"22" листопада 2006 р.
Справа № 9/419-06-10852А
14 годин 55 хвилин господарський суд Одеської області
у складі судді господарського суду Одеської області Бакланової Н.В.
при секретарі Русановій Л.О., представника прокуратури Дондова В.М., що діє на підставі посвідчення №339, представника позивача Гаврюшенко О.Ю., що діє на підставі довіреності №01-1/54 від 13.03.2006р., представника відповідача Гуцол Н.Н., що діє на підставі довіреності №б/н від 01.04.2006р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №302 господарського суду Одеської області в м. Одесі адміністративну справу № 9/419-06-10852А
За позовом: Прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача: Закритого акціонерного товариства «Фоззі-Юг»
про стягнення 115525,80 грн.
Прокурор м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом до Закритого акціонерного товариства «Фоззі-Юг» про стягнення штрафних санкцій в сумі 115525,80 грн. за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005р.
Позовні вимоги позивач мотивує наступним.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Ст. 20 вищезазначеного Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно звіту середньооблікова чисельність штатних працівників за 2005р. на ЗАТ «Фоззі-Юг» склала 1082 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був створити 43 робочих місць, але створив лише 7 робочих місць.
Згідно розрахунку позивача, на виконання вимог ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємство повинно було сплатити Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції за 36 нестворених робочих місця для працевлаштування інвалідів за 2005р. у розмірі 111673,08 грн. з розрахунку 3102,03грн. за кожне нестворене робоче місце.
Відповідно до п. 4 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями, громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першої статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулось порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього закону.
На підставі п. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» позивач просить стягнути з відповідача за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій пеню на вказану суму заборгованості, яка станом на 07.08.2006р. становить 3852,72грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості згідно розрахунку позивача становить 115525,80грн.
Відповідач у добровільному порядку вказану заборгованість не сплатив.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, мотивуючи наступним.
Так, відповідач заперечує проти посилання позивача на Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. (із змінами та доповненнями в редакції, що вступила в силу 01.01.2006р.), оскільки згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Тобто, дія закону чи іншого нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини та зобов'язання, які виникли після набуття ним чинності.
Крім того, відповідач зазначає, що 25.12.2003р. директором підприємства відповідача було видано наказ про забезпечення працевлаштування інвалідів на ЗАТ «Фоззі-Юг».
Відповідно до п.2.10 колективного договору ЗАТ «Фоззі-Юг» на 2005-2007 р.р., прийнятого на загальних зборах ради трудового колективу та зареєстрованого Одеською міською радою за №02/638-07 від 22.11.2005р., адміністрація підприємства відповідача зобов'язалася забезпечувати законодавчо встановлений норматив працевлаштування інвалідів шляхом їх працевлаштування на вакантні робочі місця, а також шляхом створення додаткових робочих місць при зверненні до підприємства інвалідів чи державних органів, уповноважених працевлаштовувати інвалідів, додержуючись при цьому рекомендацій МСЕК.
Крім того, відповідач повідомив, що на протязі 2005р. ним подавалися звіти за формою 3-ПН до Малиновської служби зайнятості, в яких було вказано про наявність вакантних робочих місць, на яких можуть бути працевлаштовані інваліди.
Так, на протязі 2005р. ЗАТ «Фоззі-Юг» надавало Малиновській службі зайнятості звіти в яких пропонувались вакансії на працевлаштування 44 інвалідів, що підтверджується звітами, наданими відповідачем до матеріалів справи.
Також, ЗАТ «Фоззі-Юг» зверталось до Малиновського центру зайнятості з листом вих.№1075/9/1 від 18.07.2005р., в якому пропонувало направити для працевлаштування 30 інвалідів, та 29.09.2005р. листом вих.№1075/9/1 від 28.09.2005р., в якому пропонувало направити для працевлаштування 10 інвалідів.
На протязі 2005р. ні Фонд соціального захисту інвалідів, ні громадські організації, ні державна служба зайнятості до відповідача з пропозицією щодо працевлаштування інвалідів не звертались.
Інваліди, які безпосередньо звертались до відповідача були працевлаштовані, що підтверджується наказами про працевлаштування та довідками МСЕК, які містяться в матеріалах справи.
24.05.2006р. відповідачем було отримано претензію позивача про сплату нарахованої суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені в 2005році робочі місця для інвалідів.
02.06.2006р. відповідач направив до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів відповідь на претензію, в якій наголосив на відсутність своєї вини в незабезпеченні працевлаштування інвалідів в розмірі законодавчо встановленого нормативу та з якою надав копії звітів форми 3-ПН та копію колективного договору.
Враховуючи те, що предмет позову за цією справою безпосередньо випливає із владних повноважень Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до п. 3 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, означений спір, із набуттям чинності Кодексу адміністративного судочинства України, відноситься до компетенції адміністративних судів України.
Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Під час прийняття постанови суд вирішує окрім питання, чи мали місце обставини якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами це підтверджується, зокрема, і наявність фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, та доказів на їх підтвердження /ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України /.
Відповідно до ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідачем надані відповідні докази виконання вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів, які до нього звертались.
Суд приходить до висновку про те, що, оскільки, відповідачем спростовані доводи, викладені позивачем у позові, на нього не може бути покладена відповідальність за недодержання встановлених нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.1ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Суд погоджується з доводами відповідача, вважає що вимоги діючого законодавства ним не порушені, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись ст. ст. 112, 161-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позову відмовити.
Повний текс постанови складено «14» грудня 2006р.
Постанова набирає законної сили у порядку ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторонам надано право на апеляційне оскарження постанови господарського суду Одеської області в порядку ст.ст. 185-186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Бакланова Н.В.