Справа № 0317/993/2012 Головуючий у 1 інстанції:Жевнєрова Н.В.
Провадження № 22-ц/773/1105/13 Категорія: 10 Доповідач: Завидовської-Марчук О. Г.
17 вересня 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді Завидовської-Марчук О.Г.,
суддів Федонюк С.Ю., Грушицького А.І.
при секретарі Перебойчуку Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Шацька селищна рада Шацького району Волинської області про встановлення земельного сервітуту на рішення Шацького районного суду Волинської області від 16 квітня 2013 року,
Рішенням Шацького районного суду Волинської області від 16 квітня 2013 року позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено повністю.
Ухвалено встановити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 безоплатний безстроковий земельний сервітут на право проходу та проїзду транспортними засобами до їхніх земельних ділянок, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 щодо частини земельної ділянки ОСОБА_5 довжиною 102,0 м, шириною 3,0 м, загальною площею 0,0306 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить їй на підставі Lержавного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 виданого 26.12.2002 року, зареєстрованого за №386.
Додатковим рішенням від 11 червня 2013 року стягнуто з ОСОБА_5 в користь позивачів судові витрати.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що використання позивачами своїх земельних ділянок неможливе без встановлення сервітуту і неможливість нормального господарського використання ними своїх земельних ділянок фактично зумовлена діями відповідача, яка відчужила їм частини своєї земельної ділянки.
Такі висновки суду є правильними і ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи та нормах матеріального права.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. ст. 401, 404, ч. 1, 2 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний) сервітут або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі(особистий сервітут).
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
За правилами ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Ці ж положення закріплені і в ст.ст. 98-100 ЗК України.
Судом правильно встановлено, що на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії Ш-ВЛ № 030810 виданого 26 грудня 2002 року (а.с. 7) ОСОБА_5 належала земельна ділянка, що розташована по АДРЕСА_1 площею 0,28 га, з яких 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, 0,03 га для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 02 квітня 2003 року ОСОБА_5 продала частину належної їй земельної ділянки для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,05 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 ОСОБА_4, на підставі даного договору останній 02 квітня 2003 року було видано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ВЛ № 034947 зареєстрований за № 410 (а.с. 8-9).
Згодом, 11 липня 2006 року ОСОБА_5 продала з належної їй частини земельної ділянки для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за цією ж адресою ОСОБА_3, 0,05 га земельної ділянки. Останній на цю діялянку було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 649853 зареєстрований за № 01609300180, кадастровий номер земельної ділянки № 0725755103:03:001:0112 (а.с. 10-11).
08 лютого 2011 року ОСОБА_3 продала ? частку належної їй земельної ділянки для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,05 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 ОСОБА_2. На підставі договору купівлі-продажу між ними. 13 квітня 2011 року було видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 691045, (а.с. 12-13, 17-18), а ОСОБА_3 і ОСОБА_2 стали співвласниками земельної ділянки розміром 0,05 га.
Наведені обставини свідчать про те, що земельні ділянки ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є суміжними, призначені для обслуговування житлових будинків з надвірними будівлями та спорудами, які належать їм на праві власності, і до яких існує єдиний доїзд, що проходить по земельній ділянці відповідача ОСОБА_5
Судом також встановлено, і це не заперечувалось відповідачем, що оскільки земельна ділянка відповідача від дороги по вул. 17 Вересня є першою, а земельні ділянки позивачів є другими від дороги, то останні користувались проїздом і проходом до своїх земельних ділянок через земельну ділянку належну відповідачу. З липня 2012 року відповідач стала чинити позивачам перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою, в зв'язку з чим вони просили її встановити сервітут, однак остання їх пропозицію залишила поза увагою.
Та обставина, що у позивачів немає можливості встановити доїзд, прохід до своїх земельних ділянок іншим способом підтверджується схемою розташування земельних ділянок сторін та висновками експертів (а.с. 22, 51, 83-88). З яких вбачається, що з західної сторони земельна ділянка позивача ОСОБА_4 межує з землями Шацького НПП, з північної і південної сторони земельні ділянки позивачів межують із іншими землекористувачами. Це ж підтверджується планами зовнішніх меж земельних ділянок в державних актах на право власності на землю (а.с. 7, 9, 11, 17).
Згідно висновків експертів (а.с. 22, 83-89) єдиним можливим проходом та проїздом транспортним засобом до будинку та земельної ділянки ОСОБА_2, ОСОБА_3 та земельної ділянки ОСОБА_4 є прохід і проїзд через земельну ділянку ОСОБА_7 (а.с. 85).
Отже за таких обставин справи, суд дійшов правильного і обґрунтованого висновку, що неможливість використання позивачами своїх земельних ділянок без встановлення сервітуту фактично зумовлена діями відповідача ОСОБА_7, яка відчужила їм частини своєї земельної ділянки, іншої можливості користуватися своїми земельними ділянками у позивачів немає і встановлення запропонованого варіанту сервітуту є єдиним можливим способом задоволення потреб позивачів в користуванні належними їм земельними ділянками.
Встановлення такого земельного сервітуту, як слідує з матеріалів справи, відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут, є найменш обтяжливим для її власника та не позбавляє його права користування, володіння та розпорядження даною земельною ділянкою.
Доводи апеляційної скарги про те, що довжина земельної ділянки, належної відповідачу на даний час є меншою за довжину земельної ділянки, визначеної для проїзду і проходу позивачам не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються планами меж земельних ділянок сторін в державних актах на землю (а.с. 7, 9, 11), висновками підприємця ОСОБА_8 та експертизи (а.с. 22, 83-88), відповідно до яких довжина земельної ділянки на даний час відповідає довжині земельної ділянки визначеної судом для встановлення сервітуту.
Оскільки в справі є інженерно-геодезичні вишукування земельної ділянки, призначеної для сервітуту (а.с. 22), на яку покликався суд в рішенні і яке співпадає із схемою встановлення земельного сервітуту складеної експертами (а.с. 88), з яких вбачається місце встановлення сервітуту, тому доводи апеляційної скарги щодо неможливості виконання рішення суду є необґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду.
Таким чином, виходячи із визначених ст. 303 ЦПК України меж розгляду справи апеляційним судом, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, зазначені в ньому висновки відповідають дійсним обставинам справи і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Шацького районного суду Волинської області від 16 квітня 2013
року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді