011 року
ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості,
засуджено за частиною першою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням статті 69 КК до штрафу у розмірі 8 тис. 500 грн без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Апеляційний суд Херсонської області вироком від 20 березня 2012 року вирок місцевого суду в частині призначення покарання ОСОБА_4 скасував і призначив нове покарання - штраф у розмірі 8 тис. 500 грн із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в організаціях споживчої кооперації, державних органах і органах місцевого самоврядування, строком на один рік.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 вересня 2012 року вирок апеляційного суду залишила без змін.
ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він як службова особа - голова правління Скадовського районного споживчого товариства Херсонської області 1 квітня 2011 року приблизно о 14-й годині на території станції технічного обслуговування по вул. Комсомольській, 2ж у м. Скадовську отримав від підприємця ОСОБА_5 хабар у сумі 3 тис. доларів США за сприяння в укладенні між хабародавцем та дочірнім підприємством Скадовського районного споживчого товариства «Скадовський кооперативний ринок» договору про закріплення (бронювання) торгових місць на території зазначеного товариства, а також у придбанні ОСОБА_5 у власність металевої торгової конструкції на території ринку.
У заяві про перегляд судових рішень захисник ОСОБА_3 стверджує про неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону в частині, що регулює питання щодо призначення додаткового покарання - позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у відповідних організаціях з основним покаранням у виді штрафу, які передбачені санкцією частини першої статті 368 КК.
На обґрунтування заяви захисник надав копії ухвал колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого і 25 грудня 2012 року, 26 березня 2013 року та копію ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2012 року, якими рішення судів першої та апеляційної інстанцій змінено та виключено рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади з посиланням на особливості юридичної конструкції санкції частини першої статті 366 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року). Основу цих рішень становило нормативно-граматичне тлумачення юридичної конструкції норми, передбаченої абзацом другим (санкція норми) частини першої статті 366 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року), в якій розташування єднальних і розділових сполучників та знаків пунктуації свідчить про неможливість одночасного призначення з основним покаранням - штрафом додаткового покарання - позбавлення спеціального права.
Як на приклад неоднакового правозастосування щодо зазначених правовідносин захисник також посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня та 12 березня 2013 року, в яких констатовано правомірність застосування разом із, відповідно, частиною першою та частиною другою статті 368 КК статті 69 цього Кодексу про непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
На підтвердження доводів про неоднакове застосування касаційним судом норм кримінального закону захисник додав постанови Верховного Суду України від 21 та 28 листопада 2011 року, в яких викладено правові висновки щодо дійсного змісту розділового сполучника «або» та пунктуаційного знака - кома - у санкції частини першої статті 366 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року) .
Захисник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2012 року і прийняти нове рішення про призначення покарання без застосування додаткового покарання.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав заяву, прокурора про відсутність підстав для задоволення заяви, перевірила матеріали справи, обговорила доводи, зазначені у заяві, та дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК) однією з підстав для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Визначений статтею 40016 КПК порядок подання заяви про перегляд судових рішень передбачає порівняння висновків щодо застосування норми закону про кримінальну відповідальність із висновками оскарженого рішення суду касаційної інстанції.
Як убачається з переліку судових рішень, наданих захисником для порівняння, рішення Верховного Суду України від 21, 28 листопада 2011 року та 23 лютого 2012 року є рішеннями із вираженою правовою позицією щодо правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність. Однак за правовою природою та юридичним значенням такі рішення не є рішеннями касаційного суду і тому в розумінні положень пункту 1 частини першої статті 40012 КПК не становлять предмет порівняння.
В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2013 року та 12 березня 2013 року суд касаційної інстанції висловив свою позицію щодо можливості призначення винним особам більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією статті обвинувачення (стаття 69 КК). В основі цих висновків лежить оцінка обставин, які мають значення для визначення міри покарання. У цих рішеннях немає суджень щодо застосування норми закону про кримінальну відповідальність з питань, порушених у заяві, а тому з цієї підстави вони не можуть бути прикладом для порівняння.
Не можуть бути такими й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого, 25 грудня 2012 року та 26 березня 2013 року, в яких містяться висновки про неправильне застосування абзацу другого частини першої статті 366 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року) у частині приєднання до основного покарання - штрафу додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Як убачається зі змісту цих рішень, касаційний суд виходив із особливостей юридичної конструкції санкції частини першої статті 366 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року), в якій розташування єднальних та розділових сполучників, а також відсутність розділового знака - коми після двох основних покарань перед додатковим свідчать про те, що додаткове покарання - позбавлення спеціального права призначається із основним покаранням - обмеження волі й не може бути приєднане до іншого альтернативного основного покарання, передбаченого санкцією цієї статті - штрафу.
Водночас нормативний підхід і юридична конструкція норми, якою передбачена відповідальність за хабарництво (абзац другий частини першої статті 368 КК), є інші : ця норма закону побудована таким чином, що додаткове покарання у виді позбавлення спеціального права може бути приєднане до будь-якого з основних покарань, зазначених у ній.
Отже, оскільки санкції частини першої статті 368 КК та частини першої статті 366 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року) через наявність/відсутність розділового знака - коми після кількох альтернативних основних покарань перед додатковим різняться між собою за своєю граматичною побудовою, що визначає їх юридичне значення, то вони (санкції) не можуть визнаватися одними й тими самими нормами закону про кримінальну відповідальність і не можна стверджувати про їх неоднакове застосування.
На підставі викладеного, керуючись пунктом 15 розділу ХI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу 2012 року та статтями 40012 , 40020 , 40021 , 40023 КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України,
Відмовити у задоволенні заяви захисника ОСОБА_3
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року.
Головуючий : А.І. Редька
Судді:
С.М. Вус В.І. Косарєв
Т.В. Гошовська О.Т. Кузьменко
М.І. Гриців В.Ф. Пивовар
В.В. Заголдний Б.М. Пошва
Г.В. Канигіна Т.С. Таран
Є.І. Ковтюк В.Ф. Школяров
М.Є. Короткевич