437/2383/13-ц
19 вересня 2013 року Ленінський районний суд міста Луганська у складі:
головуючого - судді Золотарьова О.Ю.
при секретарі - Красновській М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у порядку користування житловим приміщенням,-
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на ту обставину, що їй та відповідачу на праві власності належить житлове приміщення, а саме - квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1.
05 лютого 2013 року було розірвано шлюб між нею та відповідачем.
15 грудня 2012 року відповідач виселив ОСОБА_1 з квартири, змінив замки та безпідставно не пускає позивача до квартири, чим перешкоджає у користуванні належним позивачу майном. З цього приводу позивач неодноразово зверталася до Ленінського РВ ЛМУ ГУМВС України в Луганській області.
Посилаючись на наведене та положення Цивільного кодексу України, Житлового кодексу України, просила суд винести рішення про вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1, зобов'язати відповідача не чинити перешкод в користуванні належним ОСОБА_1 житловим приміщенням, стягнути з відповідача судові витрати.
В судовому засіданні позивач та її представники підтримали доводи позовної заяви та просили її задовольнити, надавши суду відповідні пояснення.
Відповідач ОСОБА_1 послався на неможливість вселення позивача без встановлення порядку користування квартирою. Заперечень проти позову не надав. В судовому засіданні пояснив, що шлюб між ним та ОСОБА_1 розірвано, сумісне користування спірною квартирою є неможливим, оскільки не відповідає інтересам як ОСОБА_2, так і ОСОБА_1
В подальшому відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися.
З врахуванням заяви позивача ОСОБА_1 про розгляд справи в її відсутність, неявки належним чином повідомленого про місце та час розгляду справи відповідача, положень ст. 157 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних в справі доказів.
Заслухавши сторони, допитавши свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, вивчивши матеріали справи та перевіривши докази в сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Приймаючи рішення по справі, що розглядається, суд виходив з вимог ст.ст. 60, 61 ЦПК України, які регламентують, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень, крім випадків, коли мають місце підстави звільнення від доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
У відповідності з ч. 3 статті 61 ЦПК України - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) в рівних частках, по ? кожному, на підставі договору купівлі-продажу від 14.05.2005 року, посвідченого нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за № 1687 (а.с. 5, 6, 7, 8).
Рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 16.07.1999 року шлюб, зареєстрований 28.12.1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 26). Рішення набрало законної сили.
05.02.2013 року видане свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 4).
В судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 дійсно не допускає позивача ОСОБА_1 до спірної квартири, що підтверджено матеріалами звернення ОСОБА_1 до Ленінського РВ ЛМУ ГУМВС України в Луганській області.
Так, в ході перевірки було встановлено, що ОСОБА_2 не пускає ОСОБА_1 до квартири, що належить їм обом, від дачі пояснень дільничному інспектору міліції ОСОБА_2 відмовився, ознак кримінального правопорушення в ході перевірки виявлено не було.
Крім того, свідок ОСОБА_3 пояснила, що є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2, мешкає з ОСОБА_1 у бабусі з 15.12.2012 року, оскільки її батько не пускає ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_1 неодноразово намагалася увійти в квартиру, але ОСОБА_2 перешкоджає їй в цьому, змінив замки на дверях.
Свідок ОСОБА_4 пояснив, що був присутнім при тому, як ОСОБА_2 не допускав ОСОБА_1 до спірної квартири, надавши свідчення, аналогічні свідченням ОСОБА_3
Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що він проводив перевірку за зверненням ОСОБА_1, результати перевірки відображені у відповідному матеріалі та є достовірними.
Статтею 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власнику надається право володіти, користуватись та розпоряджатись належним на праві власності майном за власним розсудом.
Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно положень ст. 317 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Як вбачається з ч. 2 ст. 386 ЦК України, за власником закріплюється право у разі наявності в нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.
Крім того, Конституційний суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 14 листопада 2001 року №1-31/2001 №15-рп/2001 (справа щодо прописки) констатував: Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (частина перша статті 13), міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 12), протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (сттатя2) та іншими міжнародно-правовими актами.
Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як інші права і свободи людини, є невідчужуваними та непорушним (стаття 21 Конституції України)
Обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та обставини звернення позивача за фактом чинення перешкод у користуванні власністю підтверджується договором купівлі-продажу, договором оренди житла від 06.08.2013 року, згідно умов якого відповідач здав в оренду спірну квартиру третій особі, стабільними та узгодженими свідченнями свідків, ставити які під сумнів у суду підстав немає, матеріалами перевірки звернення позивача ОСОБА_1, вивченими судом, поясненнями сторін в ході судового засідання.
Враховуючи положення ст. 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якого власнику надано право вимагати усунення перешкод в користуванні власністю, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити, вселити позивача у зазначену квартиру, зобов'язавши відповідача не чинити перешкоди позивачеві в користуванні належної їй на праві приватної власності частиною житла.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати (а.с. 1)
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 16, 316, 319, 391 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58, 64, 209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити.
Вселити ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1) у квартиру АДРЕСА_1.
Зобов'язати ОСОБА_2 (і.п.н. НОМЕР_2) не чинити перешкоди ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1) у користуванні 1\2 частиною квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 (і.п.н. НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1) судовий збір в сумі 115 (сто п'ятнадцять) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд міста Луганська шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: суддя О.Ю.Золотарьов